Закон і Бізнес


Будущее референдума

КС решил, что граждане не могут инициировать всеукраинский опрос без Президента и парламента


Одним із двох доповідачів у справі про визнання закону про референдум неконституційним був Михайло Гультай (праворуч).

№18-19 (1368-1369) 10.05—18.05.2018
Вероника ВОЛИК
6129

Акт, регулировавший единственный инструмент народной власти, занимал почетное место в рейтинге наиболее нелегитимных. Его критиковали с момента введения в действие и признавали неконституционным целых 4 года. Решение в конечном итоге принято, но какими будут его последствия?


Дозвіл на народоправство

Україна, на жаль, не може похвалитися багатою історією референдумів. 27 років тому в українців уперше запитали їхню думку і, можна сказати, врахували її. За 5 років на сторінках Конституції затвердили можливість проведення референдуму, але інструкції у вигляді закону видавати ніхто не поспішав.

У 2000-му спроба провести референдум «навпомацки» та ввести в дію нові закони зазнала краху. Хоча українці й виразили свою волю, але народні обранці її проігнорували. Мовляв, референдум був консультативний, отже, ні до чого не зобов’язує.

Скільки політики не обіцяли б вручити українцям інструмент впливу на державу, але тільки у 2012-му, нарешті визначившись з тим, що єдиним джерелом влади є народ, їм надали інструкцію з проведення референдумів та реалізації їхніх результатів.

Однак трохи прорахувалися. Адже застосувати інструмент так і не вдалось. І поки що не вдасться, бо акт про всеукраїнський референдум отримав статус нечинного.

Рішення №4-р/2018 Конституційний Суд прийняв у останній робочий день квітня. Для цього знадобилося 4 роки, адже відповідне подання народні депутати направили ще 2014-го.

Маніпуляції з волевиявленням

Міжнародні експерти вважали, що закон про всеукраїнський референдум може похитнути основи конституційного розподілу влади, призвести до нестабільності у державі. Вітчизняні ж критики називали його проросійським та таким, що не дасть змоги дізнатися думку українців. Але жодних аргументів не наводили.

Здебільшого всіх вражала прописана у ст.3 можливість зміни Конституції та ухвалення її нової редакції. Хоча Основний Закон визначає, що зміни до нього може ухвалювати виключно парламент. Однак законотворці переконували: винести на народне віче можна лише питання щодо ключових розділів Конституції: «Загальні положення», «Вибори. Референдум» і «Внесення змін до Конституції України». Про те, як ухвалити нову редакцію Основного Закону, анічичирк.

Тривога через таку надмірну довіру до народу пояснювалася тим, що скасований закон розв’язував громадянам руки у деяких питаннях. Зокрема, тих, що віднесені Конституцією до компетенції Президента чи парламенту, наприклад призначення чи звільнення вищих посадових осіб. Таку позицію висловлено у висновку Венеціанської комісії щодо закону №705/2012.

Крім того, європейські експерти вказали на складну мову акта та його заплутаний зміст. Багато положень, що стосуються організації референдуму та діяльності комісії, обтяжували старий акт і нікуди не поділися з нового. Тому вони запропонували прийняти виборчий кодекс, який регулював би процедуру і виборів, і референдумів.

До речі, у рішенні №4-р/2018 КС часто цитує Венеціанську комісію, цілком підтримуючи її позицію. Хоча до його повноважень не належить обов’язок підтримувати політику органу, рекомендації якого мають факультативний характер.

Неприйнятне прийняття

Найбільш суттєвою підставою для визнання закону неконституційним став шлях його ухвалення. Суд указав на неприпустимість того, що відповідний проект не розглядали на засіданні комітету та не обговорювали на пленарному засіданні Верховної Ради безпосередньо перед голосуванням.

Ще одне нівелювання вимоги Основного Закону — щодо особистого голосування на засіданні — вже дозволило б не заглиблюватись у зміст акта, який регулював процедуру всеукраїнського референдуму.

У цьому випадку КС захотів не повторюватися й визнав недостатнім порушення вимог щодо ухвалення акта. Хоча не так давно, приймаючи рішення щодо неконституційності закону «Про засади державної мовної політики», Суд дійшов думки, що розглядати питання щодо відповідності змісту акта вимогам Основного Закону буде зайвим. Імовірно, конституціоналісти, вивчаючи матеріальну складову закону, хотіли наголосити на відсутності в ньому певних положень. Зокрема, таких, які передбачали б попереднє схвалення ними питань, які можуть виноситися на референдум.

Інструмент демократії чи диктатури?

Новообрані парламентарі, які ініціювали подання до КС у 2014-му, мабуть, не розраховували на те, що питання неконституційності буде вирішуватися 4 роки. Боялися загрози застосування небезпечного закону та непередбачуваних наслідків волевиявлення без рамок. Можливо, тому що світова практика рясніє прикладами змін, прийнятих на референдумах, які перевертали з ніг на голову державний устрій.

Як би там не було, єдиний наш позитивний досвід у вияві народної волі мав декларативний характер. Але чи сприймають сьогодні українці цей інструмент як спосіб вирішувати долю держави? Адже референдум може бути схожий на мирну революцію, а може лише виконувати функцію схвалення рішення, прийнятого владою.

Так чи інакше, а скасування закону не повертає дію попереднього акта. Тому наразі українці позбавлені права висловити свою волю.

Чи є конституційною відсутність у правовому полі такого механізму і якої думки із цього приводу міжнародна спільнота? Всеукраїнський референдум у Конституції закріплений вже не перший рік, але без спеціального закону він не відбудеться. Колишній акт, проіснувавши 6 років, так і не знадобився. І невідомо, коли законотворці вирішать прокласти новий міст до проявів демократії.

Не виключено, що це відбудеться лише тоді, коли керівники держави справді захочуть почути думку громадян. А поки що є можливість вирішити питання за допомогою парламенту або окремим указом і не перейматися тим, чи відповідають такі дії народній волі.