Закон і Бізнес


Директор не всегда педагог


№21 (1319) 27.05—02.06.2017
20573

На основаниях совершения аморального проступка могут быть уволены только работники, занимающиеся воспитательной деятельностью. Такое заключение сделал ВСУ в постановлении №757/4906/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

22 березня 2017 року                м.Київ                №757/4906/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Особа 6, Школа вищої спортивної майстерності м.Києва, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за заявою Школи вищої спортивної майстерності м.Києва про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.10.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року Особа 5 звернувся до суду з позовом до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Особа 6, Школа вищої спортивної майстерності м.Києва, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Особа 5 з 16.08.2012 до 27.01.2015 працював на посаді директора Школи вищої спортивної майстерності м.Києва.

Наказом департаменту від 27.01.2015 №42-к був звільнений із займаної посади згідно з п.3 ч.41 КЗпП за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки не є працівником, який виконує виховні функції, адже згідно з п.1.2 контракту від 2.01.2013 директор здійснює керівництво спортивною школою відповідно до посадових обов’язків на підставі єдиноначальності та умовах, викладених в контракті, відповідно до чинного законодавства і статуту дитячо-юнацької спортивної школи.

Крім того, зазначив, що в наказі про звільнення вказано, що, знаючи про відсутність у нього спортивного звання, він незаконно використовував відомості про наявність спортивного звання «Майстер спорту СРСР» та внаслідок цього привласнив кошти бюджету м.Києва, однак з вересня 2014 року за власною ініціативою він припинив отримання надбавки.

Посилаючись на вказані обставини, просив позов задовольнити.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 12.01.2016 позов задоволено. Скасовано наказ Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.01.2015 №42.

Поновлено Особу 5 на посаді директора Школи вищої спортивної майстерності м.Києва з 27.01.2015.

Стягнуто з Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради на користь Особи 5 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 81227,59 грн. та моральну шкоду у розмірі 1500 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 29.03.2016 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою ВСС від 26.10.2016 касаційну скаргу Особи 5 задоволено, рішення апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до ВСУ заяві Школа вищої спортивної майстерності м.Києва просить скасувати ухвалу касаційного суду та залишити в силі рішення апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п.3 ст.41 КЗпП, стст.50, 54, 56 закону «Про освіту», стст.1, 19 закону «Про позашкільну освіту», ч.1 Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 14.06.2000 №963.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст.3604 ЦПК ВСУ скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що Особа 5 з 16.08.2012 до 27.01.2015 працював на посаді директора Школи вищої спортивної майстерності м.Києва.

27.01.2015 його було звільнено з роботи за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п.3 ч.1 ст.41 КЗпП).

Підставою для звільнення його з посади стало те, що при працевлаштуванні на роботу Особа 5 зазначив про наявність у нього спортивного звання «Майстер спорту СРСР» з плавання, вказавши конкретний номер значка та посвідчення.

Проте згідно з архівною довідкою дані про присвоєння Особі 5 спортивного звання «Майстер спорту СРСР» з плавання відсутні, а номер значка та посвідчення, які він зазначив, належить іншій особі.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, виходив із того, що апеляційний суд, обґрунтовуючи правильність звільнення позивача за вчинення аморального проступку, дійшов помилкового висновку про те, що такий вчинок є аморальним, не навів мотивів, з яких дійшов висновку про те, що непідтвердження в документальному порядку такого звання, як майстер спорту, є таким проступком за своїм характером, що несумісний із продовженням Особою 5 роботи на займаній посаді.

Проте у наданих для порівняння ухвалах ВСС:

— від 15.10.2015 суд касаційної інстанції виходив із того, що особа, працюючи директором та вчителем школи, виконуючи виховні функції, неодноразово та безпосередньо принижувала та ображала учнів школи та їх батьків, працівників технічного персоналу школи, що є порушенням основних моральних норм суспільства та суперечить змісту трудової функції, вона тим самим дискредитувала свої службово-виховні та посадові повноваження, чим вчинила аморальний проступок, несумісний з продовженням даної роботи, а тому в позові про поновлення на роботі необхідно відмовити;

— від 9.04.2014 суд касаційної інстанції виходив із того, що особа, працюючи на посаді майстра виробничого навчання та виконуючи виховні функції, 21.06.2013 при проведенні наряду висловлювався брутальною лайкою у присутності інших майстрів виробничого навчання на адресу старшого майстра, а тому вчинив аморальний проступок, несумісний з продовженням даної роботи, і був правомірно звільнений з роботи на підставі п.3 ст.41 КЗпП;

— від 14.09.2012 суд касаційної інстанції виходив із того, що поведінка вчителя та його вчинки у побуті та щодо учнів є аморальними, а тому звільнення особи з посади вчителя на підставі п.3 ст.41 КЗпП (вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи) є правильним.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме: п.3 ст.41 КЗпП, стст.50, 54, 56 закону «Про освіту».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Статтею 41 КЗпП визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб’єктів господарювання.

Так, відповідно до п.3 ст.41 КЗпП вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

До суб’єктів, які можуть бути звільнені з указаної підстави, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у ст.50 закону «Про освіту», а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов:

1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами;

2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні звичаї суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Так, аморальним проступком слід уважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Відповідно до ч.1 ст.54 закону «Про освіту» педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки.

За змістом ст.56 закону «Про освіту», педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати в дітей і молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію — вчитель, педагог, вихователь, — зобов’язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за п.3 ст.41 КЗпП.

З підстав учинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п.3 ст.41 КЗпП), можуть бути звільнені тільки ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнане правильним, якщо воно проведено внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Однак, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, не дослідив контракт та не з’ясував, чи директор відповідно до контракту виконує виховні функції, чи належить його посада до суб’єктів, які можуть бути звільнені відповідно до п.3 ст.41 КЗпП за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи.

Ураховуючи зазначене, судам необхідно надати оцінку та дослідити контракт, а також з’ясувати, чи відноситься посада директора до суб’єкта, якого може бути звільнено відповідно до п.3 ст.41 КЗпП.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1, 2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Школи вищої спортивної майстерності м.Києва задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 12.02.2016, рішення Апеляційного суду м.Києва від 29.03.2016 та ухвалу ВСС від 26.10.2016 скасувати, справу направити новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.