В объективе ограничений

Порядок проведения съемки в судебных заседаниях оставляет больше вопросов, чем дает ответов

Изменения в законодательство, которые должны были упростить работу журналистов во время судебных заседаний, на практике могут ухудшить отношения третьей ветви власти и СМИ. Причина этого - в различиях процессуального законодательства, которое не только позволяет различные трактовки, но и может привести к нарушению прав сторон.

Закон чи кодекс?

Однією з найскладніших для суддів є ситуація, коли в залі суду відбувається відеозйомка. Проведені дослідження показують, що більшість конфліктів між суддями і журналістами чи активістами виникають саме через це. Найчастіше проблема полягає в нечіткості їхніх позицій. Отже, слід визначити причини нечітких позицій суддів і громадськості й знайти шляхи їх подолання. Для цього необхідно проаналізувати норми закону, які визначають право та порядок проведення фото- та відеозйомки в судовому засіданні.

Так, ст.11 закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що «учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду». Далі в цій статті зазначається, що зйомка має здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання та реалізації учасниками розгляду їхніх процесуальних прав.

Таким чином, згадана норма передбачає право без окремого дозволу суду проводити в залі засідання зйомку. Одночасно вона вводить, однак не конкретизує поняття «портативні відео- та аудіотехнічні засоби». Слід також звернути увагу на те, що законодавець застеріг: «…з урахуванням обмежень, установлених законом», однак не вказав суб’єкта, який вправі приймати рішення щодо цього.

Тому у всіх випадках суд керується передусім спеціальними законами, які не зазнали змін.

Зокрема, ч.6 ст.27 Кримінального процесуального кодексу визначає, що кожен, хто присутній на розгляді, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписувальні пристрої: «Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду».

У свою чергу, ч.8 ст.6 Цивільного процесуального кодексу передбачає, що учасники розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. При цьому фото- і кінозйомка, відео-, звукозапис із використанням стаціонарної апаратури, а також транслювання засідання допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

Є відповідні норми і в Кодексі адміністративного судочинства. Згідно із ч.8 ст.12 КАС «особи, присутні в залі судового засідання, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі, крім тих, які є суб’єктами владних повноважень».

Непублічний захід

З положень кодексів можна зробити кілька важливих висновків. Зокрема, у всіх випадках зйомка можлива виключно на підставі ухвали суду. Крім цього, таке рішення має прийматися із врахуванням думки певних учасників процесу.

Очевидною підставою одержання від сторони згоди на відеозапис є її право, визначене ст.307 ЦК. Відповідно до неї фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Також згода припускається, якщо зйомка проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

В цій же статті вказано, що фізична особа, яка погодилася на зйомку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя, а таємне знімання може бути проведене лише у випадках, установлених законом.

Проте журналісти вважають, що в судовому засіданні не потрібно питати в особи дозволу на зйомку, оскільки вона його дала, ставши учасником процесу, який слід розуміти як публічний захід. Однак юрист з такою думкою погодитися не може.

Законодавець визначив судове засідання «гласним» і «відкритим», проте в жодному разі не публічним. Що стосується принципу публічності в судовому процесі, то він має інший характер і значення залежно від юрисдикції. Проте законами передбачено, що у відкритому судовому засіданні рішення проголошується прилюдно.

Питання здійснення зйомки в залі судового засідання під час проголошення рішення, у даній  статті не порушується, оскільки в цій частині ніколи не було конфліктів: у своїх ухвалах, відмовляючи у проведенні зйомки, судді завжди роз’яснювали право на запис під час публічного проголошення вердикту.

Також слід урахувати й ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до неї «судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, — коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя».

Дійшовши висновку про наявність певних обмежень відеозапису, слід повернутися до питання суб’єкта, який повинен прийняти відповідне рішення.

Виходячи з процесуального закону, таким суб’єктом є головуючий у судовому процесі. Зокрема, відповідно до вимог ст.260 КПК, ст.160 ЦПК та ст.123 КАС саме головуючий у засіданні зобов’язаний керувати його перебіг, забезпечувати дотримання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, усувати все, що не має істотного значення для вирішення справи, а також вживати необхідних заходів для забезпечення належного порядку.

Визначивши головуючого належним суб’єктом виконання цього обов’язку та відповідного права на встановлення обмежень, треба розуміти, що суд здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень. Таким чином, виникає запитання: «без отримання окремого дозволу суду» чи все ж з обов’язковим дозволом, як цього вимагає спеціальний закон?

Напрям для змін

Очевидно, що вказані положення законодавства неузгоджені між собою. Водночас є кілька законопроектів щодо внесення змін до ЦПК, КПК та КАС у частині гласності та відкритості судового процесу. У них пропонується надати учасникам процесу, присутнім, представникам ЗМІ (всім без винятку) право проводити в залі засідання зйомку з використанням портативних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом. Зокрема, такі зміни передбачають проекти №№3268 і 2253. Подібні ініціативи з’являлись і до ухвалення закону «Про забезпечення права на справедливий суд».

Однак жодний з проектів не отримав позитивного висновку головного науково-експертного управління апарату ВР. У мотивувальній частині своїх рішень експерти говорять про колізії норм закону та процесуальних норм щодо обсягу прав осіб, присутніх у залі судового засідання, та вважають, що така ситуація виникла тому, що законом «Про забезпечення права на справедливий суд» були внесені зміни, які, по суті, регулюють процесуальні питання, а отже, повинні міститися в процесуальних кодексах. Також вони наголошують, що цю колізію слід вирішувати шляхом унесення змін саме до закону «Про судоустрій і статус суддів», а не до процесуальних кодексів.

У своїх висновках фахівці наполягають, що згадані проекти суперечать нормам міжнародного та національного права, а тому є неприйнятними. Отже, за результатами розгляду в першому читанні законопроекти доцільно відхилити.

Варто детальніше зупинитися на одному із цікавих моментів, висвітлених у висновку експертів. У проектах закону пропонується встановити необхідність отримання дозволу суду на трансляцію засідання. Водночас зйомка з використанням портативних засобів не вимагатиме окремого дозволу суду. Відповідно до ч.1 ст.1 закону «Про телебачення і радіомовлення» трансляція — початкова передача, яка здійснюється наземними передавачами за допомогою кабельного телебачення або супутниками будь-якого типу в кодованому або відкритому вигляді телевізійних чи радіопрограм, що приймаються населенням. Враховуючи рівень технічного розвитку, матеріали зйомки потраплять в Інтернет за мінімальний час. Таким чином, дійшли висновку експерти, до будь-якої інформації із зали судового засідання відкриється необмежений доступ, що може мати непередбачувані наслідки для будь-кого з осіб, присутніх на процесі.

Судовий погляд

Повертаючись до проблематики порушеного питання, хочу відзначити: з аналізу реєстру судових рішень убачається, що суди і після внесення змін до закону «Про судоустрій і статус суддів» посилалися на відсутність згоди сторони процесу та приймали рішення про відмову в проведенні відеозапису засідання. Для прикладу можна навести ухвалу Вищого господарського суду від 16.11.2015 в справі №910/28084/14, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 12.10.2015 №22-ц/792/1710/15 тощо.

Висвітлюючи питання порядку проведення фото- та відеозйомки в судовому засіданні, здійснюючи аналіз наведених норм, Апеляційний суд Чернігівської області зробив висновок (з ним можна ознайомитися на веб-сторінці суду), що головними умовами надання дозволу на проведення зйомки в залі судового засідання є:

— згода осіб, які беруть участь у справі;

— наявність ухвали суду про надання дозволу на проведення фото та відеозйомки.

Із викладеного вбачається, що за наявності згоди осіб, які беруть участь у справі, суд не має підстав для відмови в задоволенні клопотання про проведення зйомки, крім випадків, коли це може зашкодити інтересам правосуддя.

Таким чином, законодавчі неузгодженості тягнуть за собою різну практику їх подолання, що призводить до нових конфліктів і необгрунтованих звинувачень судової влади.

За таких умов необхідно надати суддям рекомендації щодо їхніх дій при проведенні особами відеозапису засідання без спеціального дозволу.

Коментар «ЗiБ»

В яких випадках було б доцільно обмежити право на зйомку судового процесу?

Питання відеозапису судового процесу залишається дискусійним упродовж тривалого часу. «ЗіБ» вирішив дізнатися у представників провідних юридичних компаній, в яких випадках громадяни повинні мати право на фіксацію процесу, а в яких — ні.

— Право на проведення зйомки судового процесу має бути, але воно повинно чітко регулюватись. Якщо сторони процесу проти фіксації, то вона має бути заборонена. Не всі погоджуються на особисту зйомку, і це їхнє право, яке слід поважати.

Безумовно, це питання має бути суворо врегульоване в рамках розгляду кримінальних справ, аби не нашкодити слідству. Адже, наприклад, один свідок не може бути присутнім при допиті іншого. А ось подивитися відеозапис, зроблений при допиті того свідка, може. Така ситуація неприпустима.

— Доступ суспільства до інформації є важливою складовою в боротьбі з корупцією. Водночас таке право не є безмежним хоча б тому, що права особи обмежуються правами інших осіб і не можуть використовуватися на шкоду людині чи державі.

Тому важливо чітко врегулювати проведення зйомки в залі судового засідання. Це потрібно для захисту прав інших учасників процесу на обмеження доступу до конфіденційної інформації. В судових засіданнях з’ясовуються обставини, які можуть містити відомості, наприклад, про особу (її освіту, релігійність, стан здоров’я та інші персональні дані), а також про комерційну таємницю (технічного, організаційного, комерційного, виробничого характеру).

Тому на законодавчому рівні має бути закріплено, що перед проведенням у залі судового засідання зйомки суд зобов’язаний з’ясувати думку учасників процесу та за наявності обгрунтованих заперечень заборонити будь-яку фіксацію. За винятком тієї, що здійснюється судом у порядку, встановленому законом.

—Питання щодо можливості проведення в залі судового засідання відеозапису потребує більш комплексного й детального вирішення. Адже нині положення закону «Про судоустрій і статус суддів» не кореспондуються з відповідними нормами процесуальних кодексів.

Передусім при розгляді справи пріоритетний характер повинні мати не інтереси засобів масової інформації та їх право на інформування людей, а інтереси правосуддя. Отже, у процесуальних кодексах має бути передбачена можливість надання судом дозволу на проведення відеозапису з використанням як портативної, так і стаціонарної техніки тільки у випадках, коли ці дії не створюють незвичної обстановки в залі засідання, внаслідок чого виникають додаткові труднощі та перешкоди для суду чи учасників процесу в реалізації їхніх повноважень і прав. При цьому такий дозвіл має надаватися судом за наявності згоди всіх учасників процесу.

— Ще в 1983 р. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Претто та інші проти Італії» вказав, що «відкритий (публічний) характер судочинства — це один зі способів забезпечення довіри до судів, оскільки захищає сторони від таємного здійснення правосуддя поза контролем з боку громадськості».

Конституція та законодавство про доступ до правосуддя дозволяють вести фото- і відеофіксацію в залі судових засідань, тим самим визначаючи один з основних принципів судочинства — гласність процесу.

Однак багато хто з представників сторін, не кажучи про саму сторону процесу, губляться в присутності камери. Чи може таке напруження бути підставою для заборони? Я вважаю, що ні. І якщо оператор висить у вас над головою в залі судового засідання, то необхідно звернути увагу суду на той факт, що кабінет судді, де проходить засідання, замалий, а засідання необхідно проводити у великому залі, де є всі умови для цього.

ЮРІЙ НЕКЛЯЄВ, юрист судової практики ЮБ «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери» Україна.

— Гласність і відкритість судових процесів в Україні є гарантією зміцнення довіри до судової влади. Разом із тим, одним із головних принципів правосуддя є його здійснення на засадах справедливості та верховенства права. Трансформуючи національне законодавство відповідно до міжнародних демократичних стандартів і правил, необхідно розуміти, що пріоритет при вирішенні кожного спору має надаватись саме встановленню справедливості та верховенства права у суспільстві. Тому, обмеження публічності певних судових процесів є виправданим, якщо розголошення відомостей по справі може нанести шкоду інтересам суспільства в цілому або певній особі.

Основні обмеження щодо проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки або відеозапису вже «опосередковано» передбачені чинними процесуальними кодексами України: КПК, ЦПК і КАС. Ці обмеження чітко співвідносяться з підставами для закритого судового розгляду справ, та обумовлені можливістю розголошення:

— державної або іншої таємниці, що охороняється законом (зокрема, комерційна або банківська);

— відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя особи, або такі, що принижують її честь і гідність;

— відомостей, що суперечать інтересам малолітніх або неповнолітніх осіб тощо.

Остаточне рішення про надання дозволу на здійснення фото чи відео фіксації надає суд, із врахуванням думки осіб, які беруть участь у справі.

ІЛЛЯ КОСТІН, партнер ЮК «Правовий Альянс»:

— Зміни до закону про судоустрій та статус судів, був внесений Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»

Логіка законодавця тепер цілком зрозуміла, чому були внесені зміни до спеціалізованого закону відносно можливості фіксування судового процесу без отримання дозволу суду. Але ця норма закону виявилася практично недієздатною. Суди продовжують виносити ухвали про надання окремого дозволу. Причина в тому, щ  не були внесені зміни до КПК в цій частині та у ЦПК. Таким чином, я не бачу проблеми, що треба якось обмежувати додатково право на зйомку судового процесу. Але привести до правової визначеності вищезгадані норми, потрібно.

ОЛЕГА МІХАЛЮКА, юриста Адвокатського об'єднання PwC Legal:

— Гласність і відкритість судового процесу є необхідними умовами для забезпечення повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи.

Положення процесуальних кодексів містять достатньо чітко визначені випадки, коли допускається закритий розгляд справи. Зокрема, якщо відкритий розгляд справи може призвести до розголошення інформації, що охороняється законом. На наше переконання, у таких випадках, обмеження права учасників та інших осіб, які присутні у залі судового засідання, на проведення відеозапису без попереднього дозволу суду буде доцільним і виправданим. Адже самовільний запис закритого засідання може призвести до розголошення інформації, що охороняється законом.

В решті справ, сторонам має бути забезпечено право на здійснення відеозапису судового засідання на портативний технічний пристрій без дозволу суду.

Доцільно передбачити, що таке право може бути обмежене лише мотивованою ухвалою суду, прийнятою на підставі клопотання сторони, якщо буде доведено, що під час відеозапису відкритого засідання потенційно може бути розголошена інформація, що охороняється законом (державна, банківська, комерційна таємниці, інформація з обмеженим доступом, відомості про особисте життя особи тощо).

МАРИНА САЄНКО, керуючий партнер юридичної компанії «Закон Перемоги»:

— Насправді можливість здійснювати відео-фіксацію судових засідань без отримання окремих дозволів суду існує і на сьогоднішній день, враховуючи недосконалість норм процесуального законодавства. З кожним днем це явище набирає популярності в Україні. В мережі Інтернет можна знайти інформацію про достатню кількість відкритих процесів, що викликають суспільний інтерес.

На моє переконання, таке фіксування дисциплінує усіх учасників судового процесу та змушує їх діяти в межах норм чинного законодавства – суддям не дозволяє допускатись кричущих процесуальних порушень, а сторін, адвокатів та прокурорів стимулює сумлінно готуватися до судових засідань. У результаті можна отримати якісно нову систему судочинства, що, стане необхідним кроком для відновлення довіри до судової влади. Однак слід враховувати, що через низький рівень правової культури населення нашої країни існують суттєві ризики формування хибної (або «потрібної») думки суспільства щодо певного процесу шляхом його коментування окремими «експертами» або упередженого висвітлення журналістами. Тому працювати потрібно над обома  вказаними  проблемами комплексно.

Щодо справ, у яких доцільним є обмеження права на проведення відео-фіксації процесу, нічого нового вигадувати не варто, — це традиційно справи, що висвітлюють особисте життя особи, інтимні питання, сімейні відносини, справи за участі дітей тощо, якщо їх висвітлення завдасть шкоду особистим правам учасників процесу. Акцентувати увагу, перш за все, варто на процесах, які обов’язково та в усіх випадках мають бути дійсно гласними та публічними. Мова йде про спори із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, притягнення до відповідальності посадових та службових осіб за допущені ними правопорушення та ін. Обмеження у цих випадках можуть встановлюватися тільки рамками охорони державної чи комерційної таємниці.

Отже, необхідно дотримуватися єдиного принципу: санкціонованого законом безумовного висвітлення публічних спорів та можливості обмеження судом фіксації і висвітлення приватно-правових спорів, з урахуванням конституційних норм та норм міжнародного права.

ОЛЕКСАНДР ВОВК адвокат, Юридична фірма «Юрлайн»:

— В законі «Про судоустрій та статус суддів» та процесуальних кодексах проведення в суді фото- та відеозйомки тощо регулюється статтями, що стосуються принципу гласності та відкритості судового розгляду, а тому обмеження на проведення зйомки слід розглядати у взаємозв’язку з підставами для проведення закритого судового засідання.

Здійснення зйомки обмежується при ймовірності розголошення державної або іншої таємниці, відомостей про інтимне чи особисте життя або таких, що принижують честь і гідність, у разі забезпечення безпеки осіб. Доцільно обмежити зйомку у разі загрози розголошення банківської, комерційної таємниці, таємниці слідства, усиновлення та, у певних випадках, медичної, нотаріальної та адвокатської таємниці, дипломатичної інформації тощо. Інколи суду слід вирішити питання на забезпечення інтересів неповнолітніх осіб, зокрема, у разі допиту.

З урахуванням глави ІІ Закону України «Про доступ до публічної інформації» суд (з власної ініціативи або за заявою зацікавлених осіб, роз’яснивши їм таке право) може вирішити питання про обмеження фото- та відеозйомки й в інших випадках.

ОЛЕГ КАЧМАР, радник ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»:

— Слід враховувати, що відкритість і гласність судового процесу не значить вседозволеність. Оскільки ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, а фотографування чи знімання особи на відео допускається лише за її згодою, то суд, звісно, не повинен допускати проведення фотографування чи знімання особи, якщо вона заперечує проти проведення відеозапису судового процесу і того, щоб її знімали чи фотографували у судовому процесі, проте суд не вправі забороняти проведення відеозапису самого судового процесу. Якщо ж особа, яка бере участь у справі, заперечує проти здійснення відеозапису судового засідання з використанням стаціонарної апаратури, то суд, звісно, не вправі допускати проведення відеозапису судового процесу.

Інше питання – для чого особа проводить відеозапис (у чиїх інтересах) та в яких цілях вона, в подальшому, має намір використати цей відеозапис – для забезпечення права на справедливий суд, розміщення відео на Youtube, у Facebook чи, можливо, як доказ по іншій справі? У цьому плані, я вважаю, закон повинен більш чітко регламентувати умови здійснення та відеозапису судового процесу (вимагати з’ясування судом в особи, яка бажає здійснити відеозапис судового процесу, яка ціль, мета здійснення відеозапису) та визначати умови подальшого використання особою здійсненого нею відеозапису.

Максим САЛІЙ, юрист судового департаменту АО «AVER LEX»:

— Нововведення до закону «Про судоустрій та статус суддів» мало б суттєво поліпшити доступ громадськості до правосуддя, однак на практиці цього не сталося. Причина досить тривіальна — нововведення мають декларативний характер та закріплені лише в загальних нормах. Оскільки не були внесені зміни до процесуальних кодексів, а вони мають пріоритетне значення по відношенню до закону, для здійснення відео-зйомки все ж таки необхідно отримувати дозвіл.

Право на вільне знімання судового процесу доцільно було б обмежити в справах, які мають виключно приватний характер та не мають суспільного інтересу. Це також стосується справ в яких приймають участь діти, оскільки відео-зйомка є додатковим психологічним навантаженням. Крім того не слід забувати про врахування думки всіх учасників процесу.