Молчание не аргумент

КС определит, можно ли автоматически продлевать арест, если подозреваемый не просит его выпустить

Действующее законодательство позволяет дольше держать подозреваемых за решеткой, если они не выступают с ходатайством об изменении меры пресечения. Вместе с тем такой подход противоречит практике Европейского суда по правам человека и провоцирует необоснованное ограничение основополагающих свобод.

Повторне доведення

30 березня Конституційний Суд у формі письмового слухання розпочав розгляд справи за конституційним поданням уповноваженого Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської  щодо відповідності Основному Закону положення третього речення ч.3 ст.315 Кримінального процесуального кодексу.

Ця норма передбачає, що за відсутності клопотань сторін кримінальної справи про зміну чи скасування заходів забезпечення провадження, обраних під час досудового розслідування, застосування таких заходів уважається продовженим.

Необхідність звернення до КС омбудсмен обґрунтовує тим, що згадане положення порушує права людини на свободу та особисту недоторканність. На думку уповноваженого, закріплення норми, згідно з якою запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту має вважатися продовженим у разі відсутності клопотань про його заміну або скасування, позбавляє особу адекватного захисту від свавілля.

Пояснює свою позицію уповноважений з прав людини і думкою самого КС. Так, у рішенні №2-рп/2016 Суд указував, що обмеження реалізації конституційних прав має бути зумовлене суспільною необхідністю.

Якщо ж мова йде про «автоматичне» подовження перебування за ґратами, то, очевидно, про обґрунтування необхідності такого рішення питання не стоїть. Адже певні аргументи сторони обвинувачення були озвучені, коли таке рішення приймалося вперше. Однак відтоді могло багато чого змінитись: свідки допитані (а значить, вплинути на них уже не вдасться), слідчі дії проведені, докази зібрані тощо. Як наслідок, особа може продовжувати перебувати під арештом, хоча доцільності в цьому немає.

Ще один аргумент В.Лутковської — невідповідність норми КПК ч.2 ст.29 Конституції, згідно з якою ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за мотивованим рішенням суду. Якщо ж арешт пролонгується автоматично, то ми знову стикаємося з тим, що жодної мотивації для цього не наведено. А попередні аргументи, як уже зазначалось, можуть бути неактуальними.

Право не віддається

Звертає увагу омбудсмен і на позицію ЄСПЛ у справах, які стосуються взяття під варту. Так, Страсбург неодноразово наголошував, що право на свободу є надто важливим у демократичному суспільстві, щоб допускати втрату особою можливості користуватися захистом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо вона сама дозволить відповідним органам затримати себе. Таким чином, на думку ЄСПЛ, навіть «мовчазна згода» затриманого на продовження перебування за ґратами ще не означає, що органи влади мають цим скористатись і більше нічого не доводити.

Більше того, Євросуд у справі «Нештак проти Словаччини» вказував: для того щоб позбавлення волі не вважалося свавільним, недостатньо дотримуватись національного законодавства. Натомість такий підхід можливий за конкретних обставин.

Крім цього, наголошує В.Лутковська, розумність строку тримання під вартою ніколи не оцінюється Європейським судом in abstracto, адже визначення будь-якого строку обмеження волі людини незалежно від його тривалості має бути переконливо доведено органами державної влади. Таку позицію Страсбург висловив у рішенні у справі «Шишков проти Болгарії».

Вагоме значення для обґрунтування позиції уповноваженого має й рішення ЄСПЛ у справі «Лабіта проти Італії». У ньому сказано, що, відмовляючи у звільненні особи з-під варти, суди мають дослідити всі «за» і «проти» існування реального суспільного інтересу в перебуванні людини за ґратами, а також викласти ці міркування у своєму рішенні.

Вже сформувалась певна практика ЄСПЛ з приводу обмеження волі людини й щодо нашої держави. Зокрема, звертає увагу омбудсмен, розглядаючи справу «Хайредінов проти України», Страсбург наголосив, що національні суди виправдовували тримання заявника під вартою головним чином тяжкістю висунутих йому обвинувачень. Відмовляючи в задоволенні його клопотань про звільнення та подовжуючи строк тримання під вартою без посилання на будь-які конкретні факти, вони вважали, що цієї підстави достатньо, аби стверджувати, що особа може ухилятися від слідства і суду або іншим чином перешкоджати розслідуванню. Як наслідок, ЄСПЛ вказав на порушення норм конвенції і на необхідність завжди обґрунтовувати взяття під варту.

Зважаючи на те, що КС, як правило, звертає увагу на норми конвенції та рішення ЄСПЛ, можна спрогнозувати, що на вул.Жилянській підтримають позицію омбудсмена. Разом з тим розв’язати цю проблему можна було б й іншим способом: внести зміни до законодавства та відредагувати буквально одне речення. Однак не виключено, що такий підхід зайняв би більше часу, ніж розгляд справи в КС.