Заместитель председателя ВККС Станислав Щотка:

«Прохождение квалифоценивания — обязанность для судьи, но не принуждение»

Среди количества квалификационных оцениваний кто-то видит тернии, а кто-то — повторение одной и той же процедуры. Ведь судьи, сходящие с дисциплинарной дорожки, сразу берут на себя двойной груз оценивания. Или нет? О том, сколько раз рядовой законник может попасть под прицел Высшей квалификационной комиссии судей и почему кое-кто не выдерживает испытания практическим заданием, рассказал заместитель председателя ВККС, председатель квалификационной палаты, судья в отставке Станислав ЩОТКА.

 «Дехто вважає, що етапів відбору три, і скаржиться на негідні дії комісії, яка порушує черговість чи процедуру»

— Станіславе Олексійовичу, чи можна вважати покаранням повторювану для декого із суддів перевірку?

— За законом, кваліфікаційне оцінювання — це процедура, яку суддя проходить, якщо: він іде на конкурс; його притягують до дисциплінарної відповідальності і Вища рада правосуддя як орган, котрий карає суддів, каже йому: тебе відсторонюємо, відправляємо у Національну школу суддів і, щоб повернутися, потрібно пройти кваліфоцінювання (в законі це оцінювання є частиною дисциплінарної процедури). І третій випадок, який я називаю екстраординарним. Це кваліфоцінювання, передбачене у «Перехідних положеннях» Конституції. Це є правом чи обов’язком? У випадку конкурсу, який проводиться, це право. Суддя прийшов до нас і виявив бажання взяти у ньому участь. У будь-який момент кандидат управі припинити його, а відтак і кваліфікаційне оцінювання, яке є його складовою. Більше того, конкурсанти можуть проходити відразу два відбори, якщо вони розходяться у часі.

У дисциплінарній процедурі, як і в процедурі, передбаченій п.161 розд.XV «Перехідні положення» Конституції, це обов’язок судді, від якого він не може відмовитися під загрозою втрати повноважень.

— І учасники двічі виконують одні й ті ж завдання?

— Завдання різні за змістом, проте процедура психологічного оцінювання незмінна й не залежить від спеціалізації. Тому ми вирішили: протягом року від того часу, як було затверджено результати перевірки, вони для нас валідні, тобто знову складати тест не потрібно.

Ті судді, які влітку пройшли кваліфікаційне оцінювання і вирішили спробувати сили на одному з конкурсів, не повинні турбуватися про повторне проходження одних і тих же процедур.

Разом з тим до нас звертаються й ті, хто хоче ще раз пройти психологічне тестування, очевидно, результат їх не влаштовує. Можливо, йдеться про те, що кандидат побоюється, що якась інформація про нього буде сприйнята негативно. Ми в них цікавимося, скільки часу минуло від нашого рішення. Якщо менш як рік, то, звичайно, відмовляємо. Ми вже відмовили кільком таким кандидатам, спираючись на правило, закріплене у наших нормативно-правових актах. Вважаємо за правильне орієнтуватися на перший отриманий результат.

Тому проходження оцінювання — обов’язок для судді, але не примус. У конкурсі він сам погоджується на його проходження. Хочеш брати участь — будь ласка, але ти повинен пройти всі необхідні етапи.

У законі, зокрема в частині, яка стосується кваліфікаційного оцінювання, йдеться про два етапи. Наприклад, перший — іспит, другий — співбесіда за результатами дослідження досьє. До речі, черговість етапів іспиту комісія вправі визначити самостійно. Потрібно це запам’ятати і, доки до закону не внесуть зміни, не повертатися до цього.

Дехто вважає, що етапів відбору три, і скаржиться на негідні дії комісії, яка порушує черговість чи процедуру. Яка, начебто ще не завершивши іспиту, вже розпочала другий етап — психологічне тестування. У зв’язку із цим я відповідально заявляю: останнє — не окремий етап конкурсу.

— Психологічне тестування включається до іспиту?

— Ні. Таке тестування комісія запроваджує з метою формування досьє, як ще один засіб установлення під час конкурсу відповідності судді або кандидата на посаду критеріям кваліфікаційного оцінювання. Тому нерозуміння закону і спричиняє загострення ситуації довкола проходження кваліфікаційного оцінювання. І те, що для нас є очевидним, декому потрібно роз’яснювати, але конфлікт все одно виникає.

Незважаючи на це, ми готові розповісти, із чого складається кожен етап конкурсу, як декодуються завдання і як виглядають персоніфіковані результати.

«Рятувати когось, зловживаючи посадою, я не буду»

— Чи можна втрутитись у цей процес?

— Ми говоримо, що, мабуть, можна, але зробити це, не залишивши слідів, не вдасться. Наступне запитання: кому це потрібно? Особисто мені це ні до чого. Рятувати когось, зловживаючи посадою, я не буду.

Після декодування результатів практичного завдання, яке у рамках оцінювання  виконували 10 липня минулого року, мені здалося, що одного із двох суддів, які не набрали прохідного бала, я знаю особисто. Він не новачок у професії, працює давно. Згадав, що десь у 1998—1999 рр. я їздив до суду, в якому він працює, надавати методичну допомогу. Суддя, який показав недостатній рівень на перевірці, щойно тоді прийшов працювати. Виходить, це було 20 років тому. Тому я справді не очікував, що в нього буде такий результат. Адже комісія створила достатні умови для того, щоб судді могли виявити свій рівень професійної компетентності: база тестових запитань завчасно оприлюднена, практичні завдання не відрізнялися надзвичайною складністю, працівники секретаріату комісії допомагали впоратись із природним у таких випадках хвилюванням.

Ще одна суддя не впоралася із практичним завданням, хоча за тест отримала доволі високий бал — 81.

«Суддя не може формувати рішення за принципом «Аби що-небудь»

— Часто ви спостерігаєте такі контрасти між двома видами завдань?

— У такій невідповідності немає нічого дивного. Адже, якщо говорити простіше, тест пов’язаний із поняттям «знати», а практичне завдання — з поняттям «вміти». Коли поєднуються ці два показники, ми отримуємо більш-менш чітку картину того, якими знаннями фахівець володіє і як він вміє ними розпоряджатися. Одного розуміння, звичайно, замало: потрібно мати навички у формуванні та написанні рішення. Адже за нього відповідає не помічник, а сам суддя. Тому практичне завдання й показує, хто пише вердикти сам, а хто ні, хто не може застосувати свої знання, надати їм процесуальну форму, так би мовити, «упакувати» рішення. Суддя не може формувати рішення за принципом «Аби що-небудь», який же він після цього суддя?

Для цього й дається 5 год. на виконання. Це не надскладне завдання і не надзвичайна ситуація. Якщо я свого часу писав постанови господарського суду рівня касаційної інстанції, то зараз готовий навести умовний зміст такої постанови, дотримуючись структури, з легкістю, навіть не задумуючись, як вона має виглядати. Щоправда, за старою редакцією Господарського процесуального кодексу (тезово наводить зміст постанови суду касаційної інстанції. — Прим.авт.). Ось я вам за 3 хв. розповів, що має бути в структурі рішень касаційного суду, бо я їх писав сам. Хоча писати, звичайно, складніше, ніж говорити, але навіть якщо щось забув — є кілька місяців на підготовку. І, в моєму розумінні, якщо писати самостійно хоча б одне судове рішення на тиждень, то за 2—3 місяці можна відшліфувати вміння і набрати потрібних 60 балів. А якщо ти не писав й іспит виявив, що в тебе це не виходить, мабуть, варто змінити професію. До того ж юридичний фах настільки багатогранний, що можна себе реалізувати в інших сферах.