Посторонняя заинтересованность
Выводы о наличии у судей конфликта интересов при рассмотрении дел уже предоставляет даже Нацполиция
Злоупотребление представителями полиции своими полномочиями приводит к ряду негативных последствий для системы правосудия. В частности, теперь правоохранители применяют нормы законодательства для обвинения судей в нарушении правил предотвращения конфликта интересов. А воспользоваться такими действиями могут недобросовестные представители сторон.
Чужі повноваження
Раніше ми вже звертали увагу юридичної спільноти на діяльність органів Національної поліції, зокрема департаменту захисту економіки. Правоохоронці в будь-який спосіб намагаються відпрацювати механізм впливу на судову владу. Є випадки відвертого зловживання наданими повноваженнями, наприклад, стосовно суддів безпідставно складаються протоколи про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією.
Сьогодні цей департамент, керуючись повноваженнями, наданими ст.255 Кодексу про адміністративні правопорушення, доволі широким тлумаченням положень ст.23 закону «Про Національну поліцію» та наказом НП від 7.11.2015 №81, масово складає протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.1727 КпАП («Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів»). Правоохоронці зазначають, що є конфлікт інтересів стосовно однієї зі сторін у справі, ставлячи таким чином під сумнів об’єктивність розгляду справ і законність ухвалених рішень.
За логікою департаменту, у спорах, де однією зі сторін є банк, який обслуговує суд, кожне рішення можна вважати таким, що прийняте в умовах конфлікту інтересів, адже суддя є клієнтом банку.
Між тим особливості уникнення конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у тому числі суддів, згідно з вимогами ч.1 ст.35 закону «Про запобігання корупції» визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації тих чи інших органів.
Пунктом 6 ч.8 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів, голови Державної судової адміністрації чи його заступників покладається на Раду суддів. Вона ж приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (якщо такий не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом).
Рішенням РСУ від 4.02.2016 №2 затверджено Порядок здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо конфлікту інтересів у діяльності суддів. Згідно з ним Рада, інші уповноважені нею суб’єкти здійснюють систематичний збір та обробку інформації щодо стану дотримання законодавства про конфлікт інтересів. За результатами розгляду звернень, повідомлень, заяв та іншої інформації щодо конфлікту інтересів рада ухвалює відповідне рішення:
• про затвердження висновку щодо наявності або відсутності конфлікту інтересів у діяльності суб’єкта;
• про погодження роз’яснення про можливість урегулювати конфлікт інтересів у процесуальний спосіб;
• за наявності конфлікту інтересів (крім випадків, коли він усувається в порядку, визначеному процесуальним законом) — про його врегулювання або запобігання йому.
Таким чином, незважаючи на вищезазначені особливості, які стосуються діяльності суддів, поліція наказом від 7.11.2015 №81 фактично наділила департамент захисту економіки невластивими йому повноваженнями у сфері перевірок професійної діяльності суддів. Це неприпустимо, адже:
• у вирішенні питання про вжиття заходів самостійного врегулювання конфлікту інтересів (відвід, самовідвід) рішення приймає безпосередньо суддя, в проваджені якого перебуває справа;
• законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, учинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися поза межами передбаченого законом процесуального контролю. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
Правосуддя — під ударом
Водночас від часу оформення протоколу та до моменту постановлення судом остаточного рішення щодо наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення суддя опиняється в доволі вразливому становищі. Адже сам факт складання протоколу не є підставою для автоматичного припинення повноважень судді щодо здійснення правосуддя. Так само це не є підставою для самовідводу від розгляду справ.
Разом з тим обізнаність громадськості в наявності адміністративного протоколу стосовно судді може бути використана як учасниками проваджень, так і зацікавленими в необ’єктивному розгляді справи особами як засіб дискредитації. У тому числі шляхом заявлення необґрунтованих відводів.
Крім цього, навіть у разі встановлення судом відсутності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності та необґрунтованості доводів, викладених у протоколі, наслідки дій органів НП, спрямованих на дискредитацію судової влади, завдають непоправної шкоди відновленню довіри суспільства до судів. І в 100% випадків такі дії правоохоронців залишаються безкарними.
Таким чином, незважаючи на запроваджений завдяки президентській ініціативі принцип усунення політичного впливу на судову владу та посилення гарантій незалежності суддів, органи поліції, явно зловживаючи повноваженнями, намагаються встановити тотальний контроль над професійною діяльністю суддів. Це аж ніяк не сприяє імплементації європейських стандартів правосуддя та створює передумови для чергового маніпулювання судовою системою та впливу на суддів, що зрештою нівелює встановлені як національним законодавством, так і європейськими стандартами гарантії їх незалежності.
Крім того, попри створення цілої низки профільних органів у сфері протидії корупції та боротьби з нею (Національне антикорупційне бюро, Національне агентство з питань запобігання корупції, Спеціалізована антикорупційна прокуратура), частину функціональних повноважень залишено у віданні прокуратури та поліції.
Зокрема, чинна редакція ст.255 КпАП до переліку осіб, які мають право складати протоколи про адмінправопорушення за стст.1724—1729 кодексу (пов’язані з корупцією), відносить уповноважених осіб вищезазначених органів.
При цьому, на відміну від правоохоронців, НАЗК наділене повноваженнями у сфері фінансового контролю, у тому числі щодо перевірки даних, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Відповідний механізм визначений як на законодавчому рівні (закон «Про запобігання корупції»), так і згідно з наказами НАЗК, що дає можливість не тільки ефективно виявляти факти порушень, а й з’ясовувати їх причину та наявність обставин, які виключають застосування заходів адміністративної відповідальності (поважність причин).
Натомість для органів НП такого порядку збору та аналізу даних не передбачено, що призводить до безпідставного складення протоколів про адмінправопорушення.
Дублювання повноважень у сфері протидії корупції, попри відсутність законодавчо закріпленого механізму чіткого розмежування функцій та завдань, невизначеність порядку узгодження дій відповідних органів створює ситуацію, коли стосовно одного й того самого порушення кожен з перелічених в ст.255 КпАП органів управі скласти протокол та спрямувати матеріали до суду. Це призводить до конкуренції в роботі органів та не сприяє визначеності в реалізації державної антикорупційної політики.