Компромисс для начала

Вышел не идеальный, но это — шаг вперед: какие преимущества и риски содержит закон о корпоративных соглашениях

Закон о корпоративных договорах стал результатом компромисса. После принятия в первом чтении он претерпел определенные изменения, ставши результатом острых дискуссий. Некоторые поправки вносились из голоса уже в сессионном зале. Впрочем, разработчики считают, что и такая редакция лучше, чем ничего. И надеются, что возможные пробелы будут заполнены судебной практикой.

Інституту — бути

Про це йшлося на засіданні комітету з корпоративного права та фондового ринку Асоціації правників України, де обговорювали нещодавно прийнятий закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів» (№4470, наразі очікує підпису Президента).

Керуючий партнер ЮФ Avellum Микола Стеценко вважає, що «могло вийти краще, але вийшло як вийшло». Проте, за його словами, фундаментальні речі, які намагалися закласти в закон його розробники, все ж прописані. Тому принаймні в частини юридичної спільноти, котра скептично ставилася до ідеї запровадження корпоративних договорів для акціонерних товариств і товариств із обмеженою відповідальністю, вже не виникає запитання, чи має бути цей інститут у законодавстві.

«Тепер подивимось, як швидко в нас з’являться перші приклади таких договорів. А через якийсь час, напевно, з’являться перші спори й буде судова практика», — зазначив М.Стеценко. Також він додав, що коли і є неоднозначні норми, то треба завжди сподіватися на розумне їх тлумачення судом.

Камені спотикання

Директор департаменту стратегії розвитку фондового ринку Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Максим Лібанов розповів, що одна з головних норм, навколо якої точилися найбільші дискусії вже в залі під куполом, стосувалася корпоративних прав держави.

Побоюючись зловживань, деякі народні обранці пропонували відстрочити можливість укладання корпоративних договорів для підприємств із державною часткою 25% + 1 акція до ухвалення спеціального закону, який би визначав особливості управління держпідприємствами. Одначе за такої ситуації новим інструментом не змогла б користуватися не тільки держава, а й інші акціонери/учасники відповідних суб’єктів господарювання. Тому було залишено таке право для приватних власників.

«Держава не єдиний акціонер, й інші акціонери повинні мати можливість домовлятися, врегульовувати якісь питання щодо того, як їм користуватися корпоративними правами», — пояснив М.Лібанов.

Крім того, за його словами, багатьох народних обранців турбувало питання опціонів, які можуть бути частиною корпоративного договору. Так, у редакції до першого читання передбачалося доповнити Цивільний кодекс цілою главою, де мали записати, що сторони можуть домовлятися й поступатись одна одній окремими правами, обумовивши це певними подіями.

Проте деякі законотворці подумали, що йдеться про опціон, визначений у Податковому кодексі, відтак з’явилася потреба погодити норми проекту з положеннями ПК щодо використання термінів. Зрештою домовилися доповнити ЦК ст.658¹ про «розірвання договору купівлі-продажу в односторонньому порядку», а по суті — про опціон. «Таким чином звузили можливості інструменту. Але принаймні депутати залишилися задоволені, що не посягнули на опціони, які закладені в ПК», — повідомив чиновник.

Роз’яснювальна робота

Головний експерт із правознавства Центру комерційного права Юрій Попов розповів про головну мету закону — пояснити всім, що корпоративні договори можуть бути в українському праві. «Сумно, що судова практика насправді не впоралась із цим завданням. Вона не прийшла до того, що корпоративний договір — це нормальний інструмент», — поскаржився він.

Тож довелося вирішувати питання за допомогою закону. Тепер суди мають зважати на те, що такий інструмент прямо передбачений законодавством, хоча й раніше, на думку експерта, не був заборонений. Зокрема, до закону «Про господарські товариства» додано ст.51¹, яка містить великий перелік прав для учасників ТОВ у корпоративному договорі.

Наприклад, там може бути передбачено обов’язок сторін договору голосувати у визначений спосіб на загальних зборах, погоджувати придбання або відчуження частки за заздалегідь визначеною ціною та/або у разі настання визначених у договорі обставин утримуватися від відчуження часток до настання визначених обставин, а також учиняти інші дії, пов’язані з управлінням товариством, його припиненням або виділом з нього нової юридичної особи.

Ю.Попов назвав підготовку закону «не стільки створенням нових норм, скільки роз’яснювальною роботою». Тому документ містить деякі положення, що можна було б вилучити. Наприклад, визначено, що підписи в корпоративному договорі «засвідчуються у встановленому порядку». Й у декого з присутніх виникало запитання, що це за порядок: йдеться виключно про норми закону чи саме товариство може визначити якийсь порядок. Доповідачі зауважили, що засвідчення підписів урегульовано іншими законами. А Ю.Попов наголосив, що «ввели положення, яке не створює регулювання».

Кредитор не квазіакціонер

Та виникали й більш практичні питання. Зокрема, менеджер департаменту з корпоративного управління ТОВ «ДТЕК» Олексій Рогачов звернув увагу присутніх на те, що через корпоративний договір кредитор, наприклад банк, зможе впливати на товариство. Відтак виникає запитання: чи потрібно йому отримувати дозвіл від Антимонопольного комітету?

За словами М.Стеценка, слід зважати на те, що акціонери з власної волі погоджуються на обмеження прав. Укладання корпоративного договору не означає, що банк стає, по суті, квазіакціонером. Хоча юрист не виключає, що, коли акціонери «підуть далі» й дадуть можливість фінустанові голосувати, дійсно виникне певний ризик невідповідності угоди антимонопольному законодавству.

Проте, по-перше, банк має бути готовий до цього. Слід одержати принаймні роз’яснення АМК або ж дозвіл. По-друге, чи готові боржники йти на такі кроки? По-третє, чи багато фінансових установ схочуть дістати можливість голосувати? «Банки не вимагають такого права, вони вимагають обмежень: щось робити або не робити», — пояснив юрист.

О.Рогачов навів приклад, коли за акціонерною угодою фінустанова влізла в операційне управління однієї з їхніх компаній. І має право голосувати в певних випадках та ще багато прав. «Тепер банк, геть не розуміючи, як управляти компанією, намагається управляти», — поскаржився представник ТОВ. Щоправда, договір укладений не в українському правовому полі, однак тепер подібні ситуації можуть виникати й у нас.

О.Рогачов занепокоєний, що в Україні поки немає практики, розуміння, як працюють корпоративні договори. А ми вводимо відразу можливість участі в договорі, крім акціонерів, ще й кредиторів, що створює додаткові ризики.

Втім, М.Лібанов заспокоїв. «Ця норма нічого не віднімає й не додає, просто говорить по те, що корпоративні договори тепер можуть укладатися за українським правом. І, якщо боржник буде готовий віддати все з потрухами, значить, він на це погодиться», — пояснив посадовець.

Без права на помилку

Також дискусію викликало законодавче закріплення такого інструменту, як безвідклична довіреність, хоча й він був значно урізаний, а також інші питання.

Загалом відзначалося, що закон не ідеальний, але його прийняття — крок уперед. Партнер ЮФ Aequo Анна Бабич розповіла, що під час підготовки проекту вона отримала «унікальний досвід спілкування з народними депутатами, які подавали взаємовиключні правки». У підсумку було прийнято текст «не такий, як був у першому читанні». Проте така вже специфіка вітчизняного законотворення.

Юрист уважає, що треба дивитися на це по-філософськи. Вона повідала, що в підготовці закону брало участь багато кваліфікованих експертів. «Це приводить мене до висновку, що краще мати закон у такому вигляді, ніж жити без закону», — зазначила А.Бабич.

Також вона сподівається, що деякі негативні моменти, які проявляться під час застосування акта, можна буде виправити судовою практикою. Адже, як показав попередній досвід, без законодавчих змін судова влада в цьому питанні виявилася безсилою. Тим більша надія сьогодні покладається на нові обличчя у Верховному Суді.

Правда, Ю.Попов зауважив: у проектах процесуальних кодексів передбачено, що рішення ВС обов’язкове для всіх судів. Отже, якщо «верховники» раптом помиляться, це вже не можна буде виправити. Тому він уважає доречним надати судам право у виняткових випадках відходити від позиції ВС, обґрунтувавши своє рішення.

P.S. Інші думки правників щодо нововведення дивись «Закон і Бізнес».