О чем не скажет статистика

Как долго Украина будет оставаться рекордсменом с обращений к ЕСПЧ?

Принятие нового Уголовного процесуального кодекса изменило к лучшему ситуацию со злоупотреблением мерами пресечений. Однако окончательно отбить следственным органам желание брать под стражу лицо при первой возможности еще не удалось. С позитивными и негативными тенденциями реформированного уголовного производства в рамках тематического форума определялись судьи, адвокаты и прокуроры.

За принципом визначеності

Якщо у перші роки після реформування вітчизняного кримінального процесу слідчі судді задовольняли 82% клопотань про тримання під вартою, то у 2015-му цей показник значно знизився і становив 53%. При цьому загальна кількість клопотань, навпаки, збільшилася з 37 до 60%. Відповідну статистику було оприлюднено під час щорічного форуму Національної асоціації адвокатів та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, присвяченого захисту прав людини.

З огляду на те що незаконність затримання разом з невиконанням судових рішень залишаються найактуальнішими приводами поскаржитися на Україну до Страсбурга, захист прав людини в кримінальному провадженні є однією з найгарячіших тем для обговорення. Особливо коли йдеться про доведення обставин, передбачених ст.177 КПК.

Як відомо, міжнародні та європейські стандарти визначають тримання під вартою як винятковий запобіжний захід, що застосовується лише у випадках, прямо передбачених законодавством, а також за наявності обгрунтування щодо недоцільності застосування інших запобіжних заходів. Разом з тим аналіз статистичних показників щодо кількості відповідних клопотань свідчить про прогалини в імплементації певних європейських стандартів в українську правову свідомість.

На думку експертів, законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом, з урахуванням положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та націо-
нального законодавства, передбачає призначення покарання або іншого запобіжного заходу, пов’язаного з позбавленням волі, а також установлення вини особи.

Стандарти обгрунтування ризиків, що визначають застосування запобіжних заходів та дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може учинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК, і їх доведення змінюються під час провадження в першій інстанції, а після винесення вироку судом запобіжний захід у вигляді тримання під вартою використовується з метою виконання остаточного рішення суду.Особливо важливим у доведенні наявності відповідних обставин є дотримання загального принципу правової визначеності, який гарантує забезпечення легкості з’ясування змісту будь-якого права, зокрема права на свободу та особисту недоторканність, і можливість скористатися цим правом у разі необхідності. Якщо застосувати цей принцип і зосередитися на наявності вказаних у процесуальному законодавстві підстав тримання під вартою, на думку експертів, репутація України в ЄСПЛ покращиться.

Неефективне навантаження

Однак все не так легко, як здається на перший погляд. Прокурори скаржаться на брак часу, а слідчі судді просять сторони не з’являтися непідготовленими на процес та не створювати навантаження, яке не сприяє ефективності вітчизняної судової системи, особливо з огляду на низьку якість їхньої підготовки у процесі. При цьому член Вищої ради юстиції Алла Лесько звернула увагу на ухвали, якими задовольняються невмотивовані клопотання про обрання запобіжного заходу і яких, відповідно, стосується проблема низької якості процесуальних документів.

На думку заступника голови ВСС Станіслава Кравченка, рішення слідчого судді має грунтуватися на підставах та умовах, на яких до підозрюваного та обвинуваченого можуть бути застосовані ті чи інші запобіжні заходи, що відповідають визначеним у ст.177 КПК ризикам. Тобто мають бути враховані конкретні докази відповідної стадії кримінального провадження, подані для обгрунтування обставин, які доводять можливість або неможливість застосування того чи іншого запобіжного заходу, виходячи з положень ст.178 КПК.

Прикметно, що основним завданням судочинства у сфері прав людини є надання можливості забезпечити належну реалізацію відповідних прав учасниками процесу. Водночас це завдання включає в себе належну реакцію на випадки зловживання правом з боку сторін кримінального провадження. «Ми це зараз, на жаль, часто спостерігаємо, — прокоментував ситуацію із зловживаннями заступник голови ВСС. — Такі випадки є непоодинокими саме під час розгляду питань про подовження строку запобіжних заходів, таких, як тримання під вартою чи домашній арешт».

Оскільки з’ясувати відсоток задоволення клопотань про тримання під вартою у країні неможливо, напевно, вітчизняній кримінальній системі не завадить дієвий механізм протидії зловживанню правом сторонами у процесі.

Позитивна динаміка

Нагадаємо, що прийняття нового КПК, крім іншого, було зумовлене необхідністю зміни практики обрання запобіжного заходу, пов’язаного з позбавленням волі. Це спричинило не тільки внесення змін до чинного на той час КПК, а й розроблення нового кодексу 2012 року. При цьому у ВСС віддають належне суддям, які, попри нищівну критику у засобах масової інформації, приймають відповідальні рішення.

Водночас правова освіченість пересічного громадянина в Україні залишає бажати кращого. Тому про розуміння положень конвенції наразі не йдеться. Це автоматично створює цілу низку ризиків, пов’язаних із маніпуляцією суспільною свідомістю. Адже обрання запобіжного заходу сприймається як вирок у справі, що призводить до непорозумінь та може погано позначитися не тільки на ставленні громадян до суду, а й на репутації обвинувачуваного.

Чи мають судді враховувати цей нюанс при обранні запобіжного заходу? Чи слід уважати таке ставлення елементом тиску на суд? Все це питання стандартизації підходу до проблеми запобіжних заходів.

«Тримання під вартою забезпечує належну мотивацію обмеження права на волю з урахуванням міжнародних стандартів у сфері гарантування прав і свобод людини. Безперечно, передумовою реалізації цих завдань є чітке та якісне національне законодавство, — зауважив С.Кравченко. — Тому вироблення національними судами певних стандартів у разі наявності чи відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, з урахуванням ст.5 конвенції та відповідної практики ЄСПЛ, а також порядок їх урахування національними судами сприятиме як забезпеченню законності, так і зменшенню кількості заяв, поданих до Страсбурга».

Підсумовуючи обговорення, можна дійти висновку, що реформа кримінального процесу в Україні принесла певні плоди. Однак на іміджі країни це поки що не позначилось, і (що найбільше тривожить учасників форуму) питання обгрунтування застосування запобіжних заходів залишається відкритим, попри чергову спробу адвокатів, суддів і прокурорів знайти спільне розуміння цієї проблематики. Поки відбуваються стандартизація підходів та правнича консолідація довкола цієї теми, особа в Україні може невмотивовано позбутися волі або через зловживання правом, або через нехтування професійними обов’язками.

Пряма мова

— Я не дуже люблю статистичні дані, оскільки вони не завжди об’єктивні, але разом з тим допомагають визначити проблему й зрозуміти, куди ми рухаємося, які тенденції маємо. Хоча суд касаційної інстанції фактично не переглядає питання, віднесені до компетенції слідчих суддів, а відповідну практику формують апеляційні суди, це не означає, що ми відмежувалися від цього.

Ми постійно намагаємося бути в курсі того, що відбувається. Відповідні рішення є предметом детального аналізу з боку ВСС, і ми прагнемо, щоб у всій державі була єдина практика захисту прав людини у кримінальному провадженні, надання доказів і доказування, зокрема на стадії досудового слідства, та особливо — обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

— Ми стикнулися з дуже низькою якістю процесуальних документів у питаннях щодо позбавлення волі особи. Це потрібно викорінювати. Ухвали суддів і клопотання слідчих абсолютно неконкретизовані, а неконкретизований виклад ризиків унеможливлює обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Слідчі над цим не працюють, відповідальність лягає на слідчого суддю. Відповідні невмотивовані ухвали не мають права на існування, адже вмотивованість рішення — це не просто гасло, це захист від свавілля.

Усі ми чудово розуміємо: якщо потрібно описати свої дії, то дуже складно сказати на чорне «біле». І при цьому куці ухвали й клопотання вирішують питання волі особи!