Несколько шагов до финала
Почему частичное арбитражное решение преимущественно является окончательным и подлежит исполнению
Некоторые судьи соглашаются с тем, что частичное арбитражное решение является окончательным. Некоторые — требуют доказательств того, что такое решение может быть исполнено. Юристы считают, что определяющими при решении этого вопроса являются суть решения и его значение в рамках арбитражного спора.
Переклади з розбіжностями
Ратифікувавши Конвенцію про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркську конвенцію), Україна погодилася на обов’язковість визнання та виконання на своїй території арбітражних вердиктів. Однак не всі вердикти є однаковими. У контексті їхнього аналізу можна говорити про фінальні, часткові, проміжні, а також рішення надзвичайного арбітра тощо.
Про те, чи всі названі рішення дійсно є остаточними та такими, що підлягають визнанню та виконанню на території України, експерти подискутували під час засідання комітету з альтернативних вирішень спорів Асоціації правників України на тему «Відкрита дискусія щодо виконання часткових та проміжних арбітражних рішень».
На думку правника Олександра Волкова, основна проблема в різному підході до вирішення цього питання національними судами різних юрисдикцій полягає в розбіжностях в офіційних перекладах Нью-Йоркської конвенції. В англійському перекладі йдеться про те, що будь-яке арбітражне рішення має бути обов’язковим («binding»). У російському — зазначається, що рішення має бути остаточним («окончательным»). А це зовсім різні сентенції.
Арбітражні правила ІСС та закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» стоять на боці обов’язковості.
Однак проблема для українських громадян залишається актуальною, оскільки окремі іноземні арбітражні інституції готові визнавати часткові рішення остаточними й обов’язковими, а деякі — ні.
В окремих юрисдикціях відмова іноземного арбітражу у видачі довідки про кінцевість та обов’язковість його часткового вердикту може стати перепоною для визнання рішення національним судом. З’ясовуючи, чи буде частковий арбітражний вердикт остаточним, суд має врахувати, що фінальне рішення арбітражного трибуналу може істотно відійти від позицій часткового рішення.
Судова практика
З подібною ситуацією стикнувся Апеляційний суд Республіки Сінгапур. Розглядаючи питання про можливість виконання часткового арбітражного рішення, що стосувалося передання коштів, суд дійшов висновку про можливість як виконання подібного вердикту, так і його скасування, якщо про таке заявить одна зі сторін угоди.
Суди Німеччини, визнаючи остаточність часткового вердикту, виходять з того, чи буде він в подальшому переглядатись арбітражним трибуналом.
Українські ж суди дотримуються такої думки: якщо рішення розв’язує конкретне питання, воно є фінальним. При цьому суди погоджуються із тим, що частковий вердикт може бути оскаржений однією зі сторін угоди так само, як і остаточний.
На жаль, зауважив правник Олександр Друг, цією позицією користуються недобросовісні боржники, які або оспорюють усі без винятку часткові рішення, або сприймають скасування одного часткового рішення як скасування всіх вердиктів у справі.
О.Друг зазначив, що більшість остаточних рішень є одночасно й обов’язковими, а аргументи про те, що остаточний вердикт трибуналу може бути відмінним від часткових рішень, безпідставні. Якщо трибунал вирішив, хто, кому і скільки винен, нащо йому переглядати ці аспекти? — запитав правник у присутніх.
Не погодилась із припущенням про винятковість випадків незбігу часткових та кінцевого рішень адвокат Ірина Мороз. Вона нагадала про існування в українській правовій сфері такого механізму, як поворот виконання. Йдеться про те, що після винесення апеляційного рішення починається стадія виконання судового вердикту, в той час як незадоволена сторона має право на касаційне оскарження. І якщо касаційний суд перегляне позиції судів нижчих інстанцій, виконання має бути припинене. Така ситуація, вважає правник, цілком може мати місце і в арбітражному спорі.
Тож позиція судів, які не поспішають визнавати остаточність часткових вердиктів, може бути цілком слушною.
Несуттєва різниця
Дилема визнання чи невизнання виникає й при розгляді судами проміжних арбітражних рішень. Однією з причин суперечностей, на думку І.Мороз, є те, що служителі Феміди плутають ці вердикти із проміжними рішеннями. Зробити це, переконана правник, не важко, адже більшість арбітражних регламентів не містить чіткого визначення понять «часткове» та «проміжне арбітражне рішення».
Однією з причин ототожнення цих двох вердиктів є те, що за своєю природою вони є попередніми рішеннями, які розв’язують певні питання, порушені сторонами в рамках арбітражного процесу.
Фахівець зауважила: проміжне арбітражне рішення з’ясовує питання, які дадуть змогу в подальшому розглядати спір по суті. Наприклад, питання застосованого права. Проміжне рішення може мати тимчасовий характер, тобто до моменту, доки спір не буде вирішений по суті, або ж, якщо йдеться про забезпечувальні заходи, до моменту виконання арбітражного рішення.
І.Мороз виділила дві категорії проміжних рішень:
• проміжні рішення вузького значення, що не розв’язують питань, порушених у позові, та не стосуються забезпечення позову;
• проміжні рішення у широкому значенні, які зачіпають питання стосовно суті спору та/або забезпечення позову.
Звідси й різна практика виконання проміжних рішень. Як правило, суди виходять з такого: якщо проміжний вердикт не є остаточним, він не підлягає визнанню та виконанню. Проте, якщо він прямо стосується суті спору або ж є терміновим для однієї зі сторін, він може визнаватися та виконуватись.
Відтак, підсумувала фахівець, розглядаючи можливість визнання та виконання рішень, які приймаються у процесі розгляду арбітражного спору, суди більшості країн аналізують суть вердикту та можливість його виконання.