Закон і Бізнес


Проклятие залогового имущества

Невызов стороны процесса на заседание тянет только на увольнение


№43 (1393) 27.10—02.11.2018
Марта ЛИТЭЧКО
14817

Взять кредит под залог недвижимости — просто, законно и, кажется, взаимовыгодно. Однако что потом делать, когда его не выйдет полностью погасить, а помещения уже несколько раз изменили владельцев?


Нотаріальна афера

Півтора року тому до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява від приватної особи. Колись давно чоловік уклав кредитний договір із банком на суму понад €750 тис. і підписав договір про передання в іпотеку нежитлових приміщень загальною площею до 735 м2, власником яких він був. І от тепер боржник вирішив повернути нерухомість через суд і визнати кредитний та іпотечний договори недійсними.

У заяві йдеться про те, що банк, укладаючи договір про надання коштів у іноземній валюті, не мав ліцензії на здійснення валютних операцій. Це, на думку позивача, є підставою скасувати договори з банком. Третьою особою у справі виступив нотаріус.

Справа дісталася судді Тамарі Шевцовій.

Через 6 років, які минули від укладення договорів з банком до оскарження, майно має багато інших претендентів на право власника.

Особа, зазначена як іпотекодержатель, за допомогою нотаріуса зареєструвала право власності на нерухомість. Його відсудило приватне підприємство, скасувавши реєстрацію. Підприємець заявив, що майно належить йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ще одним нотаріусом.

Невдовзі після відкриття провадження приватне підприємство подало зустрічний позов, заявивши свої права на нерухомість при підтримці ще одного нотаріуса, який виступив у справі третьою стороною.

Загалом було задіяно 5 різних нотаріусів. І десь стільки ж охочих отримати нерухомість. Схоже, така кількість учасників зовсім заплутала суддю. Чи то вона мала якісь особливі сентименти до ПП, чи то просто не хотіла собі морочити голову, але вибрала останнього, хто подав заявку. Т.Шевцова задовольнила його позов, а первісні вимоги залишила без розгляду.

Чому нерухомість дісталася фірмі, ніхто не зрозумів, тому попереду на всіх чекав ще рік тяганини. А на суддю перший власник майна написав скаргу до Вищої ради правосуддя. Згодом чоловік скаргу відкликав, але запізно, бо почалося з᾽ясовування.

Загублені повідомлення

На засідання дисциплінарної палати Т.Шевцова двічі не з’являлася, тому справу розглянули без її участі й вирішили суддю звільнити. Одначе звільнення не входило в плани судді, тож вона оскаржила рішення. Проте на засідання Ради також не з’явилася. Її захищала молода дівчина — адвокат.

«Якщо проаналізувати скаргу позивача, вона пронизана незгодою з рішенням судді, — жваво почала свій захист представниця. — Біля кожної позовної вимоги прописано, чому вона не може бути задоволена. Фактично висловлюється незгода з рішенням. Прокурор заявляє, що позивач на виклики слідчого не з’являвся, хоча начебто є зацікавленим у встановленні справедливості».

Між іншим, апеляційний суд відмовив у перегляді її рішення. Касаційний — поновив строк оскарження й відкрив провадження в березні цього року, витребувавши всі матеріали.

«Ви стверджуєте, що сторони справи були повідомлені, але в матеріалах справи цього нема», — зауважив член ВРП Олексій Маловацький. «Суддя призначала 9 засідань, є підтвердження того, що вона направила виклики в суд сторонам процесу», — відповіла адвокат. «Направила чи вручила? Ви скажіть, скільки разів вручено, а не направлено», — наполягав член ВРП.

Виявилося, що на повідомленнях відмітки про вручення немає, є тільки про направлення. Лише тричі представник позивача особисто підписався на знак того, що отримав кореспонденцію.

Основним аргументом, чому Т.Шевцова залишила без розгляду первісний позов, стала саме відсутність позивача на останніх трьох засіданнях поспіль. Але розписок про те, що він отримував повістки, нема. Те, що він знав про існування зустрічного позову від приватного підприємця, — також під сумнівом, бо ніщо не підтверджує протилежного.

У матеріалах справи відсутня інформація про те, що приватного підприємця, який виграв суд, повідомляли про засідання. Та й відеозапис на жодному з них не проводився. «Оскільки сторони прогулювали засідання, то не було кого знімати», — пояснила захисниця.

Виявилося, що в резолютивній частині рішення ім’я позивача за первісним позовом узагалі відсутнє. Там указано тільки прізвище особи, на яку згодом нотаріус зареєстрував майно. Проте суд на вимогу приватного підприємства цю реєстрацію скасував.

Голова Верховного Суду Валентина Данішевська поцікавилася, чому в резолютивній частині вказано ім’я особи, яку ні разу не викликали й навіть не повідомляли про результати розгляду справи.

Адвокат спробувала довести, що суд уже скасував права громадянина на майно, тож не було сенсу повідомляти його про інший спір. Однак це вже нікого не переконало: якщо ім’я фігурує в рішенні, а людина навіть не здогадується про саме існування цього документа, то ясно, що діло темне.

За рішення, прийняте без участі сторін процесу, члени Ради вирішили звільнити суддю. Її вчинок визнали порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками наданих людям прав.

До слова, підприємство, яке свого часу стало багатшим на 750 м2 спірної нерухомості, судиться за це майно не лише з первісним позивачем, а й з банком, який видавав кредит під його заставу, та з приватним нотаріусом. Оскільки касаційний суд ще не ухвалив рішення, чи варто було квапитися з оцінками, перебираючи на себе функції судового органу? І як тепер бути суду? Якщо залишити рішення в силі, це означає заперечити думку ВРП й теж ризикувати дисциплінарним стягненням.

Закон і Бізнес