Закон і Бізнес


Верховная выборка

Кому выгодно идти работать в ВС, а у кого будут лишние хлопоты


Шансом «поселиться» в Кловском дворце воспользуются, в частности, те, кто боится навсегда потерять судейскую должность.

№22 (1268) 28.05—03.06.2016
КСЕНИЯ МАГНУШЕВСКАЯ
1621

Несмотря на всевозможные попытки Высшей квалификационной комиссии судей обеспечить одинаковые условия конкурса на свободные должности в Верховном Суде, нарушения принципа равенства, вероятно, не удастся избежать. Ведь у одной из категорий претендентов на «верховные» мантии будут определенные привилегии. В то же время отдельные служители Фемиды могут надолго погрязнуть в процедуре квалификационного оценивания. А для кое-кого обмен своей должности на более высокую не будет равноценным.


Без оцінювання нікуди

Нинішній склад ВККС ще не має досвіду добору кадрів для ВС. Так само, як і «кваліфікаційники» минулої каденції: у 2012 та 2013 рр. без жодних конкурсів вони надали рекомендації двом володарям мантій (Леоніду Фесенку та Валентині Сімоненко відповідно) на зайняття вакансій у найвищому судовому органі. Тож нині запитань щодо того, як відбуватимуться змагання, більше, ніж відповідей. Разом з тим представники кваліфоргану обіцяли проводити гру за однаковими для всіх правилами.

На думку експертів, найбільш небезпечні моменти в процедурі добору «верховників» можуть з’явитися після прийняття комісією положення про проведення конкурсу. Адже не виключено, що ВККС трактує деякі відбіркові правила на свій лад.

Так, неминучим для всіх претендентів є проходження кваліфікаційного оцінювання (не плутати з первинним!). Адже відповідно до Порядку та методології кваліфікаційного оцінювання судді кожен володар мантії, котрий відповідає вимогам для роботи в конкретній установі, до якої оголошено конкурс, має право просити ВККС перевірити його можливість розглядати справи на новому місці (п.3.1).

«Рішення про непідтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є підставою для відмови у допуску судді до участі в конкурсі», — про такі наслідки провалу оцінювання згадується в порядку.

Тож, безсумнівно, кваліфоцінювання є найбільш важливим етапом добору претендентів на «верховні» мантії: в разі невдачі кандидати відразу ж вибуваюють із перегонів за вакансіями. В рамках такої «ревізії» охочим дістатися судового Олімпу необхідно скласти іспит: відповісти на тестові запитання та вирішити одну модельну справу. Крім цього, ВККС досліджує суддівські досьє претендентів та проводить з ними співбесіду.

Кому яку справу?

Прикметно, що під час екзаменування мають ураховуватися інстанційність та спеціалізація суду, до якого збирається перейти законник. Якщо з інстанційністю все більш-менш зрозуміло, то до такого критерію, як «спеціалізація», є багато запитань.

Так, згідно з Положенням про порядок складення іспиту та методику його оцінювання під час кваліфікаційної перевірки «виконання практичного завдання полягає у підготовці проекту процесуального документа за результатами опрацювання модельної судової справи». Очевидно, кандидати на «верховне» крісло вирішуватимуть один спір. Однак не зовсім зрозуміло, з якого судочинства буде справа: адміністративного, господарського, кримінального чи цивільного?

У ВС є 4 спеціалізовані палати. Разом з тим ВККС не може проводити конкурс на посаду до конкретного «підрозділу» найвищого судового органу. Адже повноваженнями визначати персональний склад палат наділений тільки Пленум ВС. То яким повинен бути алгоритм проведення іспиту для претендентів у «верховники»?

Нині у ВС найбільш чисельною є Судова палата в кримінальних справах — 13 осіб. Однак навантаження в її представників найменше: в минулому році на розгляд палати надійшло 403 заяви, справи та матеріали. Тоді як адмінпалата отримала 6,6 тис. документів (на 9 осіб), цивільна — 3,4 тис. (6 суддів розглядають справи, а двоє тільки закріплені в ній, бо досягли 65 років), господарська— 1,3 тис. (на 7 осіб). Тож, напевно, «криміналістів» у ВС вистачає. Чого не скажеш про представників інших палат.

Було б логічно, вважають фахівці, якби законник, котрий розглядає справи, наприклад, у порядку Кодексу адміністративного судочинства, під час практичного завдання вирішував адмінспір. Проте Пленум ВС може делегувати такого володаря мантії в іншу палату — цивільну, кримінальну чи господарську. Адже за останній рік саме їх залишила найбільша кількість суддів ВС (див. таблицю). Або, навпаки, перерозподілити склад палат вже після проведення першого етапу конкурсу таким чином, аби вивільнити місця для «потрібних» претендентів.

Також вочевидь нелогічно, коли служитель Феміди все професійне життя розглядав справи однієї категорії, а, прийшовши до ВС, повинен перекваліфіковуватися. Хоча були випадки, коли Пленум переводив володарів мантій, наприклад, з кримінальної палати в адміністративну (Михайло Гриців, Олег Кривенда).

Крім цього, якщо один кандидат вирішуватиме модельну цивільну справу, а інший — кримінальну, то, мабуть, це можна трактувати як порушення рівних умов добору. Адже фактично в такому випадку претенденти оцінюватимуться за різними критеріями.

Ймовірно, якби служителі Феміди вирішували 4 (або навіть 5) модельні справи, то вдалося б забезпечити однакові правила гри для всіх. Однак, переконані експерти, немає сенсу, аби законники пробували свої сили у різних видах судочинства. Адже результат заздалегідь буде відомий: суддя краще впорається з розглядом «рідної» йому справи.

Який алгоритм запропонує ВККС, поки що невідомо. Але для претендентів у «верховники» він буде надзвичайно важливим, бо саме оцінка за практичне завдання може врегулювати певні спірні моменти. Так, закон «Про судоустрій і статус суддів» визначає: якщо у кількох претендентів результати кваліфоцінювання будуть однаковими (вони займатимуть одну й ту ж сходинку в рейтингу), то перевагу матиме той кандидат, «який набрав більшу кількість балів із виконаного практичного завдання».

Особливість із запитаннями

Разом з тим є одна категорія суддів — претендентів на вакансії у ВС, котрим неважливо, яким буде практичне завдання. Адже вони його взагалі не виконуватимуть! Такий привілей передбачений для колишніх «конституційників». «Вирішення питання про рекомендування судді Конституційного Суду у відставці для обрання на посаду судді ВС здійснюється без складання іспиту на підставі співбесіди та вивчення суддівського досьє», — сказано в п.3.15.5 «кваліфположення».

Зі співбесідою все зрозуміло. Але як бути із досьє? У колишніх представників КС немає таких документів, бо не може бути за визначенням. Якщо «конституційники» раніше працювали в судах загальної юрисдикції, теоретично підготувати таке досьє можна. Та не варто забувати: у досьє міститься інформація щодо професійної діяльності законника, починаючи з 1 січня 2012 р. Дані за попередні роки не включаються. У разі звільнення володаря мантії до 2012-го сформувати його досьє нереально.

Науковці, викладачі, які свого часу працювали у КС, теж не мають відповідного зібрання документів. Тож за якими критеріями їх оцінювати? І чому іспит не складають тільки судді КС у відставці? Виходить, ті, хто сьогодні працює в цій установі й виявить бажання змінити місце роботи, екзамен таки повинні складати? Кого визнавати переможцем конкурсу, якщо колишній «конституційник» та представник, наприклад, вищого спецсуду займають однакову позицію в рейтингу? Адже пам’ятаємо: перевага надається тому, хто краще виконав практичне завдання. А якщо не виконував?

Очевидно, відповіді на ці питання має дати ВККС. Однак уже сьогодні зрозуміло: кандидати у «верховники» опиняться в неоднакових конкурсних умовах, то й про справедливий відбір не може бути й мови.

Втеча до палацу

Говорячи про процедурні моменти, згадаймо й про тих, кому, не враховуючи представників КС у відставці, спростили правила гри. Нагадаємо: стрибок на вершину суддівської кар’єри можуть зробити володарі мантій з 15-річним стажем або ж законники, які мають науковий ступінь та науковий стаж (не менш як 15 р.), здобуті до призначення на посаду судді.

Теоретично у Кловському палаці 11 вакансій, фактично — 9 (Василь Онопенко та Юрій Сенін відзначили 65-річчя, але ще й досі числяться в установі). Правосуддя здійснюють тільки 35 осіб: Юрій Тітов відряджений до ВККС, а Микола Гусак — до Вищої ради юстиції. До речі, у серпні в установі з’явиться ще одне вільне крісло: граничного віку досягне Володимир Пивовар. Але на навантаження «верховники» не скаржаться.

Так, у 2015-му до кожного судді ВС щомісяця надходило в середньому 25 справ і матеріалів. Для порівняння: один законник Вищого спецсуду з розгляду цивільних і кримінальних справ отримував 78 документів («цивілісти» — 113, «криміналісти» —33). А представники Вищого адмінсуду ще більше — 101 справу та матеріал. Натомість представникам Вищого господарського суду в разі переведення до ВС доведеться розглядати більше справ (у середньому на одного суддю інституції припадає 22 документи).

Разом з тим експерти переконані: головним аргументом суддів з вищих спецустанов для участі в конкурсі може стати аж ніяк не обсяг навантаження, а бажання залишитися в системі. Адже реформатори неодноразово наголошували: у перспективі вищі суди зникнуть. Можливо, ліквідації цієї ланки доведеться чекати довго, але, напевно, випробовувати долю погодяться не всі. Тож законники з вищих спецсудів мають шанс продовжити кар’єру у ВС, доки є вакансії.

Зайві турботи

Втім, бажання одягнути «верховні» мантії може завдати й додаткового клопоту. Це стосується тих осіб, які вже подолали первинне кваліфікаційне оцінювання. Ще одну перевірку на профпридатність вони мають пройти у рамках конкурсу. Та, як уважають експерти, якщо кандидати нарешті дістануться до ВС, там їх чекатиме сюрприз у вигляді… первинного кваліфоцінювання! Цього разу вже як представників найвищого судового органу. Адже з усім відомих причин «верховники» ще не проходили «кваліфревізії».

Не виключено, що й новачкам, які доводили здатність вершити правосуддя у місцевих чи апеляційних інституціях, так само, як і «пільговикам» з конституційної юрисдикції, доведеться повторити цю процедуру разом зі «старожилами» Кловського палацу. Дехто з такою думкою не погоджується: мовляв, кандидати до ВС у рамках конкурсу впоралися з кваліфоцінюванням і довели, що можуть формувати єдину судову практику. Проте первинне кваліфоцінювання та кваліфоцінювання — дві великі різниці. Перша процедура проводиться з однією метою, а друга — геть з іншою. І результати одного оцінювання не можуть зараховуватися як проходження іншого.

Те саме стосується й негативного результату, який можуть показати окремі кандидати: закон не вимагає відправляти за невдачу в конкурсі на перепідготовку до Національної школи суддів. Хоча осад, як кажуть, залишиться.

Тож не виключено, що робота на найвищому поверсі судової системи привабить не багатьох. Головне, аби професійний конкурс не супроводжувався політичною обструкцією і не завершився новими судовими спорами.

Таблицю кадрових втрат Верховного Суду за останній рік, можливо переглянути тут.