Закон і Бізнес


«Красная карта» для Фемиды

Законодатели пробуют упростить работу следователей, пренебрегая правами подозреваемых


Вилучення положення про необхідність звернення до Інтерполу до початку процедури in absentia може призвести до порушення права особи на захист.

№3 (1405) 26.01—01.02.2019
Алексей КАЛИННИКОВ, старший партнер АО «Могильницкий и партнеры»
7250
7250

Получать разрешения на заочное уголовное производство украинским стражам порядка мешает придирчивость Интерпола. Депутаты предлагают уменьшить влияние международной полиции. Однако это может потянуть за собой нарушение прав подозреваемых.


За спрощеною процедурою

Після запровадження в Україні в жовтні 2014 р. процедури кримінального провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого (in absentia) вона визначалася стст.7, 139, 323, гл.241, п.201 розд.ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу. Проте останнім часом ця процедура зазнала суттєвих змін. Так, у п.201 «Перехідних положень» КПК передбачалося, що тимчасово, але не пізніше від дня початку діяльності Державного бюро розслідувань (опублікування в газеті «Урядовий кур’єр» відповідного повідомлення його керівником) установлюються особливості застосування положення гл.241 кодексу, які зводилися до спрощення спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень.

23.11.2018 в газеті «Урядовий кур’єр» розміщено повідомлення директора ДБР про початок діяльності бюро як центрального органу виконавчої влади, що провадить правоохоронну діяльність із метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, з 27.11.2018. Отже, з цієї ж дати втратили чинність положення п.201 розд.XI КПК.

І це вплинуло на процедуру in absentia.

Приписи зазначеного пункту порівняно з іншими положеннями КПК фактично розширювали підстави використання in absentia та уможливлювали її застосування щодо підозрюваного, обвинуваченого, який понад 6 місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно якого є фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території або в районі проведення операції об’єднаних сил, незважаючи на неоголошення особи в міждержавний та/або міжнародний розшук.

Після втрати чинності п.201 питання щодо здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого здебільшого врегульоване гл.241, а саме — стст.2971—2975.

Підстави для переслідування

У ст.2971 КПК визначено, що спеціальне досудове розслідування може бути застосоване до підозрюваного за наявності двох підстав: переховування від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошення в міждержавний та/або міжнародний розшук.

Тобто сам по собі факт перебування підозрюваного за межами України чи на тимчасово окупованій території або в районі проведення операції об’єднаних сил не є підставою для спеціального досудового розслідування.

Процедура міждержавного розшуку була врегульована Угодою про обмін інформацією у сфері боротьби зі злочинністю, укладеною 22.05.2009 в м.Астані.

Постановою Кабінету Міністрів від 4.02.2015 №44 передбачено вихід із цієї угоди.

За умовами постанови, угода припинила свою дію 24.08.2015. А тому слідчому, прокурору в обов’язковому порядку необхідно буде надавати слідчому судді докази оголошення особи в міжнародний розшук.

КПК не містить поняття «міжнародний розшук», а практики Конституційного Суду щодо його офіційного тлумачення немає.

При цьому існує Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні в попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затверджена наказом від 9.01.97 №3/1/2/5/2/2, в якій визначено, що міжнародний розшук здійснюється з використанням каналів та можливостей Інтерполу.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що слідчі судді в переважній більшості пов’язують оголошення в міжнародний розшук з моментом задіяння Міжнародною організацією кримінальної поліції — Інтерполом «червоної картки».

Труднощі доказування

Як показує практика, правоохоронні органи після запровадження процедури in absentia у 2014 р. активно зверталися до Інтерполу для оголошення підозрюваного, обвинуваченого в міжнародний розшук.

Проте мають місце непоодинокі випадки, коли ця організація відмовляла в задоволенні запитів про оголошення в міжнародний розшук осіб на підставі ст.3 свого статуту, мотивуючи таке рішення наявністю ознак політичного переслідування.

Після цього ВР ухвалила закони «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» від 12.05.2016 №1355-VIII та «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження» від 16.03.2017 №1950-VIII. Цими актами було доповнено п.201 «Перехідних положень» КПК та розширено підстави для застосування спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Після прийняття вказаних документів правоохоронні органи в переважній більшості перестали звертатися до Інтерполу із запитами про оголошення в міжнародний розшук осіб, оскільки відсутність «червоної картки» не була перешкодою для отримання рішення щодо здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.

Після втрати чинності п.201 ненадання слідчим, прокурором доказів оголошення підозрюваного, обвинуваченого в міжнародний розшук є безумовною підставою для відмови в задоволенні клопотань про здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.

Тому сьогодні в правоохоронних органів виникають труднощі з отриманням судового рішення щодо здійснення процедури in absentia, оскільки в них немає доказів оголошення підозрюваного, обвинуваченого в міжнародний розшук.

Крім того, виникає закономірне запитання: в який спосіб після 27.11.2018 проводити досудове розслідування в кримінальних провадженнях, в яких у період дії п.201 були отримані ухвали слідчих суддів про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування?

Перспектива зловживань

Судової практики із зазначеного питання сьогодні немає. З аналізу положень КПК, зокрема ч.1 ст.5 вбачається, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, можна дійти висновку, що у зв’язку з утратою чинності п.201 подальше досудове розслідування в кримінальних провадженнях, в яких на підставі цієї правової норми отримано дозвіл слідчого судді на проведення спеціального досудового розслідування, повинне здійснюватися згідно із загальними правилами, передбаченими в КПК. У разі наявності необхідних підстав слідчим органам потрібно повторно звертатися з відповідним клопотанням.

Крім того, аналогічна проблема виникає при вирішенні судами питання про здійснення спеціального судового провадження.

Для подолання вказаних проблем у ВР зареєстровано проект «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу щодо вдосконалення окремих положень із здійсненням спеціального досудового розслідування» (№9353). У ньому, крім іншого, пропонується здійснювати спеціальне досудове розслідування лише за наявності постанови про оголошення особи в розшук, винесеної у зв’язку з тим, що підозрюваний ухиляється від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду та існують обґрунтовані підстави вважати, що він виїхав до іншої країни або на тимчасово окуповані території України, без необхідності доводити факт переховування підозрюваного від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошення в міждержавний та/або міжнародний розшук.

Таким чином, фактично сторона обвинувачення зможе безперешкодно отримати дозвіл на здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого. А це призведе до зловживань з боку правоохоронних органів та до системного грубого порушення прав осіб, яких підозрюють чи обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення.

Тому виникають обґрунтовані сумніви в тому, що запропоновані зміни відповідатимуть вимогам ч.2 ст.7 КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та резолюції Комітету міністрів Ради Європи «Про критерії, які регламентують здійснення провадження за відсутності обвинуваченого» від 19.01.73 №75 (11).