Закон і Бізнес


Партнер ООО «Юридического бюро Сергеевых» С.Сергеева:

«Один из вызовов для медиатора — быть беспристрастным и поддерживать обе стороны в процессе»


Светлана Сергеева: «Один из вызовов для медиатора — быть беспристрастным и поддерживать обе стороны в процессе»

№47 (1397) 24.11—30.11.2018
ТАМАРА ВОЛИНА
3509

Законопроекты, призванные внедрить институт медиации, появились еще в 2015 г. Их авторы подчеркивали важность приведения законодательства Украины в этой сфере в соответствие с европейскими стандартами и практикой. Однако на сегодня парламентарии не рассмотрели ни один из проектов. Впрочем, это не мешает активному развитию украинской медиации. Об особенностях этого вида альтернативного урегулирования споров и этической стороне работы адвоката в медиации рассказывает адвокат, медіатор, партнер ООО «Юридического бюро Сергеевых», вице-президент Украинской академии медиации, Светлана СЕРГЕЕВА.


«Якщо захисник діє як адвокат клієнта, він не може виступатияк медіатор»

— Ви тривалий час займаєтесь адвокатською діяльністю. Ваша компанія — «Юридичне бюро Сергєєвих» — надає також послуги щодо медіації. Наскільки медіація є популярною в Україні ?

— Медіація як засіб позасудового вирішення конфліктів стає все популярнішою. Все більше колег — як адвокатів, так і суддів — опановують навички медіатора та використовують здобуті знання у своїй професії. Майже ні від кого з правників не чую, що медіація може «забрати хліб в адвокатів». Останніми роками була проведена велика робота в цьому напрямі, у тому числі за допомогою проекту «Підвищення поінформованості суддів та адвокатів щодо медіації та обізнаності громадян про медіацію для покращення доступу до правосуддя та підвищення ефективності судової влади». Проект був реалізований Українською академією медіації за підтримки програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Нове правосуддя». Завдяки йому вдалося забезпечити для громадян можливість звертатися по безоплатні послуги через користування кабінетами медіації при пілотних судах. Так, у Київському районному суді м.Одеси, Господарському суді Одеської області та Одеському апеляційному господарському суді були організовані кабінети медіації, де громадяни мали можливість безоплатно вирішити свій спір за допомогою цієї процедури.

— Чи може адвокат, який представляв інтереси однієї зі сторін спору, ввійти у справу як медіатор? Чи не буде в такому випадку конфлікту інтересів?

— Якщо ми розглянемо ситуацію, коли після звернення клієнта адвокат ознайомився із суттю конфлікту, побачив, що ця справа є медіабельною, але ще не почав консультувати клієнта з юридичних питань, він має право, якщо обидві сторони вирішать звернутися до нього як до медіатора, проводити медіацію. Проте, якщо захисник у спорі вже діє як адвокат клієнта та надає йому правову допомогу, він не може в цій конкретній справі виступати як медіатор.

— А чи може адвокат медіювати спір своїх колишніх клієнтів? Як ви чините у випадку, коли такі особи звертаються до вас як до медіатора?

— Це дуже правильне запитання. Відповідь на нього нам дає п.3.3 Кодексу етики медіатора, який говорить, що за наявності обставин, які можуть вплинути на незалежність, нейтральність або неупередженість медіатора, він має повідомити про них сторонам медіації і може проводити медіацію лише за наявності письмової згоди всіх сторін, а також якщо він упевнений у своїй здатності зберегти незалежність, нейтральність та неупередженість.

Тобто у випадку, коли адвокат представляв одну зі сторін конфлікту в іншій справі, він має поінформувати про це обидві сторони. За умови, якщо сторони будуть згодні на медіацію й адвокат відчуватиме, що зможе бути у цій справі нейтральним та неупередженим як медіатор, процедура може проводитись. Але, якщо медіація вже почалася та адвокат-медіатор відчув, що втрачає неупередженість і нейтральність, він повинен припинити медіацію та вийти з неї. Це також нам, медіаторам, диктує Кодекс етики медіатора.

«Медіатор не має права відчувати симпатію чи антипатію до однієї зі сторін»

— На відміну від адвоката, який працює з однією стороною і часто «проти» іншої сторони, медіатор працює з обома сторонами спору, а також іншими особами, які можуть бути до нього дотичні. У чому полягає специфіка такої роботи? Напевне, вона є складнішою, ніж робота адвоката?

— Так, це один з викликів для медіатора — бути нейтральним, неупередженим та підтримувати обидві сторони. Медіатор не має права відчувати симпатію чи антипатію до однієї зі сторін. І це виклик. Адже всі ми люди й емоції виникають у нас автоматично. Проте завдання медіатора — зрозуміти, чому людина поводиться тим чи іншим чином, та допомогти зрозуміти цю причину самій стороні та її опоненту.

— Якими навичками має володіти медіатор, аби правильно побудувати взаємодію з клієнтами?

— Ці навички є тим самим «магічним інструментом», за допомогою якого медіатор допомагає сторонам вирішити конфлікт. Одним з найважливіших умінь медіатора є здатність до емпатії, тобто зацікавленості до того, що говорить сторона. Він має показувати, що чує людину, відчуває її хвилювання, емоції тощо.

Але медіатор не повинен співчувати й опинятися всередині тієї «пральної машини» та «крутитися там разом зі сторонами». Він має перебувати поряд та контролювати процес.

Більшість медіаторів має першу базову освіту, наприклад юридичну або психологічну чи іншу. І в цьому випадку дуже важливо вміти «одягати шапку медіатора» та знімати «шапку правника, психолога» тощо. Адже в медіації ви — медіатор, а не адвокат чи психолог, і про це потрібно пам’ятати впродовж усієї процедури.

Крім того, медіатори використовують техніки поставлення запитань, перефразування та багато інших інструментів, які опановують під час навчання.

— Відомо, що робота медіатора будується на підставі інтересів клієнта. Як визначити правильні інтереси?

— Спочатку кожна сторона приходить зі своїми позиціями, які й транслює. І завдання медіатора, користуючись спеціальними інструментами, — допомогти ці інтереси й потреби підняти на поверхню та допомогти сторонам їх побачити. Адже якщо порівняти інтереси та потреби особи з її позицією, то вони будуть тією частиною айсберга, яка ховається під водою і є значно глибшою та масштабнішою, ніж частина на поверхні (позиція).

«Потреби ховаються за емоціями, з якими медіатору потрібно працювати»

— Чи бували у вашій практиці випадки, коли спочатку клієнт хотів щось одне, а в ході медіації дійшов висновку, що йому потрібно геть інше?

— Це відбувається завжди. І це пов’язано саме з відмінністю інтересів і потреб та позицій. Інтереси й потреби частіше ховаються за емоціями, з якими медіатору потрібно вміти працювати. І тут справа не в тому, що сторона спочатку хоче одне, потім — інше. Ні, медіатор допомагає зрозуміти стороні спору, чого вона бажає насправді. І, коли сторона зрозуміла, в чому полягає її інтерес та потреба, а інша сторона це почула, тоді вони можуть шукати варіанти рішень, які будуть відповідати їхнім інтересам і потребам.

— Про що ви порадите питати клієнтів, аби виявити їхні справжні мотиви та інтереси?

— У роботі з клієнтом дуже важливим є використання техніки активного слухання. Із цього випливає робота з емоціями клієнта. Треба намагатися зрозуміти, що за ними криється. Крім того, я пораджу питати клієнтів про те, що для них важливо, що вони відчувають, що для них означає та чи інша ситуація чи подія. Ставити спочатку відкриті питання, а вже потім переходити до закритих.

— На одному із заходів доповідачі, які розповідали про медіацію, висловили думку, що медіації віддають перевагу клієнти, які розуміють, що не зможуть вирішити спір у судовому порядку. Чи дійсно бувають спори, які неможливо вирішити в судовому порядку?

— Я припускаю, що доповідач мав на увазі ситуацію, коли в однієї сторони правова позиція менш виграшна та слабка. Часто сторона, яка має сильну правову позицію, схильна думати: навіщо медіація, коли все одно можна виграти в судовому процесі? Я згодна, що є ймовірність, що медіація не допоможе. Проте якщо сторонам потрібно в майбутньому вести спільний бізнес, будувати ділові партнерські відносини або ж виховувати дитину чи продовжувати спілкування з огляду на родинні чи дружні стосунки, то вже з’являється поле для медіації.

Крім того, медіація допомагає зберегти сторонам кошти та час. А також, наприклад, для ділових людей — конфіденційність, яка може бути дуже важливою, щоб ніхто зі ЗМІ або конкурентів не міг дізнатися про наявний спір.

Ще одна ситуація, коли ви отримали судове рішення про стягнення коштів, а виконати його неможливо, тому що в сторони немає майна, або коли рішення не задовольняє вас морально. Варіантів може бути безліч.

— Чи мають рішення, які приймаються у ході медіації, юридичну силу? Та як таку силу їм надати?

— Після завершення медіації сторони підписують медіаційну угоду, яка має силу цивільно-правового договору. За бажанням сторін підписи можна засвідчити у нотаріуса, але фактично це нічого не змінює. Якщо раптом станеться так, що одна зі сторін не виконає домовленостей, викладених у медіаційній угоді, то в іншої сторони виникає право звернутися до суду. Але на практиці таке трапляється дуже рідко, адже сторони добровільно та самостійно прийняли такі рішення та зафіксували їх у медіаційній угоді й ці рішення відображають їхні справжні інтереси та потреби.

«Арбітр або трибунал не займається з’ясуванням інтересів сторін»

— Чим від медіації відрізняється арбітраж?

— Арбітраж — це один із засобів позасудового врегулювання спорів разом із медіацією. Відмінностей багато. По-перше, в арбітражі конфлікт вирішує арбітр ( або арбітражний трибунал), на відміну від медіації, де сторони за допомогою медіатора самі шукають прийнятне для них рішення. Арбітр або трибунал не займається з’ясуванням інтересів сторін, він і не повинен цього робити. Він розглядає спір по суті, застосовуючи право тієї країни, яке визначено у контракті на підставі арбітражного регламенту. Медіація дає можливість виграти обом сторонам конфлікту, тобто діє формула «win-win». В арбітражі завжди є сторона, яка виграла, та сторона, яка програла, виключаючи випадки, коли сторони уклали мирову угоду, що є певним компромісом. Спільним є те, що обидві процедури конфіденційні, сторони мають право обрати арбітра/арбітрів, який/які будуть розглядати справу, так само як сторони обирають медіатора. Ще велика вірогідність того, що після арбітражу сторони розірвуть партнерські відносини, тоді як при медіації добрі партнерські взаємини не постраждають. Крім того, арбітраж є більш витратною процедурою у фінансовому плані.

Проте в міжнародних комерційних арбітражах є можливість звернутися до процедури медіації, обравши медіатора на підставі правил медіації відповідного арбітражу. Наприклад, Арбітражний інститут торгової палати Стокгольма, Німецька асоціація морського арбітражу, Лондонська асоціація морських арбітрів та багато інших пропонують процедуру медіації.

— Чи готовий український бізнес виконувати рішення арбітражних установ? Чи справи, як і раніше, мають дійти до суду?

— Правила визнання і можливості виконання арбітражних рішень уніфіковані в міжнародному праві, зокрема в Нью-Йоркській конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року.

В ній врегульовані основні питання щодо визнання та виконання таких рішень (стст.ІІІ—VІ). Про зобов’язання учасників конвенції визнавати та виконувати арбітражні рішення йдеться передусім у ст.ІІІ, яка передбачає, що держава, яка є учасником конвенції, визнає арбітражні рішення як обов’язкові й приводить їх до виконання відповідно до процесуальних норм тієї держави, де ці рішення визнаються і виконуються.

Як правило, рішення арбітражу виконуються добровільно. Це означає: якщо сторони добровільно уклали арбітражну угоду про передання спору до арбітражу, то й виконати рішення повинні добровільно. Проте рішення не може бути виконане із застосуванням примусової сили міжнародного комерційного арбітражу, оскільки міжнародний комерційний арбітражний суд не є органом правосуддя держави та не відноситься до системи державних судів.

Разом з тим іноді виникає необхідність звернення до примусового виконання рішень арбітражу.

Існують різні механізми визнання останнього як підстави його наступного виконання. В Україні згідно із ст.35 закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням підстав для відмови у визнанні або виконанні арбітражного рішення, передбачених у законі.

«На початку червня 2019-го відбудеться V щорічний форум «Медіація і право»

— Нещодавно вас обрали віце-президентом Української академії медіації. Вітаємо! Які плани на новій посаді?

— Дякую. 16 листопада відбулися загальні збори членів ГО «Українська академія медіації», де мене обрали віце-президентом організації, а медіатора, адвоката, к.ю.н., доцента Луїзу Романадзе — президентом. Планів у нашої команди багато. Всі вони пов’язані з подальшим сприянням розвитку медіації в Україні як альтернативного (позасудового) методу вирішення спорів та підвищенням рівня культури миру і злагоди в українському суспільстві.

По-перше, вже традиційно на початку червня 2019-го відбудеться V щорічний форум «Медіація і право», організатором якого є Українська академія медіації. Підготовка до нього розпочнеться вже у січні 2019 року. На базі цієї платформи фахівці в галузі права (судді, адвокати, нотаріуси, вчені, юристи) мають можливість отримувати й поглиблювати свої знання про позасудове вирішення конфліктів за допомогою медіації; про розвиток медіації в Україні та за її межами; застосування медіації в юридичній практиці (адвокат-медіатор, нотаріус-медіатор, судова медіація та її види). Також це майданчик для обміну досвідом між юристами, причому не тільки з України, а й інших країн, які практикують медіацію.

По-друге, тренери-медіатори Української академії медіації запропонують навчальні програми, спеціально розроблені для фахівців у сфері права (юристів, адвокатів, суддів, нотаріусів) і бізнес-сфері (підприємців, керівників підприємств та організацій, менеджерів вищої та середньої ланки), з урахуванням особливостей відповідної професійної діяльності, а також для всіх, хто бажає освоїти такий альтернативний метод вирішення конфліктів (спорів), як медіація.

Є багато інших планів, що потребують підготовки. Сподіваюся, що ми зможемо розповісти про них на сторінках «ЗіБ» у 2019 році.