Запоздалая проверка
Положение закона о начале течения исковой давности распространяется и на обращение прокурора в суд с заявлением о защите государственных интересов. Такое заключение сделал ВСУ в постановлении №405/4999/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
19 квітня 2017 року м.Київ №405/4999/15-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Гуменюка В.І.,
суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора м.Кіровограда в інтересах держави до Кіровоградської міської ради, Особи 6 про визнання недійсними рішення й державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов’язання їх повернути, за заявою Особи 6 про перегляд рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 28.12.2015, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24.03.2016, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.07.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2015 року прокурор м.Кіровограда в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що пп.22—24 рішення Кіровоградської міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність за Адресою 1» від 3.09.2009 №2469 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано Особі 6 у власність земельну ділянку площею 1000,00 м2 для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 1200,00 м2 для ведення садівництва, які розташовані за Адресою 1. На підставі цього рішення Особа 6 18.10.2010 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки серії №№1 та 2.
Позивач зазначив, що в ході прокурорської перевірки було встановлено, що проект відведення земельних ділянок у власність Особі 6 не відповідає вимогам ч.9 ст.118 Земельного кодексу, зокрема Державне управління охорони навколишнього середовища в Кіровоградській області відкликало свій висновок про погодження проекту землеустрою; спірні земельні ділянки належать до території земельних насаджень загального користування населеного пункту та згідно з положеннями ст.83 ЗК не могли бути передані в приватну власність.
Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив суд: визнати недійсними пп.22—24 рішення Кіровоградської міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність за Адресою 1» від 3.09.2009 №2469; визнати недійсним державний акт на право власності серії №1 від 18.10.2010 на земельну ділянку площею 1000,0 м2, виданий на ім’я Особи 6 для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за Адресою 1; визнати недійсним державний акт на право власності серії №3 від 18.10.2010 на земельну ділянку площею 1200,0 м2, виданий на ім’я Особи 6 для ведення садівництва за цією ж адресою; зобов’язати Особу 6 повернути Кіровоградській міській раді зазначені ділянки.
Ленінський районний суд м.Кіровограда рішенням від 28.12.2015 в задоволенні позовних вимог прокурора м.Кіровограда в інтересах держави до Кіровоградської міської ради відмовив.
Апеляційний суд Кіровоградської області рішенням від 24.03.2016, доповненим додатковим рішенням цього ж суду від 27.04.2016, рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 28.12.2015 скасував та позовні вимоги прокурора м.Кіровограда задовольнив: визнав недійсними пп.22—24 рішення Кіровоградської міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність за Адресою 1» від 3.09.2009 №2469 та державні акти на право власності на земельні ділянки серії №1 й №2; зобов’язав Особу 6 повернути Кіровоградській міській раді спірні земельні ділянки площею 1000,00 та 1200,00 м2; вирішив питання розподілу судових витрат.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 28.07.2016 касаційну скаргу Особи 6 відхилила, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24.03.2016 залишила без змін.
19.09.2016 до ВСУ звернулася Особа 6 із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, а саме: положень ст.361 закону «Про прокуратуру» від 5.11.91 №1789-ХІІ та стст.45, 46 Цивільного процесуального кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також із підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
Обґрунтовуючи свої доводи, заявниця посилається на ухвалу ВСС від 13.07.2016, а також на постанови ВСУ від 29.10 й 23.12.2014, 25.03, 22.04, 1.07 й 16.09.2015, 17.02 та 8.06.2016.
У зв’язку із цим Особа 6 просить ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 28.07.2016, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24.03.2016 та рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 28.12.2015 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Халанчук О.С., дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Згідно з пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах; невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно з ст.3604 ЦПК ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що рішенням Кіровоградської міської ради «Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за Адресою 1» від 16.09.2008 №1302 дано згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам Кіровограда у власність за Адресою 1 для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) та для ведення садівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі.
Відповідно до цього рішення Особа 6 дістала згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1000,0 м2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки 1200,0 м2 для ведення садівництва, що розташовані за Адресою 1.
Пунктом 22 рішення Кіровоградської міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність за Адресою 1» від 3.09.2009 №2469 затверджено за Особою 6 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2200,00 м2 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення садівництва, а також акт визначення розміру збитків для відшкодування власникам землі та землекористувачам, пов’язаних з вилученням ділянки, розташованої за вказаною адресою.
Пунктами 23, 24 зазначеного рішення передано Особі 6 у власність ділянки площею 1000,00 м2 (землі одно- та двоповерхової житлової забудови) для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови та площею 1200,00 м2 (рілля) для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі та розташовані в районі за Адресою 1 у Кіровограді.
На підставі цього рішення Особа 6 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки: серії №1 від 18.10.2010 на земельну ділянку площею 1000,0 м2 для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); серії №3 від 18.10.2010 на земельну ділянку площею 1200,0 м2 для ведення садівництва.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора м.Кіровограда, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спірні ділянки віднесені до території зелених насаджень загального користування, тому були передані у власність Особі 6 з порушенням вимог земельного законодавства.
Крім того, суд дійшов висновку, що позовна давність щодо заявлених вимог не спливла, оскільки про порушення вимог закону при переданні спірної земельної ділянки у власність прокурор дізнався у 2014 році, під час проведення перевірки стосовно дотримання Кіровоградською міською радою вимог законодавства.
У наданій для порівняння ухвалі від 13.07.2016 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора м.Кіровограда в інтересах держави до Кіровоградської міської ради з підстави пропуску позовної давності, оскільки прокурор був присутній під час прийняття міськрадою оскаржуваного рішення від 3.09.2009 №2469, однак з позовом звернувся до суду в липні 2015 року, тобто понад установлений ст.267 Цивільного кодексу строк.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
У наданих для порівняння постановах ВСУ містяться такі висновки:
— для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об’єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (від 29.10.2014 №6-152цс14);
— прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Фонду державного майна, але не наділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, зокрема ФДМ (від 25.03.2015 №3-21гс15);
— положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (від 23.12.2014 №3-194гс14, 22.04.2015 №3-54гс15, 1.07.2015 №6-178цс15, 17.02.2016 №6-2407цс15);
— з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень положення п.4 ч.1 ст.268 ЦК не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави й направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст.257 ЦК щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст.261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (від 16.09.2015 №6-68цс15, 8.06.2016 №6-3029цс15 та №6-3089цс15).
Таким чином, існує невідповідність оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності та розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Частиною 2 ст.2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно з стст.167, 170 цього кодексу набуває та здійснює цивільні права й обов’язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє в цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
За ч.2 ст.3 ЦПК, у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи й особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси.
Одним з таких органів є прокуратура, на яку п.2 ст.121 Конституції покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
Статтею 45 ЦПК передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також указує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.
У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві та в такому разі набуває статусу позивача.
У справі, яка переглядається, в позовній заяві прокурор зазначив, що здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, — Державну інспекцію сільського господарства.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до заявлених прокуратурою вимог, оскільки про порушення вимог закону при переданні спірної земельної ділянки у власність прокурор дізнався лише під час проведення у 2014 році відповідних перевірок щодо дотримання Кіровоградською міською радою вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю 3 роки (ст.257 ЦК).
Відповідно до положень ч.4 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
Особа 6 подала заяву про її застосування.
Загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.261 ЦК, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом стст.256, 261 ЦК, позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи — носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
З огляду на положення ст.261 ЦК, ст.45 ЦПК, з урахуванням тієї обставини, що у справі, яка переглядається, прокурор не обґрунтував правових підстав для захисту інтересів Держсільгоспінспекції, тоді як власником спірної земельної ділянки є відповідна міська рада, суди повинні були з’ясувати, з якого моменту в прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції з позовом про визнання недійсним спірного рішення міської ради, яке (право) пов’язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суди не врахували положення закону та дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення перевірки.
Разом з тим, оскільки прокурор пред’явив позов у інтересах держави, указавши Держсільгоспінспекцію, для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з’ясувати, коли саме Держсільгоспінспекція довідалася або могла довідатися про порушення свого права, тобто коли почався перебіг позовної давності, без установлення чого ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.
Оскільки суди попередніх інстанцій цього не зробили, а ВСУ відповідно до положень стст.355, 3602 ЦПК не може встановлювати обставини, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку, це перешкоджає ВСУ ухвалити нове рішення у справі.
З огляду на викладене ухвалені у справі рішення слід скасувати й передати її на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 6 задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 28.07.2016, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24.03.2016, додаткове рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 27.04.2016 та рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 28.12.2015 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.