Закон і Бізнес


Отопление при отсутствии радиатора


№49 (1399) 08.12—14.12.2018
59554

Вопрос о фактическом пользовании жилищно-коммунальными услугами входит в предмет досказывания по делу. Такое заключение сделал ВС в постановлении №750/12850/16-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

26 вересня 2018 року                       м.Київ                                №750/12850/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А. (суддя-доповідач),
суддів: КАРПЕНКО С.О., КУЗНЄЦОВА В.О., СТУПАК О.В., УСИКА Г.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1, Особи 2 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15.03.2017,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова» звернулося до суду з позовом до Особи 1, Особи 2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідачі проживають за Адресою 1 і є споживачами послуг щодо теплопостачання, які надає товариство. У зв’язку з невиконанням відповідачами обов’язку щодо оплати комунальних послуг стосовно опалення місць загального користування в них за період з 1.11.2010 до 1.12.2016 виникла заборгованість перед ТОВ «Фірма «ТехНова» в розмірі 1495,01 грн. Враховуючи викладене, товариство просило стягнути солідарно з Особи 1, Особи 2 вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 3.02.2017 у задоволенні позову ТОВ «Фірма «ТехНова» відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що товариство не надало доказів на підтвердження того, що протягом спірного періоду воно пропонувало відповідачам укласти договір про надання послуг щодо опалення місць загального користування або надавало для ознайомлення проект такого договору. У позивача відсутні правові підстави вимагати від відповідачів здійснення оплати за послуги, надання яких не врегульовано у встановлений законодавством спосіб — шляхом укладення цивільно-правової угоди. Примусове надання послуг щодо опалення місць загального користування без укладення відповідних договорів зі споживачами прямо заборонено ст.10 закону «Про природні монополії».

Рішенням АСЧО від 15.03.2017 апеляційну скаргу ТОВ «Фірма «ТехНова» задоволено частково. Рішення Деснянського райсуду м.Чернігова від 3.02.2017 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Особи 1, Особи 2 на користь ТОВ «Фірма «ТехНова» заборгованість за отримані послуги щодо опалення місць загального користування в сумі 1448,78 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від установленого законом обов’язку оплачувати послуги, які він фактично отримав. Оскільки товариство пропустило позовну давність щодо пред’явлених вимог за листопад та грудень 2010 року, то наявні підстави для часткового задоволення позову та стягнення заборгованості за послуги щодо опалення місць загального користування за період з 1.01.2011 до 1.12.2016 в сумі 1448,78 грн.

У квітні 2017 року Особа 1 та Особа 2 подали до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення АСЧО від 15.03.2017, а рішення Деснянського райсуду від 3.02.2017 залишити в силі.

Касаційна скарга заявників мотивована тим, що оплата послуг щодо теплопостачання здійснюється лише за фактично отриману теплову енергію. Апеляційний суд не дослідив та не дав оцінки наявному в матеріалах справи акту від 23.01.2017, яким підтверджується, що за Адресою 1 радіатор опалення не працює з 2009 року. Вказане свідчить про те, що товариство не надавало комунальних послуг щодо опалення місць загального користування в спірний період, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Розрахунок заборгованості не може підтверджувати сам факт надання послуг.

Ухвалою ВСС від 2.06.2017 відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 18.10.2017 справу призначено до судового розгляду.

<…> 27.02.2018 справу передано до ВС.

Станом на час розгляду справи у ВС відзивів на касаційну скаргу не надійшло. <…>

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, ВС у складі колегії дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно з особовим рахунком з 9.04.93 Особа 1 був власником квартири за Адресою 1, а з 28.11.2014 на підставі договору дарування власником цієї квартири став Особа 2.

Посилаючись на несплату за опалення місць загального користування — під’їзду, ТОВ «Фірма «ТехНова» просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у сумі 1495,01 грн., яка виникла за період з 1.11.2010 до 1.12.2016.

Відповідно до ч.1 ст.13 закону «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоча у ч.1 ст.19 закону №1875-ІV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п.1 ч.1 ст.20 цього закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений у п.5 ч.3 ст.20 закону №1875-ІV обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові ВСУ від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15.

За змістом ст.20 закону №1875-ІV та пп.28, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 21.07.2005 №630, споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги щодо центрального опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове — про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що товариство належним чином виконувало взяті на себе зобов’язання, а відповідачі користувалися наданими їм послугами, проте не здійснювали їх оплату.

Згідно з ч.1 ст.304 Цивільного процесуального кодексу від 18.03.2004 (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими в гл.1 розд.V цього кодексу.

Відповідно до ст.213 ЦПК 2004 року рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно й усебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст.214 ЦПК 2004 року).

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення повною мірою не відповідає.

ВС погоджується з висновком апеляційного суду про те, що відсутність укладеного договору з ТОВ «Фірма «ТехНова» не звільняє відповідачів від обов’язку оплачувати надані їм послуги.

Разом з тим вказаний обов’язок виникає лише в разі отримання споживачем певних послуг.

Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення.

Відповідачі заперечували проти позову ТОВ «Фірма «ТехНова», посилаючись на те, що за Адресою 1 радіатор опалення не працює з 2009 року, та на підтвердження своїх доводів надали акт від 23.01.2017, складений мешканцями будинку.

В Україні визнається й діє принцип верховенства права (ч.1 ст.8 Конституції). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пп.41 і 60 доповіді «Верховенство права», схваленої Венеціанською комісією на 86-му пленарному засіданні, м.Венеція, 25—26.03.2011).

Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК 2004 року суд зобов’язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з чч.1—3 ст.10 ЦПК 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеєр Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands») від 27.10.93, заява №14448/88, §33).

Створення рівних можливостей учасникам процесу в доступі до суду та до реалізації та захисту їхніх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

У ч.4 ст.10 ЦПК 2004 року передбачено, що суд має сприяти всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, сприяти особам, які беруть участь у справі, здійсненню їхніх прав. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст.129 Конституції).

Вказані вимоги закону апеляційним судом не виконані.

Як роз’яснив Пленум ВСУ у п.11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК 2004 року).

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв’язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування — це процесуальний обов’язок суду.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів.

Апеляційний суд порушив вищенаведені норми процесуального права, не дослідив належним чином та не дав оцінки зібраним у справі доказам, зокрема наданому відповідачами акту від 23.01.2017, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме — факт отримання чи неотримання відповідачами комунальних послуг щодо опалення місць загального користування.

У силу положень ст.400 ЦПК щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановлювати обставини, що не були встановлені в оскаржуваному рішенні, та оцінити докази, які апеляційним судом не досліджувалися. Тому ухвалене у справі рішення апеляційного суду необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір на підставі вимог закону й повно та всебічно з’ясованих обставин справи.

Керуючись стст.400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1, Особи 2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15.03.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття й оскарженню не підлягає.