Закон і Бізнес


Индульгенция на наказание

ВС констатировал: норма не действует, если не может применяться


ВСЮ получил еще как минимум полгода для внесения представлений об увольнении «судей майдана», а ВАС - право на переоценку его выводов.

№19-20 (1265-1266) 14.05—20.05.2016
ЛЕВ СЕМИШОЦКИЙ
1772

Высший совет юстиции фактически отстоял свое право на привлечение к ответственности и увольнения за нарушение присяги судей, к которым есть претензии у активистов майдана и провластных политиков. Но для обоснования 3-летнего срока давности для дисциплинарных взысканий "административникам" Верховного Суда пришлось прибегнуть к провозглашению нового правила правоприменения.


Що первинне: проступок чи стягнення?

Оскільки за травневі свята суть спору могла дещо забутися, нагадаємо передісторію питання.

1 лютого Вищий адміністративний суд розглянув скаргу судді Шевченківського районного суду м.Києва Дмитра Кравця на рішення Вищої ради юстиції, яким його рекомендовано звільнити з посади за порушення присяги. Підставою для такого суворого покарання стала ухвала від 3.12.2013 про забезпечення позову Київської міської ради, яка забороняла «невизначеному колу осіб» перебувати у будівлі на вул.Хрещатик, 36, де тодішні опозиційні нардепи вирішили влаштувати нібито зустріч з виборцями (див. «ЗіБ» №50/2015).

Щоправда, цю ухвалу було скасовано апеляційною інстанцією через 3 місяці, тобто вже після зміни влади в країні. А суддю згодом звинуватять ледь не в тому, що своїм рішенням він спровокував правоохоронців на штурм мерії.

Втім, розмірність проступку та суворості санкції не аналізувалася. Колегія суддів ВАС звернула увагу, що законодавець «поставив воза попереду коня», ввівши в дію зміни до закону «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.98 №22/98-ВР на місяць раніше, ніж набула чинності нова редакція закону «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з видозміненою ч.2 ст.32 закону про ВРЮ «провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження». А «старий» закон про судоустрій і статус суддів на той момент передбачав річний строк давності для притягнення порушника до дисциплінарної відповідальності. Хоча для порушників присяги жодних часових меж не встановлювалося.

Виходячи з того, що первинним є право особи на юридичну визначеність та захист від незаявлених вчасно вимог, у постанові від 1.02.2016 (справа № 800/485/15) ВАС констатував, що після 27.02.2015 усі види дисциплінарних стягнень могли застосовуватися не пізніше року з дня вчинення проступку. Окремо доведено, що «рішення Вищої ради юстиції про внесення подання Президентові про звільнення судді з посади за порушення присяги є дисциплінарним провадженням».

На підкріплення своєї позиції ВАС згадав і рішення Європейського суду з прав людини від 9.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України», де наголошувалося, що «такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, утановить серйозну загрозу принципі юридичної визначеності».

Не переконали суддів ВАС і доводи представників ВРЮ, що закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8.04.2014 № 1188-VIII виділяє цілий рік на перевірку суддів із дня формування складу відповідної тимчасової спеціальної комісії. Адже цей акт не встановлює будь-яких строків притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Більше того, констатується в постанові ВАС, «єдиним спеціальним законом, який визначає підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності (в тому числі звільнення з підстав порушення присяги), а отже, і строки притягнення до відповідальності, є закон «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI».

Оскільки закінчення строку давності є окремою підставою для відмови в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, ВАС визнав рішення ВРЮ щодо Д.Кравця незаконним і скасував його. Тим самим було визнано перевагу права особи на захист перед інтересами держави щодо її покарання. Проте у Раді із цим, звісно, не погодилися і звернулися по допомогу до найвищої судової інстанції.

Лютий наступає у березні

«Адміністративники» ВС не стали спростовувати аргументи колег з ВАС, а пішли іншим шляхом. Для цього були залишені осторонь і висновки щодо ухвалення рішення ВРЮ про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги виключно у межах процедури дисциплінарного провадження, і обмежувальні строки для цього, що діяли певний час.

Як можна зрозуміти з тексту постанови ВС від 12.04.2016 (див. стор.17), відправною точкою для протилежної правової позиції стала неможливість застосувати ч.2 ст.32 закону про ВРЮ без набуття чинності новою редакцією закону про судоустрій і статус суддів. «Стаття 32 закону №22-98-ВР нерозривно пов’язана з розд.IV закону №2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності», — висновують у ВС.

Якщо узагальнити це твердження, воно фактично означатиме, що норма одного закону не є чинною доти, доки не прийняті або не вступили в силу акти, які дозволяють її застосувати. З огляду на згадку у постанові від 12.04.2016 про припинення діяльності Вищої ради юстиції з набуттям чинності п.3 розд ІІ закону «Про забезпечення права на справедливий суд» (з 27.02.2015) пріоритетом у цьому випадку ВС визнає право держави накладати стягнення на суддю, а не право останнього на захист та юридичну визначеність.

Загалом, за оцінками експертів, мотивувальна частина постанови ВС від 12.04.2016 нагадує спробу виправити помилку законодавця у питаннях строків притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Але чи це є завданням саме Верховного Суду? Чи системне тлумачення норм в їх взаємозв’язку не належить до функцій і завдань єдиного органу конституційної юрисдикції і чи не демонструють судді ВС відповідальним за конституційну реформу свою здатність уже сьогодні перебрати цю функцію на себе?

Втім, як засвідчило, наприклад, рішення Конституційного Суду щодо черговості парламентських сесій, якщо завтрашнім може вважатися будь-який день після сьогоднішнього, чому б лютому не наступати у березні?

Ями на правовому полі

Прикметно, що в експертних колах висловлюються припущення, що постанова ВС від 12.04.2016 ще ні до чого не зобов’язує суддів ВАС, які повторно розглядатимуть спір. Бо твердження стосовно 3-річного строку не можна вважати правовою позицією, обов’язковою для застосування. Адже сам ВС, аналізуючи практику вищих спецсудів для виявлення її неоднозначності, неодноразово наголошував на тому, що до уваги бере тільки ті вердикти, якими спір вирішено остаточно. Хоча і тут маємо приклад невдалої законодавчої конструкції ст.2422 Кодексу адміністративного судочинства, яка припускає існування двох протилежних думок із цього приводу.

Але Вищий адмінсуд тепер має знову розглянути позовну заяву Д.Кравця та ще й виконати вказівку, яка міститься у постанові ВС від 12.04.2014: спочатку встановити наявність підстав для рішення ВРЮ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності і лише потім розмірковувати про строки давності.

До речі, ця настанова спантеличить і членів ВРЮ, оскільки фактично ВС дав зелене світло для переоцінки її рішень. Якщо дотримуватися цієї правової позиції, то дійсно щоразу, коли одна зі сторін буде незадоволена рішенням ВРЮ, їй достатньо звернутися до ВАС, і він буде змушений аналізувати наявність підстав для притягнення (або непритягнення) судді до дисциплінарної відповідальності. Навіть якщо сплив і 3-річний строк для накладення покарання.

Прикметно, що це може торкнутися і самих суддів ВС у разі, коли рішенням ЄСПЛ «встановлені факти, які можуть бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення до судді» (див «ЗіБ» №18/2016). Адже у такому разі строк давності обчислюється не з моменту вчинення проступку, а з дня набуття таким вердиктом статусу остаточного. І хто знає, можливо, у Страсбурзі не погодяться з тим, що необхідність покарання суддів, яку наразі проголошено політиками чи не першочерговим завданням судової реформи, переважає над дотриманням європейських гарантій щодо дійсно справедливого правосуддя.

Тим більше що народна мудрість попереджає про те, чим може закінчитися риття ям для інших. Навіть якщо це робиться із праведною метою.