Председатель Ассоциации помощников судей О.Примак-Березовская:

«Лучшего претендента на должность судьи, чем профессиональный помощник, нет»

После объявления четвертого отбора кандидатов на должность судьи некоторые «наблюдатели» за ходом реформирования Фемиды выразили мнение о том, что помощники судей — не наилучшие претенденты на мантии, поскольку не готовы самостоятельно принимать решения. Как к такой позиции относятся работники судебной системы? Об этом «ЗиБ» узнал в председателя общественной организации «Ассоциация помощников судей Украины», помощника судьи Высшего административного суда Ольги ПРИМАК-БЕРЕЗОВСКОЙ.

«Претендент обов’язково повинен мати уявлення про внутрішню роботу суду»

— Ольго Степанівно, як вважають окремі експерти, помічники звикли слухати своїх так званих патронів. Як думаєте, помічники служителів Феміди — незалежні фігури в судовій системі?

— Такі експерти помиляються. Я переконана: кращого претендента на посаду судді, ніж фаховий помічник, немає. І це не є суб’єктивним баченням професії, адже за 12-річну кар’єру на посаді помічника судді мені довелося стикнутися з величезною кількістю помічників суддів різних судових інстанцій. Здебільшого це дійсно професійні й відчайдушні люди. Адже обрати такий нелегкий шлях у досить молодому віці і працювати у доволі нелегких умовах — це для мене багато про що говорить.

Ні для кого не секрет, що помічник судді займається роботою, яку виконував виключно суддя в ті часи, коли помічників суддів не існувало. Тому ставити під сумнів рівень їхньої готовності до професії судді, частину повноважень якого вони виконують, напевно, недоречно.

Стосовно звички слухати свого, як ви сказали, патрона. Тут все залежить від особистих якостей людини, від її бачення своєї професії, поваги до неї і до себе особисто. Але, говорячи про помічника судді саме як про майбутнього претендента на мантію, варто виходити з його готовності до якісного здійснення правосуддя, а також з того, що робота суду має певну специфіку. Саме тому претендент на посаду судді обов’язково повинен мати уявлення про внутрішню роботу суду, зокрема про навантаження, про психологічну складову діяльності. Адже люди приходять до суду зі своїми проблемами, і завдання працівників — не тільки бути технічними виконавцями своїх обов’язків, а й бути готовими до непередбачуваних ситуацій, розуміти особливості поведінки громадян. Тому говорити про повну готовність до роботи судді тих, хто не має практичного досвіду, який є в помічників, не можна.

— На скільки відсотків помічник судді — підготовлений служитель Феміди?

— На це питання неможливо відповісти однозначно. Але якщо говорити про досвідчених, фахових помічників, то, переконана, на 80—90%. Якщо помічник судді працює в суді з 20 років, розпочав свою роботу як секретар судового засідання чи архіваріус, діловод, не злякався важкої роботи та інших труднощів і в 30 років вирішив стати суддею, то такий помічник є цілком підготовленим професійним суддею.

Звісно, він повинен підвищити свій рівень теоретичних знань, підготуватися до іспитів, пройти увесь шлях до призначення суддею, можливо, попрацювати над собою, щоб психологічно бути готовим узяти на себе відповідальність і підписати перше рішення. Професійні помічники є справжнім скарбом для судової системи.

«Не всі помічники мріють про суддівську мантію і не кожен готовий її одягнути»

— Деякі представники громадськості знайшли в процедурі добору кандидатів один факт, який свідчить, на їхню думку, про привілейоване становище помічників суддів. Адже вони навчатимуться в Національній школі суддів всього-на-всього 3 місяці (а не 12, як решта правників). Це є пільгою для помічників? Чи, навпаки, чим більше навчаєшся, тим кращі знання отримуєш?

— Добре розумію кандидатів, які мають певне незадоволення такою позицією законодавця, і визнаю: було б справедливіше, якби підхід до навчання був уніфікованим для всіх кандидатів. Утім, апріорі помічник судді є більш підготовленим для роботи суддею, ніж ті кандидати, які ніколи не працювали в системі. Тому логічно, що останні потребують більшого часу на підготовку.

Водночас помічник розуміє, із чим йому доведеться стикнутися, а інший кандидат може помилятися у своїх уявленнях про внутрішню роботу суду. І навіть розчаруватися. Зрештою, надання таких преференцій помічникам має певні позитивні нюанси. Наприклад, економія державних коштів на проведення навчання, оптимізація навантаження на НШС тощо.

До того ж усі кандидати в судді матимуть рівні умови при проходженні процедури добору і складанні іспитів, тому я не ставилася б надто скептично до різних строків навчання.

Водночас 12 місяців видаються завеликим терміном для спецпідготовки решти кандидатів. Можливо, скорочення строку до 6 місяців було б більш доцільним в умовах нестачі кадрів в українських судах.

— Чи потрібно помічникам суддів узагалі проходити навчання?

— Безперечно, запровадження інституту спеціальної підготовки і навчання в НШС для всіх кандидатів є важливим елементом підвищення професійного рівня суддів. Проходження такої процедури помічниками є важливим етапом у процедурі добору. Адже професія судді — це динамічна робота, яка потребує постійного пильного вивчення законодавства, що нині стрімко змінюється, реформується і виходить на рівень європейських стандартів. Тому як для помічників суддів, так і для інших кандидатів украй важливим є якісна підготовка для здійснення правосуддя у період трансформації судової системи.

— Нерівною умовою добору експерти вважають і той факт, що помічники не проходитимуть стажування. То чи потрібно воно їм?

— З одного боку, є доволі дивним, що помічники мають проходити стажування, якщо в них є більш як 3-річний досвід такої роботи. З другого — якщо кандидат працював помічником, наприклад, в окружному адміністративному суді та вирішив стати суддею місцевого суду, йому необхідні практичні навички щодо розгляду кримінальних, цивільних справ та справ про адмінправопорушення. Однак, переконана, таких випадків буде небагато. В більшості випадків кандидати-помічники обирають суд тієї юрисдикції, в якому здобули досвід. Тому зміна юрисдикції — це, швидше за все, виняток з правила, ніж норма.

— І наостанок трохи філософське запитання: чи всі помічники мріють колись стати суддями? А ви?

— Прагнення помічника до суддівської кар’єри є цілком логічним етапом професійного розвитку. Так, не всі помічники мріють про суддівську мантію і не кожен готовий її одягнути. Втім, ті, хто готовий до цього, — найкращі претенденти на посаду судді. Їх завжди видно: вони не обмежуються посадовими інструкціями і обов’язками, є універсальними солдатами, котрі в разі необхідності проведуть у канцелярії прийом громадян і знайдуть справу в архіві. Таких помічників не злякаєш складністю справи і строками написання проекту рішення, оскільки вони працюватимуть до ночі, «відпустивши» суддю додому після складного дня, розберуться і напишуть проект рішення, який суддя зранку прочитає, погодить і без виправлень підпише. Саме такі помічники цінують свою роботу, знаючи про те, що суддівська посада — це не тільки красива мантія і нагрудний знак, а й велика відповідальність перед суспільством!

Я вирішила будувати суддівську кар’єру тільки після здобуття багаторічного досвіду роботи на посаді помічника судді. Мені пощастило з вчителями. Та головним наставником у моєму житті був і є мій батько, який є суддею у відставці. На жаль, мій шлях до професії судді є дуже тернистим, і я не вперше беру участь у доборі. Зокрема, й через певні законодавчі новели, які нівелювали результати попереднього добору, всі етапи якого я пройшла успішно. Вірю: все, що не робиться, — на краще.

Кожна людина повинна займатися своєю справою, зважаючи на свої уміння, досвід та талант. Тому професія судді має обиратися з урахуванням всіх цих нюансів і, як писав Григорій Сковорода, бути «сродною працею» — тією, що обирається за покликом душі.