Обещали — платите!
Но в «бочке меда» решения КС о возврате судьям вознаграждения видятся и негативные последствия
Когда реформаторы разделили судей на «белых» и «черных», то есть тех, кто прошел оценивание, и тех, кто его ожидал, то вряд ли рассчитывали на такой казус. Но очередное решение Конституционного Суда на защиту независимости Фемиды перечеркнуло все законодательные потуги.
Втрачені гарантії
Періодично зменшуючи розмір посадового окладу судді місцевого суду та запроваджуючи правове регулювання вказаного питання двома різними актами, законодавець не врахував, що судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, у тому числі з причин, що не залежать від них особисто, не втратили гарантій своєї незалежності, передбачених Основним Законом, оскільки не позбавлені статусу судді. Такою є позиція єдиного органу конституційної юрисдикції.
Відштовхуючись від неї, КС визнав неконституційною відмову в грудні 2014-го від підвищення посадових окладів суддів з 1.01.2015 до 15 мінімальних заробітних плат. Але Суд не обмежився констатацією факту і не став давати законодавцеві час на виправлення помилок. У резолютивній частині рішення від 4.12.2018 №11-р/2018 він прямо вказав, що тепер підлягає застосуванню положення ч.3 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VІ у його первинному вигляді, тобто в редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІII.
Це такий собі різдвяний подарунок для всіх суддів і головний біль для Уряду з приводу того, як забезпечити виконання цієї норми. Адже державний бюджет-2018 цього підвищення не передбачає, не закладені відповідні асигнування й на рік наступний. Але це не має турбувати суддів, оскільки той самий КС наголосив: обов’язок держави — забезпечити фінансування, бо це є однією з конституційних гарантій їхньої незалежності.
Судді можуть нарікати хіба що на дуже тривалий розгляд на вул.Жилянській цього подання. Адже Пленум Верховного Суду України відреагував на посягання на ці гарантії з боку законодавця ще у грудні 2015-го. Тож обіцяного підвищення, немов за приказкою, довелося чекати майже 3 роки.
«Несправедливо, невиправдано, необґрунтовано»
Також КС оцінив як недомірні положення, котрі передбачають позбавлення права на доплати у випадках, якщо суддя не здійснює правосуддя через обставини, що від нього особисто не залежать. А це є «несправедливим, невиправданим та необґрунтованим».
Маються на увазі випадки припинення роботи чи ліквідації суду і неприйняття рішення про відрядження або переведення законника до іншої установи. Також закон вимагає проходити навчання у Національній школі суддів не рідше від одного разу на 3 роки.
На думку КС, у таких випадках позбавлення доплат «створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів». А це суперечить, знову ж таки, гарантіям незалежності Феміди. Відповідно, положення ч.10 ст.133 закону №2453-VІ, що застосовується до суддів, які не пройшли кваліфоцінювання, визнане неконституційним і втратило чинність.
Щоправда, свій висновок КС чомусь не поширив на аналогічну норму, що міститься у ч.10 ст.135 нової редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII. Тож вона залишається чинною. Проте, очевидно, з поправкою, що судді, які пройдуть кваліфоцінювання, але не будуть вчасно призначені на посади або переведені до інших установ, такі доплати повинні отримувати.
Повернення — на розсуд ВС
Шкода, що, за новим законом, КС не зачитує своїх вердиктів, як раніше, перед пресою. Адже це рішення варте більш широкого висвітлення і… коментарів. Оскільки його застосування може викликати суперечки з Державною судовою адміністрацією.
Мова не йде про повернення недонарахованих і невиплачених коштів. Адже відповідь на це питання судді здатні знайти самостійно. Нагадаємо: дотепер у судовій системі панувала доктрина стосовно інших громадян, що неконституційні норми втрачають чинність лише з моменту їх визнання такими. Тому до правовідносин має застосовуватися будь-який закон, навіть якщо він суперечить Конституції, а саме рішення КС зворотної дії в часі не має.
Можливо, цей випадок змусить поглянути на принцип верховенства права під іншим кутом. В першу чергу — Верховний Суд, але це залишимо на його правовий розсуд. Тим більше що, за загальним правилом, спори щодо заробітної плати не мають позовної давності.
«Мінімалка» чи мінімум?
Наразі ж обмежимося аналізом реалізації поновленої норми закону №2453-VІ. За буквального її застосування з 4.12.2018 суддям першої інстанції, які не пройшли кваліфоцінювання, має виплачуватися винагорода з розрахунку окладу в сумі 55845 грн. Навіть з вирахуванням 3-х днів за «старими» ставками це буде більш ніж 20 прожиткових мінімумів, які передбачені для решти (35240 грн.). Але за це доведеться поборотися в судах.
Згадаємо, що про мінімальну зарплату Уряд вирішив забути з 1.01.2017 — коли набрав чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016 №1774-VIII. Ним передбачено, що «мінімалка» не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів. І доки не будуть внесені відповідні зміни до законів, вона прирівнюватиметься до величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1600 грн.
Ухваленням закону №1402-VІII така умова була виконана: оклади суддів, які пройшли оцінювання, обчислені у прожиткових мінімумах. Для решти цим рішенням КС відновлено дію ст.129 закону №192-VІII, і посадові оклади визначені в мінімальних зарплатах. Пункт 23 «Перехідних положень» закону №1402-VІII відсилає до неї без будь-яких застережень, а положення щодо заміни мінімальної зарплати на розрахункову величину не можуть застосовуватися до норм, яких не існувало в законодавстві станом на 1.01.2017. Та й КС визнав конституційним саме оклад у розмірі 15 «мінімалок», а не 15 мінімумів.
З цього можна зробити висновок, що самостійна заміна Державною судовою адміністрацією цієї бази на прожитковий мінімум чи якусь іншу величину є неконституційною. До речі, важко вгадати, чим керувалася ДСАУ, нараховуючи у цьому році оклад неоціненим суддям з огляду на прожитковий мінімум у сумі 1762 грн. Адже такої вказівки в жодному законі немає. Натомість тепер є норма з резолютивної частини рішення КС, яка визнана такою, що відповідає вимозі щодо забезпечення гарантій незалежності.
Місток до нових вердиктів
Висловлена правова позиція Суду перекреслює й наміри Уряду скасувати передбачене з наступного року підвищення посадових окладів для суддів, які пройшли кваліфоцінювання (див. «ЗіБ»). Адже це заздалегідь розцінено КС як посягання на суддівську незалежність. І можна сподіватися: якщо парламент заплющить очі на Конституцію, нового висновку єдиного органу конституційної юрисдикції не доведеться чекати ще 3 роки.
Також цей висновок може допомогти суддям-«п’ятирічкам», які дотепер очікують свого призначення на посади через неквапливість органів, що відповідають за цю процедуру. Принаймні, за логікою цього рішення, їм повинні нараховувати ще й доплати до посадового окладу, адже вимушена бездіяльність у цьому випадку також від них не залежить. Хоча КС прямо про це і не згадав.
Утім, у такій «діжці меду», як це рішення, вбачаються й негативні наслідки. КС не поставив під сумнів сам поділ суддів за рівнем оплати праці. Тож з великою часткою імовірності можна припустити, що інше подання Пленуму ВСУ, в якому наголошується, зокрема, на неконституційності п.23 «Перехідних положень» закону №1402-VІII, не буде сприйняте на вул.Жилянській. Якби більшість суддів КС схилялася до іншого висновку, не було б потреби в цьому рішенні взагалі.
Хоча, можливо, це лише місток до нових вердиктів на захист суддівської незалежності…
ДОВІДКА «ЗіБ»
З резолютивної частини рішення КС від 4.12.2018 №11-р/2018
1. Визнати таким, що є неконституційним, положення ч.3 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VІ у редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме:
«Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року — 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року — 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року — 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року — 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року — 15 мінімальних заробітних плат».
2. Визнати таким, що є неконституційним, положення ч.10 ст.133 закону №2453-VІ у редакції закону №192-VІII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VІII зі змінами, а саме: ч.1 ст.55, ч. 8 ст.56, чч.1, 2 ст.89 та ч.3 ст.82, чч.6, 7 ст.147.