Временный импорт
Сумма НДС, уплаченная при ввозе на таможенную территорию Украины оборудования, используемого на условиях оперативного лизинга, к налоговому кредиту не относится. Такой вывод сделал ВСУ в постановлении №2а-4556/10/1670, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
20 вересня 2016 року м.Київ №2а-4556/10/1670
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — КРИВЕНДИ О.В.,
суддів: ГРИЦІВА М.І., КОРОТКИХ О.А., МАРИНЧЕНКА В.Л., ПРОКОПЕНКА О.Б., ТЕРЛЕЦЬКОГО О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Регал петролеум корпорейшн (Юкрейн) Лтд» до Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області (правонаступником якої є Лохвицька об’єднана державна податкова інспекція головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2010 року товариство звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням збільшення вимог просило скасувати податкові повідомлення-рішення від:
− 11.05.2010 №0000192351/0, 15.07.2010 №0000192351/1, 17.09.2010 №0000192351/2 повністю;
− 11.05.2010 №0000202351/0, 15.07.2010 №0000202351/1, 17.09.2010 №0000202351/2 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування на 960190 грн., у тому числі: за березень 2009 року — на 156748 грн., за липень — на 196343 грн., за серпень — на 194587 грн., за листопад — на 412512 грн.
На обгрунтування позову товариство зазначило, що за умовами зовнішньоекономічних контрактів на митну територію України було ввезено обладнання з метою використання в господарській діяльності. При митному оформленні товару було сплачено податок на додану вартість з митної вартості обладнання, суми якого віднесені до складу податкового кредиту відповідно до вимог ст.7 закону «Про податок на додану вартість» від 3.04.97 №168/97-ВР (який був чинний на час виникнення спірних відносин).
Суди встановили, що ОДПІ провела планову виїзну документальну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2008 до 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 26.04.2010 №137/23/35665790.
Згідно із цим документом товариство порушило вимоги:
− п.4.2 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.2, 7.7.7 п.7.7 ст.7 закону №168/97-ВР, в результаті чого завищено суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на 1048950 грн. (у тому числі: за березень — на 156748 грн., за липень — на 196343 грн., за серпень 2009 року — на 194587 грн., за листопад — на 501272 грн.);
− п.4.2 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 закону №168/97-ВР, в результаті чого занижено ПДВ у періоді, який перевірявся, на загальну суму 4958846 грн. (у тому числі: за грудень 2008 року — на 780020 грн., за квітень 2009-го — на 333964 грн., за травень — на 301111 грн., за червень — на 687343 грн., за вересень — на 325755 грн., за листопад — на 2518953 грн., за грудень — на 11700 грн.).
В акті перевірки, зокрема, було вказано, що товариство неправомірно включило до складу податкового кредиту ПДВ, сплачений під час митного оформлення обладнання, ввезеного на митну територію України на умовах оперативного лізингу, оскільки таке обладнання не є придбаним, а лише отриманим у користування.
На акт перевірки позивач подав заперечення.
11.05.2010 ОДПІ на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкові повідомлення-рішення:
− №0000192351/0, яким згідно з пп.«б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4, пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-III (який був чинний на час виникнення спірних відносин) визначила товариству суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 7438269 грн., у тому числі: 4958846 грн. — за основним платежем, 2479423 грн. — за штрафними (фінансовими) санкціями.
− №0000202351/0, яким згідно з пп.«б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 закону №2181-III зменшила товариству суму бюджетного відшкодування з ПДВ (зокрема заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) на 1048950 грн., у тому числі: за березень 2009 року — на 156748 грн., за липень — на 196343 грн., за серпень — на 194587 грн., за листопад — на 501272 грн.
Товариство оскаржувало вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, проте скарги були залишені без задоволення, а податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 15.07.2010 №№0000192351/1, 0000202351/1 і 17.09.2010 №№0000192351/2, 0000202351/2 на аналогічні суми.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 25.10.2010, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 3.02.2016 ці судові рішення залишив без змін.
У заяві про перегляд Верховним Судом зазначеного вище судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, ОДПІ зазначає, що в доданій до заяви ухвалі ВАС від 19.10.2015 (№К/9991/34582/12) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано п.4.2 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.2, 7.7.7 п.7.7 ст.7 закону №168/97-ВР. Просить скасувати всі судові рішення в цій справі та відмовити в задоволенні позову.
У судовому засіданні представник відповідача просив скасувати всі постановлені у справі судові рішення та прийняти нове — про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача, навівши своє обгрунтування, вважав, що рішення судів у справі, що розглядається, є законними, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС уважає, що заява ОДПІ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Так, у справі, яка розглядається, ВАС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні операції щодо ввезення на митну територію України обладнання на умовах оперативного лізингу підпадають під ознаки переміщення товарів через митний кордон держави в режимі імпорту, що підтверджує право платника на збільшення розміру податкового кредиту з ПДВ та подальше включення сплачених позивачем сум ПДВ до складу від’ємного значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню.
Водночас у наданій на обгрунтування заяви ухвалі ВАС від 19.10.2015 у справі між тими самими сторонами, яку розглядав ВС (постанова від 24.05.2016 №21-330а16), суд виходив із того, що товариство не мало права відносити до складу податкового кредиту суми сплаченого ПДВ з операцій отримання в оренду тимчасово ввезеного на митну територію України обладнання у зв’язку з тим, що така операція не є операцією щодо придбання товарів, оскільки тимчасове набуття права користування майном не охоплюється поняттям «постачання товару», після чого відбувається перехід права власності на товар до покупця.
ВС уже вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права і в постановах від 12.01 та 24.05.2016 (№№21-1013а15, 21-330а16 відповідно) зазначив, що закон №168/97-ВР, який був чинний на момент виникнення спірних відносин, установлював платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладна», порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Підпунктом 3.1.2 п.3.1 ст.3 закону №168/97-ВР визначено, що об’єктом оподаткування є операції платників податку щодо ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту. З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється: ввезення з-за меж митного кордону на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі в разі повернення об’єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов’язане з поверненням товарів у зв’язку з припиненням дії зазначених договорів.
Відповідно до п.1.7 ст.1 закону №168/97-ВР податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно із цим актом.
Порядок обчислення та сплати податку врегульовано ст.7 закону №168/97-ВР.
Відповідно до абз.1 пп.7.4.1 п.7.4 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більш ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
− придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
− придбанням (спорудженням) основних фондів (основних засобів, зокрема інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом зазначеної норми, платник ПДВ має право на віднесення до податкового кредиту сум цього податку, сплачених (нарахованих) за умов придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) й послуг та їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
У справі, що розглядається, товариство на підставі договорів оренди для використання у видобутку нафти та газу на Мехедівсько-Голотовщинському та Свиридівському родовищах, тобто у своїй господарській діяльності, тимчасово ввозило на митну територію України виробниче й технологічне обладнання, а саме: станцію для проведення канатних робіт; ловильне обладнання; бурове обладнання; дві турбіни для прямої свердловини і супутнього устаткування; обладнання для виконання робіт щодо технічного обслуговування обсадних труб та НКТ, збору й експлуатації обладнання та ловильних робіт іншими нерезидентами тощо.
Зазначені операції не є придбанням товарів та послуг у розумінні пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 закону №168/97-ВР, а отже, сума ПДВ, сплачена при ввезенні обладнання, отриманого в користування, до податкового кредиту не належить.
Слова «у тому числі при їх імпорті», вжиті в пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 закону №168/97-ВР, не є підставою для розширеного тлумачення положень цього підпункту в системному зв’язку з нормами пп.3.1.2 п.3.1 ст.3 зазначеного закону, оскільки таке уточнення стосується виключно операцій, які безпосередньо названі в абз.1 пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 закону №168/97-ВР.
Отже, у справі, що розглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, у зв’язку із чим постановлені ними рішення підлягають скасуванню.
Водночас для ухвалення рішення по суті позовних вимог з урахуванням наведеного правового висновку ВС необхідно повно, всебічно та об’єктивно дослідити всі докази у справі та дати їм належну оцінку.
Верховний Суд, розглядаючи справу в межах наданих йому повноважень, позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх.
За таких обставин справа після скасування всіх постановлених у ній рішень має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду необхідно врахувати наведене та постановити законне й обгрунтоване рішення.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Лохвицької об’єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2010, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 й ухвалу ВАС від 3.02.2016 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п.3 ч.1 ст.237 КАС.