Компенсации достаточно
Повторное рассмотрение дела не восстановит нарушенных прав, вызванных длительностью гражданского производства, и не устранит недостатков законодательства. Такое заключение сделал ВСУ в постановлении №501/1334/13-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
25 травня 2017 року м.Київ №501/1334/13-ц
Верховний Суд України в складі:
головуючого — ЛЯЩЕНКО Н.П.,
суддів: БЕРДНІК І.С., ВОЛКОВА О.Ф., ВУС С.М., ГРИЦІВА М.І., ГУМЕНЮКА В.І., ЄМЦЯ А.А., ЖАЙВОРОНОК Т.Є., КАНИГІНОЇ Г.В., КОВТЮК Є.І., КОРОТКЕВИЧА М.Є., КРИВЕНДИ О.В., ОХРІМЧУК Л.І., ПОШВИ Б.М., ПРОКОПЕНКА О.Б., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М., ШКОЛЯРОВА В.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 19 до Особи 20 про встановлення факту родинних відносин, визнання актових записів недійсними й визнання права власності на спадкове майно та зустрічним позовом Особи 20 до відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області, відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції в Одеській області, Іллічівської міської державної нотаріальної контори, Особи 19 про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, за заявою Особи 19 про перегляд рішення Апеляційного суду Одеської області від 22.06.2015 та ухвал Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.11.2014 та 7.10.2015,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2005 року Особа 19 звернулася до суду з позовом до Особи 20 про встановлення факту родинних відносин, визнання актових записів недійсними та визнання права власності на спадкове майно.
Позивачка просила:
— визнати, що вона, Особа 19, є дочкою Особи 21, Інформація 1, який помер Інформація 2;
— визнати недійсним актовий запис №15 від 22.07.77 про встановлення батьківства Особи 21 стосовно відповідача Особи 20 та анулювати цей актовий запис; визнати недійсним актовий запис №95 про його народження від 22.07.77 в частині внесених відомостей про батька, виключивши прізвище Особа 21 і повернути прізвище — Особа 23;
— зобов’язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області внести відповідні зміни в актовий запис про народження №95 від 22.07.77 та анулювати актовий запис про встановлення батьківства №15;
— визнати недійсним свідоцтво про народження Особи 20 серія №3 від 20.12.79 та зобов’язати відділ РАЦС Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області внести відповідні зміни в актовий запис про народження №95;
— визнати за Особою 19 право власності на спадкове майно, зокрема на квартиру за Адресою 1; нежитлове приміщення Інформація 3, що розміщується за Адресою 2; гараж №4 гаражного товариства «Портовик-1»; земельну ділянку за Адресою 3 з недобудованою будівлею загальною площею 0,06 га, розташованою в садівничому товаристві «Чайка» в с.Доброолександрівка Овідіопольського району Одеської області; автомобіль ІЖ 2715 1989 року випуску; автомобіль ВАЗ 21063 1989 року випуску; кошти, рухоме майно, що належало Особі 21 і перебуває за Адресою 1, згідно з актом опису нотаріуса від 1.03.2005, а також на рухоме майно, яке належало Особі 21 і розташоване за адресою нежитлового приміщення Інформація 3 відповідно до акта опису нотаріуса від 1.03.2005;
— зобов’язати відповідача Особу 20 усунути перешкоди в здійсненні права власності спадковим майном та передати Особі 19 оригінали документів: свідоцтво про право власності від 29.05.96 на нежитлове приміщення — майстерню ПП Інформація 3, технічний паспорт від 27.03.2002 на квартиру за Адресою 1; членську книжку №6 садівничого товариства на земельну ділянку №5 розміром 0,06 га; паспорт на гаражне місце №4; свідоцтво про реєстрацію права власності на спірні автомобілі; технічний паспорт від 16.04.2008 на нежитлове приміщення Інформація 3.
На обґрунтування своїх вимог Особа 19 зазначала, що Інформація 2 помер її батько, Особа 21, після смерті якого відкрилася спадщина. Вона є єдиною спадкоємицею, а відповідач є сторонньою особою та чинить їй перешкоди як спадкоємиці.
Особа 20 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив:
— визнати неправомірними дії відділу РАЦС Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області щодо актового запису №37 від 19.12.97, дії відділу РАЦС Саратського районного управління юстиції в Одеській області щодо актового запису №293 від 21.07.60;
— зобов’язати анулювати ці актові записи;
—визнати нечинною заяву про прийняття спадщини, подану Особою 20 10.12.2004 до Іллічівської міської державної нотаріальної контори Одеської області за реєстровим №812, в частині відомостей щодо спадкоємців;
— зобов’язати Іллічівську міську державну нотаріальну контору Одеської області видати йому свідоцтво про право власності на спадщину згідно із заявою від 10.12.2004 за реєстровим №812.
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням Іллічівського міськрайонного суду Одеської області від 10.10.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22.04.2014, позов Особи 19 задоволено, у задоволенні зустрічного позову Особи 20 відмовлено.
Ухвалою ВСС від 19.11.2014 ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22.04.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22.06.2015 вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове, яким позовні вимоги Особи 19 задоволено частково: визнано факт родинних відносин між Особою 19 та Особою 21, установлено, що Особа 19 є його дочкою; визнано за Особою 19 та Особою 20 по 1/2 частині за кожним право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті їхнього батька Особи 21, який помер Інформація 2; зобов’язано Особу 20 не перешкоджати Особі 19 у здійсненні права власності спадковим майном, що залишилося після смерті батька — Особа 21, у задоволенні решти позовних вимог Особи 19 відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог Особи 20 відмовлено.
Ухвалою ВСС від 7.10.2015 касаційні скарги Особи 19 та Особи 20 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
У заяві про перегляд судових рішень Особа 19 просить скасувати зазначені рішення суду апеляційної інстанції та увалу суду касаційної інстанції й ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі з передбаченої п.3 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави — встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення нашою державою міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, а саме — п.1 ст.6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник уважає рішення Європейського суду з прав людини від 12.01.2017 у справі «Івань та інші проти України», яким установлено порушення п.1 ст.6 та ст.13 конвенції щодо надмірної тривалості цивільних проваджень.
Заслухавши доповідь судді, пояснення Особи 19 та її представника — Особи 22, перевіривши наведені в заяві доводи, ВСУ дійшов висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом.
За змістом ч.1 ст.3605 ЦПК, ВСУ відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.
Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги Особи 19 та відмовляючи в зустрічному позові Особі 20, виходив з того, що позивачка Особа 19 є дочкою спадкодавця Особи 21, який помер Інформація 2, актові записи щодо батьківства Особи 21 стосовно Особи 20 були вчинені з порушенням вимог стст.168, 189 Кодексу про шлюб та сім’ю, який був чинним на час складання оспорюваних актів, а також Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану в Українській РСР, затвердженої Міністерством юстиції УРСР 12.12.70, а тому за позивачкою визнано право власності на рухоме та нерухоме майно, що залишилося після смерті спадкодавця Особи 20. Зустрічні позовні вимоги Особи 20 суд визнав безпідставними у зв’язку з їх недоведеністю.
Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, задовольняючи частково первісні позовні вимоги Особи 19 та залишаючи без задоволення зустрічні вимоги Особи 20, виходив з того, що позивач і відповідач є спадкоємцями після смерті Особи 21, спадкове майно належить їм на праві спільної часткової власності, частка кожного з них визначена, але не виділена, тому Особа 20 не має права чинити перешкод Особі 19 у користуванні спадковим майном.
Відповідно до ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.
Однією з таких підстав є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом (п.3 ч.1 ст.355 ЦПК).
За змістом п.1 ст. 6, ст.13 конвенції, кожен має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається законом «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, законом «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до абз.9 ч.1 ст.1 закону №3477-IV виконання рішення ЄСПЛ передбачає:
а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;
б) вжиття заходів загального характеру.
Згідно з ст.10 закону №3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру:
а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення конвенції та протоколів до неї (restitutio inintegrum);
б) інші заходи, передбачені в рішенні ЄСПЛ.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом:
а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі;
б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Згідно з рішенням п’ятої секції ЄСПЛ від 12.01.2017 у справі «Івань та інші проти України» та додатками до нього Особа 19 подала до Євросуду заяву про надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту, за допомогою яких вона могла б подати скарги щодо тривалості провадження.
Рішенням п’ятої секції ЄСПЛ від 12.01.2017 у справі «Івань та інші проти України» оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі Особи 19, за §1 ст.6, ст.13 конвенції щодо тривалості цивільних проваджень в їх справах, що була несумісною з вимогами щодо розумного строку, та відсутності ефективних засобів юридичного захисту й постановлено, що було порушення §1 ст.6 та ст.13 конвенції. Встановлено, що:
a) держава-відповідач протягом трьох місяців має сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці (Особі 19 — €3900), які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;
б) зі спливом зазначеного тримісячного строку й до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано 3 відсоткові пункти.
Ураховуючи зміст рішення ЄСПЛ від 12.01.2017, в якому констатовано надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку із цим, ВСУ вважає, що немає підстав для скасування судових рішень, оскільки можливість перегляду зумовлюється самим порушенням, установленим у рішенні ЄСПЛ; повторний розгляд справи не відновить порушених прав Особи 19, викликаних тривалістю цивільного провадження у справі за її позовом та не усуне такого недоліку, як відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту.
Відповідно до ч.1 ст.13 закону №3477-IV такі заходи вживаються з метою забезпечення додержання державою положень конвенції, удосконалення механізмів захисту прав людини на національному рівні. Обов’язок держави виплатити Особі 19 компенсацію в розмірі €3900 є справедливою сатисфакцією за встановлені згаданим рішенням ЄСПЛ порушення конвенції.
Керуючись стст.355, 3603, 3605 ЦПК, ВСУ
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви Особи 19 про перегляд рішення Апеляційного суду Одеської області від 22.06.2015 та ухвал ВСС від 19.11.2014 та 7.10.2015 відмовити.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.