Закон і Бізнес


Регрессные требования

Регресные требования страховщика не прерывают исковой давности, - ВСУ


№37 (1283) 10.09—16.09.2016
7877

Подача иска со стороны лица, являющегося страховщиком потерпевшего, не прерывает течения исковой давности. К такому выводу пришел Верховный Суд Украины в постановлении №6-2809цс15, текст которой печатает "Закон и Бизнес".


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

18 травня 2016 року м.Київ №6-2809цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Сімоненко В.М.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Особи 7 про відшкодування майнової шкоди, за заявою Особи 8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року ПрАТ «СК «АХА» звернулося до суду з позовом до Особи 7, в якому просило відшкодувати майнову шкоду в розмірі 7603 грн. 45 коп.

На обгрунтування позову ПрАТ «СК «АХА» зазначало, що 10.07.2010 між ним та Особою 9 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого є страхування автомобіля «Хюндай».

12.11.2010 за участю застрахованого транспортного засобу та автомобіля «Хонда» під керуванням Особи 7 сталася дорожньо-транспортна пригода.

Дніпровський районний суд м.Києва від 6.12.2010 визнав Особу 7 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу про адміністративні правопорушення, та притягнув до адміністративної відповідальності.

Внаслідок ДТП застрахований автомобіль «Хюндай» зазнав механічних пошкоджень. Вартість відновлювального ремонту автомобіля становила 33507 грн. 95 коп. Відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту та на підставі заяви Особи 9 про виплату страхового відшкодування страхувальнику було виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 31726 грн. 45 коп.

Позивач зазначав, що звернувся до ПАТ «Український страховий дім», в якому було застраховано цивільно-правову відповідальність Особи 7, однак ліміт відповідальності за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності становив 25500 грн., що в повному обсязі не відшкодовує фактично понесених позивачем витрат на виплату суми страхового відшкодування Особи 9.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача різницю між відшкодованою сумою та фактичним розміром понесених витрат у сумі 7603 грн. 45 коп.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 5.03.2014 в задоволенні позову ПрАТ «СК «АХА» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 10.07.2014 рішення Оболонського районного суду м.Києва від 5.03.2014 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПрАТ «СК «АХА» задоволено.

Ухвалою ВСС від 24.09.2015 поновлено Особі 7 строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду м.Києва від 10.07.2014 та відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.

У листопаді 2015 року Особа 8 звернулася до ВС з приводу перегляду ухвали ВСС від 24.09.2015 з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав:

неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах;

невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норми матеріального права, а саме — стст.993, 1191 Цивільного кодексу та стст.27, 38 закону «Про страхування».

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 24.09.2015 Особа 7 просить скасувати рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви Особа 7 посилається на ухвали ВСС від 30.07.2014, 16.07.2014, 19.11.2014 й постанову ВС від 25.12.2014.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд рішень у цивільних справах є:

неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах;

невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Задовольняючи позовні вимоги ПрАТ «СК «АХА», суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з такого: оскільки ліміт відповідальності за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Особи 7 у ПрАТ «Український страховий дім» не відшкодовує в повному обсязі фактично понесених позивачем витрат виплаченої суми страхового відшкодування Особи 9, то відповідно до стст.993, 1194 ЦК підлягає стягненню різниця між відшкодованою сумою та фактичним розміром понесених витрат. Крім того, суд, посилаючись на вимоги ч.2 ст.264 ЦПК уважав, що підставою переривання позовної давності є пред’явлення ПрАТ «СК «АХА Страхування» позову до ПрАТ «Український страховий дім» про стягнення коштів в розмірі 25500 грн. з огляду на те, що предметом спору була частина вимог, право на яку мав позивач.

Водночас у наданій для порівняння ухвалі ВСС від 16.07.2014 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду про задоволення позовних вимог ПрАТ «Європейський страховий альянс» про відшкодування шкоди та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що позивач пропустив позовну давність на звернення до суду з вимогою до ПрАТ «УСК «Княжа вієнна іншуранс груп», оскільки позивач у межах строку позовної давності з позовом про відшкодування шкоди не звертався, а звернення позивача до Особи 3 як до одного з боржників з претензією про виплату страхового відшкодування не є підставою для застосування вимог ч.2 ст.264 ЦК.

Отже, ухвала, яка переглядається, та надана для порівняння ухвала ВСС від 16.07.2014 постановлені у справах з різними фактичними обставинами, зокрема в частині доводів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвали ВСС від 30.07.2014 та 19.11.2014 не вказують на неоднакове застосування норм матеріального права, оскільки цими ухвалами суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справи на новий розгляд з передбаченої ч.2 ст.338 ЦПК підстави порушенням норм процесуального права, оскільки не встановлено фактичних обставин у справі, які мають значення для правильного вирішення справи.

У наданій для порівняння постанові ВС від 25.12.2013 міститься висновок про те, що в разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу в потерпілої особи виникає право вимагати відшкодування шкоди від особи, винної в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою вона уклала договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування у межах фактичних витрат до страховика від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (ст.993 ЦК). При цьому перебіг позовної давності не змінюється й обчислюється від дня настання страхового випадку.

Отже, наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не відповідають висновку, викладеному в постанові ВС від 25.12.2013 щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 10.07.2010 між ПрАТ «СК «АХА» та Особою 9 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, відповідно до умов якого позивач узяв на себе зобов’язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, пов’язані з користуванням автомобілем «Хюндай», державний №1.

12.11.2010 за участю застрахованого транспортного засобу та автомобіля «Хонда» під керуванням Особи 7 сталася ДТП.

Дніпровський районний суд м.Києва від 6.12.2010 визнав Особу 7 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП, та притягнув до адміністративної відповідальності.

Внаслідок ДТП застрахований автомобіль «Хюндай» зазнав механічних пошкоджень. Вартість відновлювального ремонту автомобіля становила 33507 грн. 95 коп. Відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту та на підставі заяви Особи 9 про виплату страхового відшкодування страхувальнику було виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 31 726 грн. 45 коп.

Ліміт відповідальності за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Особи 7 у ПрАТ «Український страховий дім» становить 25500 грн., що в повному обсязі не відшкодовує фактично понесених позивачем витрат на виплату суми страхового відшкодування Особи 9.

Господарський суд м.Києва рішенням від 4.03.2013 за позовом ПрАТ «СК «АХА» стягнув з ПрАТ «Український страховий дім» у межах ліміту страхової відповідальності 24 тис. 990 грн.

Відповідно до стст.512, 514 ЦК кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою у випадках, установлених законом.

Такими законами, зокрема, є норми ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування», відповідно до яких до страховика, котрий виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто в таких правовідносинах відбувається передання (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов’язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого в деліктному зобов’язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо іншого не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов’язків свого попередника.

Таким чином, заміною кредитора деліктне зобов’язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов’язок з відшкодування шкоди не виконала.

Заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст.262 ЦК).

Отже, зважаючи на викладене та на перехід до позивача (ПрАТ «СК «АХА») після виплати страхового відшкодування потерпілому за договором майнового страхування від останнього прав кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, саме положення ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування» регулюють спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається.

Оскільки у спірному зобов’язанні відбулася заміна кредитора, тобто страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, застосовується загальний строк позовної давності (3 роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Відповідно до ст.1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на зазначене, якщо розмір завданої шкоди перевищує належним чином визначену страхову суму («ліміт відповідальності страховика» у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності), відшкодування шкоди в обсязі такої різниці здійснюється в межах окремого деліктного зобов’язання за участі деліквента та потерпілого, або іншої особи, до якої у встановленому законом порядку перейшло право потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди. Зокрема, за змістом ст.27 закону «Про страхування» та ст.993 ЦК, такою особою може бути страховик, який забезпечує майнові інтереси відповідного потерпілого у відносинах майнового страхування.

Згідно із ч.2 ст.264 ЦК позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. При цьому слід ураховувати, що в наведеній нормі йдеться про боржників за тим самим зобов’язанням, тоді як страховик у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності не вважається боржником у деліктному зобов’язанні з приводу відшкодування різниці між розміром завданої шкоди і страховою виплатою, яку потерпіла особа одержала внаслідок виконання відповідним страховиком своїх зобов’язань за договором страхування відповідальності іншої особи. Зазначені у ч.2 ст.264 ЦК вимоги мають випливати з тих самих правовідносин, за участю тих самих сторін, тоді як вимога до страховика у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності та вимога до безпосереднього заподіювача шкоди щодо сплати різниці між фактичним розміром і розміром страхового відшкодування випливають з відмінних одне від одного правовідносин, у яких беруть участь різні особи з різним, у тому числі встановленим обсягом відповідальності.

За загальним правилом, цивільне законодавство передбачає здійснення суброгації (набуття страховиком прав вимоги, які має особа, що одержала страхове відшкодування, до відповідальної за завдану шкоду особи) у відносинах майнового страхування, однак при цьому не передбачає такої можливості у відносинах, урегульованих у межах правового механізму страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

На відміну від водія забезпеченого транспортного засобу, страховик у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є боржником у зобов’язанні щодо відшкодування шкоди, завданої ДТП, а тому подання до зазначеного страховика позову з боку особи, яка є страховиком потерпілого згідно із договором майнового страхування, не перериває перебігу позовної давності щодо вимог, які випливають із відповідного деліктного зобов’язання у частині стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і розміром страхового відшкодування.

У справі, яка переглядається, ДТП за участю автомобілів «Хюндай» та «Хонда» сталася 12.11.2010. ПрАТ «СК «АХА» звернулося до суду з позовною заявою в грудні 2013 року, отже, початком перебігу позовної давності є момент настання страхового випадку. Відповідач просила застосувати позовну давність.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що перебіг позовної давності починається від дня настання страхового випадку, а ВСС під час прийняття ухвали від 24.09.2015 помилково погодився із скасуванням апеляційним судом законного та обгрунтованого рішення суду першої інстанції, що стало наслідком неправильного застосування норм ст.264 ЦК.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до пп.«б» ч.2 ст.3604 ЦПК рішення Апеляційного суду м.Києва від 10.07.2014 та ухвала ВСС від 24.09.2015 підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення Оболонського районного суду м.Києва від 5.03.2014.

Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, пп.«б» п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 8 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м.Києва від 10.07.2014 та ухвалу ВСС від 24.09.2015 скасувати, залишити в силі рішення Оболонського районного суду м.Києва від 5.03.2014.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.