Требования — под контролем

Стоимость способа обеспечения иска не может превышать цену последнего

Суд повинен знайти баланс між ризиками утруднення виконання рішення та наслідками від забезпечення позову для відповідача та інших осіб.

Вынося определение об обеспечении иска в кредитных спорах, судьям следует обращать внимание на надлежащую мотивацию вердикта, принцип соизмеримости и соблюдение интересов третьих лиц. Несоответствие определения указанным критериям является основанием для его отмены.

Прохання про пересторогу

В Апеляційному суді Харківської області узагальнили практику застосування процесуального закону під час розгляду клопотань про забезпечення позову в кредитних відносинах у 2015—2017 рр.

Під забезпеченням позову розуміють застосування заходів для створення можливості виконання рішення суду в майбутньому, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити це неможливим. Згідно із ч.1 ст.151 Цивільного процесуального кодексу (тут і далі — у редакції на момент слухання справ. — Прим. ред.) підставою для забезпечення позову є відповідна заява будь-кого з осіб, котрі беруть участь у справі. Таким чином, суд позбавлений права самостійно обирати вид забезпечення позову без відповідної заяви сторони.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження в ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ст.151 ЦПК в заяві вказуються:

• причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов;

• вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

• інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

У ст.152 ЦПК передбачено 8 заходів забезпечення та надана можливість суду в разі необхідності застосувати інший вид забезпечення позову, не визначений нормами кодексу.

Основний принцип забезпечення позову полягає в застосуванні цих заходів пропорційно визначеній легітимній меті, сумірній із заявленими позивачем вимогами. Пропорційність застосування заходів забезпечення позову полягає в дотриманні балансу вимог позивача з можливими негативними наслідками для відповідача та третіх осіб. Так, у випадку вимог, визначених грошовим еквівалентом, сумірним буде забезпечення позову шляхом накладення арешту не на все майно, а в розмірі суми позовних вимог.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно, її оскарження не зупиняє виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. У разі оскарження ухвали про забезпечення позову необхідно направити до суду апеляційної інстанції відповідні матеріали (копії позовної заяви та заяви про забезпечення позову, оригінал оскаржуваної постанови, копії документів про звернення її до виконання тощо). Далі вживають заходів для подальшого розгляду справи по суті заявлених вимог.

Після розгляду скарги апеляційним судом зазначені матеріали долучають до матеріалів цивільної справи. За змістом ст.293 ЦПК, окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову, а також про його скасування. Оскільки ухвала про забезпечення позову або про його скасування не перешкоджає подальшому провадженню у справі, вона згідно із ч.1 ст.324 ЦПК в касаційному порядку оскаржена бути не може.

Належне мотивування

Матеріали узагальнень місцевих судів дали змогу зробити висновок, що в більшості ухвал немає достатнього мотивування. Причому це стосується як задоволення заяв про забезпечення позову, так і відмови в такому.

Дуже часто на основі тексту ухвали місцевого суду важко встановити, на які саме обґрунтовані підстави та докази посилався заявник, аргументуючи те, що невжиття заходів може утруднити виконання рішення в майбутньому в разі незадоволення заяви. Причому здебільшого у випадку оскарження ухвали суд апеляційної інстанції вже належним чином обґрунтовував свою ухвалу, навіть коли залишав ухвалу суду першої інстанції без змін.

Суди не завжди звертали увагу на роз’яснення, які були дані в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 22.12.2006 №9. У ній ідеться про те, що ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст.209 ЦПК, і повинна мати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має:

• з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого вердикту про задоволення позову;

• з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід ураховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка зареєстрована як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості суб’єкта господарювання користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Вердикти з недоліками

Так, Московський районний суд м.Харкова відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. У мотивувальній частині ухвали суд обмежився лише посиланням на те, що позивач не довів, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Не було зазначено, на які саме підстави посилався заявник при зверненні до суду.

Вказаний недолік усунув апеляційний суд. Він указав на предмет та підстави позову й зазначив, що позов подано про визнання недійсним кредитного договору, стосовно якого вже ухвалено рішення про стягнення заборгованості із заявника на користь банку. На підставі цих обставин суд апеляційної інстанції послався на п.2 постанови Пленуму ВСУ №9, де зазначено, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень.

Отже, апеляційна інстанція залишила ухвалу про відмову в забезпеченні позову без змін — як таку, що постановлена законно, однак з іншим обґрунтуванням та більш детальним дослідженням обставин справи.

В іншій справі Червонозаводський районний суд Харківської області заяву про забезпечення позову задовольнив частково та наклав заборону на відчуження нерухомого майна відповідача. В ухвалі не було зазначено підстави позову, доводів зави про забезпечення позову, а також аналізу цих доводів у контексті можливих загроз для розгляду справи, тобто мотивів, якими керувався суд при частковому задоволенні заяви.

Мотивувальна частина ухвали складалася лише з формального цитування стст.151, 152 ЦПК та зазначення того, що суддя дійшов висновку про те, що заява підлягає задоволенню. За відсутності дослідження змісту позовних вимог та аргументів заяви про забезпечення позову в контексті обов’язку суду забезпечити справедливий розгляд справи це не можна вважати належним мотивуванням висновків.

Вказана ухвала скасована апеляційним судом. Постановлено нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Апеляційна інстанція детально дослідила предмет позовних вимог, зазначила, що вказане нерухоме майно є предметом договору іпотеки, укладеного між сторонами у справі, у зв’язку із чим відповідач позбавлений права без дозволу банку самостійно його відчужувати. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що виконання рішення не буде утруднено, якщо в задоволенні заяви про забезпечення позову буде відмовлено.

Судам слід звернути увагу на вказані недоліки для їх недопущення при подальшому розгляді заяв про забезпечення позову. Тож автори узагальнення радять суддям дотримуватись як загальних вимог щодо законності та обґрунтованості судового рішення, так і вимог щодо встановлення визначених у стст.151—152 ЦПК обставин, необхідних для застосування заходів забезпечення позову.

Принцип сумірності

Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК види забезпечення позову мають бути сумірними із заявленими позивачем вимогами. У цьому аспекті судам слід звертати увагу на роз’яснення, дані в постанові Пленуму ВСУ №9.

У разі необхідності забезпечити позов суду слід обирати такий спосіб забезпечення, який відповідає розміру заявлених позовних вимог, наприклад арешт коштів на рахунках відповідача в розмірі позовних вимог.

Для прикладу можна навести такі акти місцевих судів.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову. Суди керувалися тим, що загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором сягав 21118,2 грн., а вартість нерухомого майна, на яке позивач просив накласти арешт, майже вдвічі перевищувала розмір заборгованості. Отже, у випадку накладання арешту на вказане майно було б порушено принцип сумірності заходів забезпечення позову, передбачений ч.3 ст.152 ЦПК.

Ухвалою Червонозавоського районного суду м.Харкова задоволено заяву про забезпечення позову та накладено заборону на відчуження або реєстрацію права власності на житловий будинок при тому, що предметом позовних вимог була заборгованість у розмірі $8741.

Вказана ухвала скасована з підстав несумірності виду забезпечення позову з предметом позовних вимог, оскільки вартість будинку значно перевищує розмір заборгованості. Було постановлено нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Крім того, зазначено, що на вказаний житловий будинок уже накладено заборону при переданні майна в іпотеку позивачу, що підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Ухвала мотивована тим, що заходи забезпечення позову шляхом зобов’язання товариства з обмеженою відповідальністю зупинити нарахування штрафів, пені, збитків заявнику за кредитним договором не є сумірними із заявленими позивачем вимогами про визнання недійсним кредитного договору.

Орджонікідзевський районний суд м.Харкова заяву про забезпечення позову задовольнив частково, заборонивши відчужувати 3/5 квартири. Ухвала мотивована тим, що відповідач узяв гроші в позивача в кредит та надав у іпотеку об’єкт нерухомості, але розмір заборгованості на сьогодні у 2 рази більший від вартості іпотечного майна. Таким чином, суд уважав за можливе до ухвалення рішення у справі накласти заборону на відчуження частини квартири, яка не є предметом іпотеки, у зв’язку з тим, що є об’єктивні підстави вважати, що у випадку відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову виконання рішення суду може бути ускладнене.

Київський районний суд м.Харкова задовольнив заяву про забезпечення позову та наклав арешт на кошти, розміщені на рахунках відповідача, та на будь-яке рухоме й нерухоме майно в межах ціни позову в розмірі $32955553, що, за офіційним курсом НБУ, становило $519631368 грн. Ухвала мотивована тим, що є об’єктивні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення. При цьому з огляду на принцип сумірності накладено арешт у межах ціни позову.

Інтереси третіх осіб

Згідно з абз.3 п.4 постанови Пленуму ВСУ №9, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, при розгляді заяви про забезпечення позову суд повинен знайти баланс між можливими ризиками утруднення виконання рішення суду та наслідками від забезпечення позову для відповідача та інших осіб, права яких можуть бути обмежені.

Прикладами вирішення заяв, які зачіпали права інших осіб, можуть бути такі ухвали місцевих судів.

Сахновщинський районний суд Харківської області відмовив у задоволенні заяви банку про забезпечення позову. Ухвала мотивована тим, що земельна ділянка перебуває в оренді в аграрного ТОВ. Тому накладання ареш-ту на неї шляхом заборони укладати будь-які угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію, перере-єстрацію та відчуження може обме-жити право орендаря на користування ділянкою. Крім того, вартість землі в 5 разів перевищує розмір заборгованості за кредитним договором.

Також суд зазначив, що вказана ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, у зв’язку із чим на неї поширюються заборони, передбачені п.15 «Перехідних положень» Земельного кодексу, стосовно неможливості відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Червонозаводський районний суд м.Харкова відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Ухвала мотивована тим, що автомобіль, на який заявник просив накласти арешт, на той час уже належав не відповідачу, а іншій особі, тому це могло вплинути на права 3-ї особи, яку не залучено до участі у справі.

Орджонікідзевський районний суд м.Харкова відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом вилучення транспортного засобу й передання його на зберігання на період реалізації відповідачу. Ухвала мотивована тим, що відповідач на забезпечення кредитного договору уклав з позивачем договір застави транспортного засобу, у зв’язку із чим на ньому вже є обмеження. Крім того, забезпечення позову повинне враховувати інтереси не тільки заявника, а й третіх осіб. Отже, вилучення транспортного засобу фактично порушить інтереси відповідача та, за своєю суттю, буде частковим вирішенням позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави.