Закон і Бізнес


Кредит с оговоркой

Какие третейские решения могут быть обжалованы в апелляционном порядке?


От того, относится ли кредит к потребительскому, будет зависеть подведомственность спора третейскому суду.

№12 (1258) 19.03—25.03.2016
ВАЛЕНТИНА ГУБАР, судья Апелляционного суда Черниговской области
4581

Изменение практики применения судами закона «О защите прав потребителей» к спорам, возникающим из кредитных правоотношений, повлекло ряд вопросов. То, как правильно определить, относится ли «кредитное» дело к компетенции третейского суда, выясняли в Апелляционном суде Черниговской области.


Визначення компетенції

Застосування рішення Конституційного Суду від 10.11.2011 у справі №15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пп.22, 23 ст.1, ст.11, ч.8 ст.18, ч.3 ст.22 закону «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції змінило напрям судової практики. Оскільки КС дійшов висновку, що дія зазначених норм поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником за договором про надання споживчого кредиту, які виникають під час як укладення, так і виконання такого договору, то дуже важливим стало визначення, чи є кредит споживчим. Це, у свою чергу, необхідно для встановлення, чи належить справа до компетенції третейського суду.

Так, у справі №751/11824/14, порушеній за заявою про скасування рішення постійно діючого третейського суду у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалою суду першої інстанції від 1.12.2014 в задоволенні заяви було відмовлено через недоведеність заявником підстав для скасування рішення третейського суду згідно з п.14 ст.6 закону «Про третейські суди» та ч.2 ст.3895 Цивільного процесуального кодексу, яка містить вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду.

Апеляційний суд Чернігівської області погодився з обгрунтуванням відмови, оскільки банк не є споживачем, тому можливість його звернення до третейського суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості не виключається, а на правовідносини між сторонами положення закону «Про захист прав споживачів» не поширюються. Аналогічні посилання заявників на п.14 ст.6, який вступив у дію 12.03.2011, є безпідставними, оскільки вказаний пункт не стосується спорів про стягнення заборгованості з боржників, до яких ПАТ «Альфа-Банк» звертається не з позовом щодо захисту прав споживачів, а з позовом про стягнення заборгованості, тобто захищає своє порушене право у договірних правовідносинах.

Пленум Верховного Суду в постанові «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.96 №5 також роз’яснив, що споживачем, права якого захищаються на підставі згадуваного закону, є лише громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Заява про захист прав, передбачених стст.4—15 відповідного закону, подається саме споживачем у разі їх порушення.

Таким чином, ПАТ «Альфа-Банк» відповідно до закону не є споживачем, і позовні заяви про стягнення заборгованості були правомірно подані ним до третейського суду у зв’язку з порушенням позичальниками умов кредитних договорів.

Звертаючись до суду із заявою про скасування рішення третейського суду, заявники часто називають однією з підстав розгляд справи без їх участі та без належного повідомлення про час та місце розгляду.

Прикладом є справа №751/84/14-ц, порушена за заявою про скасування рішення постійно діючого третейського суду у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У своїй ухвалі про відмову в задоволенні заяви від 21.01.2014 суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що законом не передбачено такої підстави для скасування рішення третейського суду, як розгляд справи за відсутності будь-якої сторони, не повідомленої належним чином про час та місце розгляду справи. Пункт 5 ст.51 закону «Про третейські суди» визначає як одну з підстав для скасування рішення третейського суду вирішення ним питання про права і обов’язки осіб, які не брали участі у справі. В згаданому пункті мова йде про склад осіб у справі, а не про розгляд справи без участі сторін.

В іншій справі (№751/9828/14), оскаржуючи ухвалу Новозаводського районного суду про відмову в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду від 21.10.2014, громадянин зазначив як один з доводів те, що кредитного договору з фінансовою установою він не укладав і не підписував, у зв’язку із чим у суді першої інстанції заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Апеляційний суд указані посилання до уваги не взяв, оскільки з урахуванням ст.204 Цивільного кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Натомість заявником не було надано належних доказів на підтвердження визнання кредитного договору недійсним у встановленому порядку. Крім того, заявник звернувся до суду із заявою про скасування рішення третейського суду, а призначення почеркознавчої експертизи не пов’язане з предметом розгляду, у зв’язку із чим районний суд обгрунтовано відхилив його клопотання про призначення такої експертизи.

З практикою розгляду справ, відкритих за заявами про скасування рішення третейського суду, та підставами для відмови в задоволенні таких заяв у цілому погоджується Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Про це він зазначив в ухвалі від 14.05.2015, прийнятій у справі за заявою про скасування рішення третейського суду (№751/11513/14).

У разі недійсності

Водночас ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 15.07.2014 відмовлено в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, оскільки обставини, на які посилається заявник, не передбачені законодавством (справа №751/6287/14).

Проте суд першої інстанції не взяв до уваги, що в провадженні Дарницького районного суду м.Києва перебувала справа, порушена за позовом до ПАТ «Альфа-Банк», про визнання кредитного договору недійсним. Сума заборгованості за вказаним договором була стягнута з відповідачки за рішенням третейського суду від 3.06.2014, із заявою про скасування якого вона й звернулася до суду. Відмовивши в задоволенні заяви, райсуд не розглянув питання про можливість слухання справи до вирішення іншої цивільної справи, чим порушив відповідний порядок.

З урахуванням наведеного, а також наданої під час апеляційного розгляду копії рішення Дарницького районного суду м.Києва від 25.07.2014, яким кредитний договір визнано недійсним, Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 28.09.2014 скасував рішення райсуду і передав справу на новий розгляд. 7.10.2014 заяву про скасування рішення третейського суду було залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.207 ЦПК.

Ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 14.04.2014 задоволено відповідну заяву та скасовано рішення третейського суду від 29.11.2012 у справі, порушеній за позовом ПАТ «Альфа-Банк», про стягнення заборгованості за рамковою угодою та договором про надання траншу (справа №751/2794/14).

Розглядаючи скаргу ПАТ «Альфа-Банк», апеляційний суд установив порушення процесуальних норм. Зокрема, всупереч ч.2 ст.3894, стст.74, 76 ЦПК висновок про належне повідомлення учасників про час та місце розгляду заяви є неправильним та спростовується матеріалами справи, оскільки в них не міститься жодних відомостей про належне повідомлення відповідачів у третейській справі, які є особами, зацікавленими в оскарженні відповідного рішення. Ухвалу районного суду скасовано, справу передано на новий розгляд.

Під час повторного розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 21.07.2014 договір поруки від 1.02.2008, який містить третейське застереження, та додаткову угоду до нього від 21.09.2008 визнано недійсними. Вказане рішення залишено без змін та набрало законної сили. З урахуванням ч.3 ст.61 ЦПК райсуд дійшов висновку, що оскаржуване рішення третейського суду від 29.11.2012 щодо стягнення заборгованості за рамковою угодою та договору про надання траншу, пені за договором поруки підлягає скасуванню, а в іншій частині — залишенню без змін, про що й була постановлена відповідна ухвала від 29.09.2014.

Пріоритет суду

У справі №751/1083/14 суддя апеляційного суду в ухвалі про повернення апеляційної скарги вказав, що особа, стосовно якої постановлено ухвалу про примусове виконання рішення третейського суду (яка не оскаржується), не позбавлена права звернутися до компетентного суду з позовом про скасування рішення третейського суду. Задоволення такого позову буде підставою для подання заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (п.281 ч.1 ст.293 ЦПК).

Зазначена ухвала була оскаржена в касаційному порядку. ВСС в ухвалі від 11.06.2014, виходячи з принципу верховенства права, положень стст.21, 22 Конституції щодо непорушності конституційних прав особи, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і на справедливий розгляд його справи судом, стст.3, 15 ЦК, стст.1, 3, 4 ЦПК щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, дійшов висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, зокрема шляхом оскарження дій і рішень.

Крім того, КС у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень п.2 ч.1 ст.293 ЦПК від 28.04.2010 №12-рп/2010 (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) вказав, що відповідно до п.8 ч.3 ст.129 Конституції однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Оскільки в ст.293 ЦПК не міститься прямої заборони на оскарження в апеляційному порядку ухвали про видачу виконавчого документа за рішенням третейського суду, то колегія ВСС визнала помилковим твердження про те, що така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку. У зв’язку із цим ухвалу від 6.03.2014 було скасовано, а справу передано до апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття скарги.

З огляду на наведену правову позицію суддя апеляційного суду відкрив провадження за скаргою, доводи якої зводилися до того, що третейський суд без урахування приписів ст.6 закону «Про третейські суди» розглянув справу з порушенням правил підвідомчості.

Апеляційний суд, перевіривши доводи скарги та виходячи з положень закону «Про захист прав споживачів» і роз’яснень п.1 постанови Пленуму ВС №5, погодився з висновком райсуду про те, що третейський суд обгрунтовано, відповідно до третейського застереження, обумовленого в кредитному договорі, прийняв до свого провадження позовну заяву ПАТ «Альфа-Банк», яка стосувалася не захисту прав споживачів, а стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто захищала порушене право у договірних правовідносинах. Ухвалою від 11.08.2014 оспорювану ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду залишено без змін.

Незважаючи на правову позицію ВСС щодо можливості оскарження ухвал про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду, викладену в ухвалі від 11.06.2014 (справа №6-15176св14), практика розгляду апеляційних скарг у справах цієї категорії в Апеляційному суді Чернігівської області є досить різною і суперечливою.

Так, у справі, порушеній за апеляційною скаргою на ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 3.07.2014, якою було задоволено заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду (справа №751/5952/14), 25.07.2014 було відкрито провадження, а справу призначено до розгляду. Апеляційний суд Чернігівської області погодився з висновками райсуду і своєю ухвалою від 22.08.2014 відхилив апеляційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» та залишив без змін оскаржувану ухвалу.

Проте у двох інших справах: за апеляційною скаргою на ухвали Новозаводського районного суду м.Чернігова від 29.09.2014 (№751/9298/14) та 1.12.2014 (№751/12214/14) про видачу виконавчого листа суддею апеляційного суду — були винесені ухвали від 15.06.2015 та 14.01.2015 відповідно про повернення апелянтам скарг з посиланням на положення ч.5 ст.38911 ЦПК, згідно з якою апеляційному оскарженню підлягає лише ухвала про відмову у видачі виконавчого листа. В касаційному порядку ці ухвали не переглядались.

З огляду на зазначене розгляд справ, пов’язаних з оскарженням рішень третейських судів та видачею виконавчих листів на примусове виконання їх рішень, потребує більш ретельної підготовки суддів до їх розгляду, а також удосконалення законодавства із цих питань.

Нині при вирішенні питання підвідомчості спорів третейським судам та видачі відповідних документів на виконання їхніх рішень застосування закону «Про захист прав споживачів» викликає суперечності. Отже, є нагальна потреба в наданні ВСС та ВС роз’яснень для узгодження практики та однакового застосування місцевими судами норм законодавства під час вирішення спірних питань з приводу розгляду справ згаданих категорій.