Закон і Бізнес


Глава Апелляционного суда Черниговской обл. Садиг Тагиев:

«Для судьи не так страшно большое количество дел, как психологическая нагрузка»


Садиг Тагиев: «Для судьи не так страшно большое количество дел, как психологическая нагрузка»

№40 (1338) 21.10—27.10.2017
МАРИНА БОЙКО
13627

Сегодня реформаторы продуцируют много идей, цель которых — изменить судебную систему. Но не всегда на практике удается реализовать их без «побочных эффектов». Именно из-за них много служителей Фемиды, у которых закончился 5-летний срок полномочий, не могут рассматривать дела, кто-то идет из профессии. О кадровых проблемах, возможных последствиях оптимизации судебной системы и о роли председателя храма Фемиды в жизни коллектива «ЗиБ» пообщался с председателем Апелляционного суда Черниговской области Садигом ТАГИЕВЫМ.


«У суддів немає впевненості у завтрашньому дні»

— Садігу Рзаєвичу, сьогодні багато говорять про черговий реформаторський крок — укрупнення місцевих судів. Не виключене й об’єднання апеляційних округів. Як ставитеся до того, що Апеляційний суд Чернігівської області об’єднають, наприклад, з Апеляційним судом Київської області?

— Я категорично проти, вважаю таких підхід до кінця не продуманим. Адже, по-перше, ми повинні наблизити правосуддя до людей, а не віддалити його. Як, наприклад, їздитимуть з Чернігова до Києва люди похилого віку? Недавно ми в суді проаналізували причини повернення апеляційних скарг. Як з’ясувалося, в багатьох випадках це — несплачений судовий збір. У людей немає коштів, аби сплатити не тільки судовий збір, а й транспортні послуги. Хоча ми й роз’яснюємо громадянам, що вони можуть просити суд про відстрочення чи розстрочення сплати судового збору. Багато громадян про це не знають або не розуміють таких термінів.

По-друге, можуть виникнути проблеми й з процесуальною діяльністю суддів. Адже їм доведеться їздити у відрядження, розглядати там справи у складі колегій суддів. А якщо, наприклад, суддя захворіє, не матиме змоги приїхати до іншого суду? Розгляд справи затягуватиметься, придумають ще щось. Хіба все це піде на користь правосуддю, громадянину, підвищенню авторитету судової влади?

До речі, в області вже сформовано 5 прокурорських та 6 поліцейських округів. А судових округів, як планується, буде 8. Водночас так і залишаються 24 райони (22 райони по області та 2 райони в м.Чернігові). До чого це призведе? Як можна організувати та координувати роботу в таких умовах? Запитань тут більше, ніж відповідей.

— Деякі зміни в судовій системі вже відбулися. Як служителям Феміди живеться в умовах реформування?

— Нині у суддів велике навантаження. У зв’язку з тим що майже 50% суддів пішли з апеляційного суду та 30% — з місцевих судів, навантаження на їхніх колег, котрі залишилися працювати, звичайно, зросло. Друга проблема, яка турбує суддів, — психологічне навантаження. За останні 4 роки суддям довелося пережити чимало потрясінь. Спочатку їх намагалися люструвати, очистити, потім лунали гасла на кшталт: «Звільнити всіх суддів». А на акції активістів, «висловлювання» деяких високопосадовців і депутатів, негативні публікації в ЗМІ уже виник імунітет. Після цього — необхідність проходження кваліфікаційного оцінювання, перевірка електронних декларацій та оновлення процесуальних кодексів.

Зараз триває судова реформа, суддям обіцяють підвищення рівня фінансового забезпечення… Але разом із цим відбуваються протилежні процеси: у Верховній Раді зареєстрований законопроект, в якому пропонується урізати розмір суддівської винагороди. Бо він, як вважають автори документа, надто великий.

Розумієте, у суддів немає впевненості у завтрашньому дні. Психологічне навантаження дає про себе знати. Для судді не так страшна велика кількість справ, як психологічне навантаження.

Зараз у судах залишилися найміцніші судді, фізично здорові, які можуть здійснювати правосуддя. Так, у Ніжинському міськрайонному суді Чернігівської області за штатом має бути 12 суддів, а залишилося тільки троє. Не потрібно рахувати на калькуляторі, вдаватися до наукових чи правових досліджень, щоб уявити собі, як можуть троє суддів у такому складному регіоні розглядати справи.

Найскладніше — очікувати чогось нового. Якби ми були впевнені, що всі реформаторські процедури проводитимуться чітко, поетапно і від їх реалізації очікується конкретний результат, були б спокійні. Але такого спокою в суддів, на жаль, не спостерігаємо. По-моєму, у нас хочуть виробити «синдром покірності».

Щодня нас змушують думати не про те, щоб знайти практику Європейського суду з прав людини, те чи інше його рішення, застосувати міжнародні стандарти, національну судову практику, а про те, як вижити в умовах постійного психологічного навантаження.

«Якщо в голови суду будуть улюбленці, то в такому колективі ніколи не буде ладу»

— Нині коректив зазнають і суддівські колективи. Змінюється ставлення до ролі зборів суддів, очільника установи. Як вважаєте, хто є господарем у храмі Феміди?

— Все має вирішуватися колективно. Тобто повинна враховуватися думка колективу.

— Виходить, не керівник суду є головним?

— Голова суду має бути, так би мовити, каталізатором. Він повинен вишукувати позитивні пропозиції, а потім за допомогою зборів суддів утілювати їх в життя. Найголовніше — почути кожного суддю. Якщо в голови суду будуть улюбленці, якщо він ставитиме суддів на різні східці: того вище, бо він хороший, а того нижче, бо він поганий, то в такому колективі ніколи не буде ладу.

Сьогодні бути головою суду дуже важко: витрачається багато часу, нервів. Це постійні хвилювання. Голова вдвічі більше, ніж інший суддя, повинен стежити за собою: що говорить, що робить, де буває. Чим більш солідарним, комунікабельним, зібраним буде колектив, тим легше в ньому буде працювати голові. Такий колектив зможе втілювати у життя багато позитивних пропозицій.

Нині в ЗМІ зустрічаються публікації про конфлікти між головою суду та суддею. Думаю, в такому випадку потрібно ставити питання: що робити, аби такого конфлікту не було? Якщо колектив скаже голові, що йому потрібно піти, він має піти. Якщо судді скажуть колезі: «Ти не правий, а голова має рацію», то висновки має робити цей суддя.

У деяких судах навіть виникають певні групи суддів, які підтримують голову або колегу. Тому потрібно вислухати кожного члена колективу та дізнатися його думку.

Ми на зборах суддів всі питання обговорюємо відкрито. Навіть стосовно преміювання працівників апарату, аби потім не було розмов, чому одним — більша премія, а іншим — менша. Керівник апарату надає аналіз роботи працівників, судові палати теж висловлюють свою думку. Враховувати потрібно всі погляди, тоді в колективі буде лад.

Крім того, в жодному випадку не повинно бути подвійних стандартів. Як у діяльності голови, так і в поведінці судді, при розгляді ним справ. Коли суддя напрацьовує практику в розгляді тієї чи іншої категорії справ, має мотивувати, переконати, що рішення справедливе. Можливо, така практика не збігатиметься із загальноприйнятою, але не повинно бути так: сьогодні приймаю одне рішення, а завтра в такій же справі, але з іншими сторонами — протилежне. Мова йде про єдину практику в усіх судах. Якщо вже так сталося, що суддя зрозумів, що помилився, то має визнати це і в подальшому не допускати подібного.

При виконанні адміністративних обов’язків теж не має бути подвійних стандартів. Якщо сумніваєшся — не приймай рішення, не поспішай, обговори все в колективі.