Уязвленные в гарантиях

Конституция не допускает деления лиц по праву обжаловать сообщение о подозрении

Право на скасування повідомлення про підозру має забезпечуватися кожному, незалежно від моменту внесення відомостей до ЄРДР.

Алексей КАЛИННИКОВ, старший партнер адвокатского объединения «Могильницкий и партнеры»

6219

Во время процессуальной реформы лицо получило право на обжалование сообщения о подозрении. Были установлены новые основания закрытия криминального производства — окончание срока досудебного расследования. Однако нововведение решили не распространять на дела, внесенные в ЕРДР раньше. Но такой подход противоречит требованиям как Уголовного процессуального кодекса, так и Конституции.

Провадження за скаргою

На перший погляд може видатися, що сторона захисту не може ініціювати розгляд цього питання перед Конституційним Судом. Утім, це цілком можливо завдяки ще одному нововведенню — інституту конституційної скарги, запровадженому законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2.06.2016 №1401-VIII.

Аналіз практики КС свідчить, що у переважній більшості випадків Суд відмовляє у відкритті провадження за конституційною скаргою. Так, КС постановив понад 500 «відмовних» ухвал, провадження відкрито приблизно за 20 скаргами і жодне з них дотепер не вирішене.

Попри невтішну статистику, 13.11.2018 третя колегія суддів першого сенату КС у справі №3-374/2018(5401/18) відкрила провадження щодо конституційності положень п.4 §2 розд.4 закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3.10.2017 №2147-VIII. Ці положення встановлюють, що «пп.11—27, 45 п.7 §1 цього розділу вводяться в дію через 3 місяці після набрання чинності цим законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, у яких відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР після введення в дію цих змін», тобто з 16.03.2018.

Ця скарга обґрунтована тим, що спірне положення не відповідає чч.1, 2 ст.24, чч.1, 2 ст.55, ч.1 ст.64, пп.1 та 5 ч.2 ст.129 Конституції.

Неприпустимість дискримінації

Відповідно до положень п.4 §2 розд.4 закону №2147-VIII права підозрюваного, захисника на оскарження повідомлення про підозру обмежуються за ознакою часу внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Натомість ст.24 Конституції гарантує рівність усіх людей в їхніх правах і свободах. Це свідчить про необхідність забезпечення їм рівних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (п.2.2 мотивувальної частини рішення КС від 12.04.2012 №9-рп/2012).

Рівність та неприпустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства. На цьому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина.

Підозрюваний, його захисник у провадженнях, в яких відомості про правопорушення внесені до ЄРДР до 16.03.2018, позбавляються права на оскарження повідомлення про підозру. Отже, їхні права не можуть бути захищені судом, що суперечить чч.1, 2 ст.55 Конституції. Зазначена норма зобов᾽язує суди приймати заяви до розгляду навіть за відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п.2 мотивувальної частини рішення КС від 25.12.97 №9-зп).

З огляду на зміст п.4 §2 розд.4 закону фактично існують дві чинні редакції КПК: одна застосовується до проваджень, в яких відомості внесені до ЄРДР до 16.03.2018, а друга — до всіх інших. При цьому вони передбачають різний обсяг прав сторони захисту, що є порушенням рівності учасників процесу перед законом і судом та принципу верховенства права.

У рішенні КС від 22.09.2005 №5-рп/2005 сказано, що з конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності й недвозначності правової норми. Адже інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці й неминуче призводить до сваволі (абз.2 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини).

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (п.2.1 мотивувальної частини рішення КС від 20.12.2017 №2-р/2017).

Крім того, як зауважується у пп.44—51 доповіді «Верховенство права», схваленій Венеціанською комісією на 86-му пленарному засіданні у березні 2011 року, принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права. Для досягнення цієї довіри держава має складати тексти законів так, щоб вони були доступними, а також зобов’язана прогнозовано і послідовно застосовувати ухвалені акти.

Прогнозованість означає, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосується його наслідків. Тобто має бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку.

Отже, норми п.4 §2 розд.4 закону не відповідають положенням Конституції.

І за суттю, і за процедурою

Зі змісту рішення КС від 13.11.2018 №358-3(І)/2018 вбачається, що скарга за формою і змістом відповідає вимогам законодавства. Крім того, 15.11.2018 Велика палата КС розпочала розгляд справи за поданням 54 народних депутатів щодо неконституційності тих самих положень закону №2147-VIII.

У поданні стверджувалось, що під час ухвалення закону порушено процедуру його прийняття. Зокрема, недотримані «процедура попереднього розгляду проектів законів», а також вимоги щодо особистого голосування нардепів. Це суперечить стст.6, 8, 19, 83, 84, 89, 91 Конституції.

Також зазначалось, що п.4 §2 розд.4 закону суперечить стст.21, 24, 58, 63 Конституції, оскільки «порушує право на зворотну дію в часі кримінального закону», а заборона застосування норм КПК під час розгляду справ, у яких відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР до введення в дію запроваджених змін, порушує право підозрюваного та обвинуваченого на захист та рівність у правах.

Нині ВП КС перейшла до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення у справі. Отже, є всі правові підстави для визнання п.4 §2 розд.4 закону неконституційним, оскільки його зміст не відповідає вимогам Конституції, а сам закон прийнятий з порушенням процедури.

Тож є надія, що Суд прийме рішення, яке не тільки допоможе відновити порушені права багатьох осіб, а й надасть усім учасникам кримінального провадження рівні можливості для ефективного захисту своїх прав.