Закон і Бізнес


Как обеспечить защиту


№44 (1238) 31.10—06.11.2015
32123

При наличии признаков «символического предоставления услуг» адвокатом судебное решение подлежит отмене. Об этом говорится в обобщении судебной практики, осуществленной ВССУ, текст которого печатает издание "Закон и Бизнес".


(Закінчення. Початок у №43)

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Узагальнення

25 вересня 2015 року                       м.Київ                                                      №9

про судову практику забезпечення права на захист у кримінальному провадженні

(витяг)

Головам апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим

 

3. Практика залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії

Відповідно до ст.53 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані залучити захисника для проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому ст.49 КПК, виключно у невідкладних випадках, коли є потреба у проведенні невідкладної процесуальної дії за участю захисника, а завчасно повідомлений захисник не може прибути для участі у проведенні процесуальної дії чи забезпечити участь іншого захисника або якщо підозрюваний, обвинувачений виявив бажання, але ще не встиг залучити захисника або прибуття обраного захисника неможливе.

Зазначений обов’язок виникає за наявності однієї з таких умов:

1) є потреба у проведенні невідкладної процесуальної дії за участю захисника, а завчасно повідомлений захисник не може прибути для участі у проведенні процесуальної дії чи забезпечити участь іншого захисника;

2) якщо підозрюваний, обвинувачений виявив бажання, але ще не встиг залучити захисника;

3) прибуття обраного захисника неможливе.

Найчастіше питання про залучення захисника виникало під час розгляду слідчим суддею клопотання про обрання затриманому, підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою.

Суди констатують існування проблеми щодо затримання особи в установлені законом строки (ст.211 КПК), через ухилення захисника від явки в суд на розгляд клопотання про затримання особи, або через неможливість своєчасного вирішення клопотання підозрюваного про залучення захисника (за призначенням), що призводило до розгляду клопотання про обрання (продовження) запобіжного заходу з порушенням встановлених КПК строків.

Тому у разі, коли підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника або обраний захисник протягом 24 годин не має змоги прибути у судове засідання для проведення процесуальної дії, яка належить до невідкладних, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому залучити іншого захисника.

Якщо підозрюваний, обвинувачений відмовиться від залучення іншого захисника, а проведення невідкладної процесуальної дії передбачає участь захисника, то слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані залучити захисника у порядку, передбаченому ст.49 КПК.

Так, під час розгляду Центральним районним судом м.Миколаєва кримінального провадження щодо обрання запобіжного заходу стосовно К., в судове засідання не з’явились захисники обвинуваченого, які про час та місце розгляду справи сповіщались телефонограмою. Прокурор заявив клопотання про залучення до участі у справі адвоката для здійснення захисту за призначенням. За таких обставин суд, керуючись вимогами ч.1 ст.53 КПК, дійшов висновку про залучення захисника обвинуваченому К. для проведення невідкладної процесуальної дії, призначення якого на підставі ч.2 ст.49 КПК доручив Миколаївському обласному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Наведене рішення, прийняте Центральним районним судом м.Миколаєва, відповідає вимогам процесуального закону. Залучення захисників для проведення окремої процесуальної дії повинно вирішити питання цілеспрямованого затягування захисниками процесуальних строків, зокрема при обранні запобіжного заходу.

Також є випадки, коли слідчі судді розглядають клопотання про обрання запобіжного заходу особам, які підозрюються у вчиненні особливо тяжких злочинів, без залучення захисника.

Наприклад, ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва від 15.12.2012, задоволено клопотання слідчого та застосовано щодо С., який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У ході апеляційного перегляду згаданого судового рішення встановлено, що на момент розгляду Солом’янським районним судом м.Києва клопотання слідчого про застосування щодо С. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваний не залучив захисника.

Проте суд першої інстанції, незважаючи на вимоги стст.49, 52 КПК, не вжив заходів для забезпечення участі захисника та розглянув клопотання слідчого про застосування до С. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності його захисника, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до скасування відповідного рішення суду.

Результати аналізу судової практики засвідчили, що залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії здійснювалось у більшості випадків внаслідок неявки раніше залученого захисника.

Зокрема, під час розгляду скарги О. в інтересах К. на постанову заступника Генерального прокурора від 8.11.2013 про видачу (екстрадицію) К. в Російську Федерацію для притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з неявкою захисника особи, Шевченківським районним судом м.Києва було винесено ухвалу від 20.11.2013 про залучення захисника для проведення окремої невідкладної процесуальної дії — надання правової допомоги при розгляді скарги на постанову, для чого призначено захисника з Київського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

У кримінальному провадженні щодо Н.С., Н.О., К.Д., К.Ю. ухвалою Перевальського районного суду Луганської області було доручено Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити адвоката для проведення окремої процесуальної дії для здійснення захисту обвинуваченого за призначенням у зв’язку із зайнятістю призначеного раніше захисника в іншому судовому процесі та неможливості з’явитися у судове засідання.

Також ухвалою слідчого судді Комсомольського районного суду м.Херсона від 16.07.2013 доручено Херсонському обласному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги підозрюваному І.Г. захисника для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, оскільки останній під час розгляду цього клопотання заявив про забезпечення йому права на захист через те, що за своїм матеріальним станом не в змозі запросити захисника. Слідчий суддя під час розгляду зазначеного клопотання встановив, що під час затримання підозрюваний помилково відмовився від послуг адвоката, оскільки йому не було роз’яснено, що адвокат направлений центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а не обраний і запрошений слідчим на власний розсуд.

Призначаючи захисника для проведення окремої процесуальної дії, необхідно забезпечувати реалізацію його права на ознайомлення з матеріалами провадження, конфіденційне спілкування з підзахисним тощо.

4. Прийняття судом відмови від захисника або його заміна

Відповідно до ст.45 КПК єдиний суб’єкт, який у кримінальному провадженні має право виступати як захисник — це адвокат, що здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

Захисник після його залучення відповідно до п.4 ст.47 КПК має право відмовитися від виконання своїх обов’язків лише у випадках:

1) якщо є обставини, які згідно з КПК виключають його участь у кримінальному провадженні. До таких обставин належать випадки, коли:

а) захисником є особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач;

б) якщо захисник у цьому провадженні надає або раніше надавав правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про надання правової допомоги;

в) зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) у порядку, передбаченому законом;

г) якщо захисник є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого зі складу суду;

2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо обраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника.

3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного із захисником договору, яке виявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог КПК тощо.

4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.

Відмовитись від захисника або замінити його може і сам підозрюваний, обвинувачений. Згідно з ч.2 ст.54 КПК відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії.

При реалізації норм КПК, які регламентують порядок відмови від захисника, суддям необхідно враховувати правові позиції ЄСПЛ, сформульовані, зокрема, в рішенні від 16.12.2010 у справі «Боротюк проти України». Так, у п.80 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що: «ані буква, ані дух ст.6 конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися (у відкритий чи мовчазний спосіб) від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови».

Також у п.65 рішення ЄСПЛ від 15.11.2012 у справі «Єрохіна проти України» викладена ще одна важлива правова позиція щодо відмови від захисника, зокрема, ЄСПЛ вказав: «перед тим, як вважати обвинуваченого таким, що відмовився від важливого права за ст.6 конвенції, з огляду на непрямі ознаки його поведінки слід переконатися, що він міг розумно передбачити наслідки своєї поведінки» (п.59 рішення від 27.03.2007 у справі «Талат Тунч проти Туреччини»).

Узагальненням встановлені випадки порушення вимог ч.2 ст.54 КПК, оскільки судами не завжди належним чином фіксується відмова від захисника.

Наприклад, вироком Центрального районного суду м.Миколаєва від 11.03.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 2.07.2013, С. і Б. засуджено за ч.2 ст.187 КК із застосуванням ст.69 КК на 5 років позбавлення волі кожного. Ці рішення скасовано ухвалою ВСС від 21.11.2013 та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Своє рішення ВСС мотивував тим, що відповідно до журналу судового засідання та запису судового засідання судовий розгляд кримінального провадження щодо С. відбувся 7.03.2013 за відсутності захисника, про явку якого, як і про причини його неприбуття, секретар судового засідання суду не доповідав. Не зафіксована на носії інформації і відмова обвинуваченого С. від захисника К.

Порядок відмови від захисника відповідно до ч.2 ст.54 КПК передбачає, що відмова від захисника повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова фіксується у протоколі процесуальної дії.

Враховуючи викладене, визнано обгрунтованими доводи касаційної скарги захисника К. про неналежне фіксування відмови від захисника, чим порушено право на захист С.

Зазначене порушення вимог кримінального процесуального закону, на думку колегії суддів, перешкодило суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення. Апеляційний суд при перегляді вироку за апеляційними скаргами не звернув уваги на це порушення, а тому ухвалені судові рішення щодо засудженого не можна вважати законними і вони підлягають скасуванню.

Варто звернути увагу на те, що в судовій практиці викликає певні труднощі застосування ч.2 ст.54 КПК. Проблема прийняття судом відмови обвинуваченого від захисника часто обумовлена тим, що обвинувачений із захисником заздалегідь домовляються про розірвання договірних відносин на надання правової допомоги або захисник на власний розсуд тлумачить наявність підстав для припинення цих правовідносин і не з’являється в судове засідання.

Ухвалою колегії суддів Печерського районного суду м.Києва від 15.10.2013 вирішено довести до відома Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури інформацію про неявку захисників для проведення перевірки та за наявності підстав вжиття заходів дисциплінарного реагування за фактом самоусунення адвокатів Г. та Б. від захисту інтересів обвинуваченого.

Зазначене свідчить про те, що неявка захисників в судове засідання по кримінальному провадженню, де їх участь є обов’язковою, призводить до істотного порушення строків судового розгляду, порушення прав інших учасників судового розгляду.

Відповідно до ч.3 ст.54 КПК відмова від захисника не приймається, якщо його участь є обов’язковою.

Апеляційним судом Волинської області на підставі ч.3 ст.54 КПК відмовлено засудженому В. у задоволенні клопотання про відмову від захисника. Цією ухвалою залучено іншого захисника у порядку, передбаченому ст.49 КПК, для здійснення захисту за призначенням. Апеляційний суд Волинської області мотивував своє рішення тим, що засуджений перебуває у лікаря-нарколога на диспансерному обліку з діагнозом психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, а тому участь захисника є обов’язковою.

У згаданому випадку судам необхідно роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому право замінити захисника. Якщо останні відмовляються від захисника та не залучають іншого, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому ст.49 КПК, для здійснення захисту за призначенням, що дасть змогу розглянути провадження, не порушуючи права на захист підозрюваного, обвинуваченого, а також строків судового розгляду.

Результати аналізу судової практики засвідчили, що у разі якщо підозрюваний (обвинувачений) відмовлявся від захисника і не залучав іншого, захисника було надано в порядку, передбаченому ст.49 КПК.

Прикладом цього є кримінальне провадження щодо Ш., який обвинувачувався у скоєнні злочинів, передбачених чч.1, 2 ст.172 КК. Обвинувачений заявив клопотання про відмову від захисника, призначеного Волинським обласним центром з надання вторинної правової допомоги, мотивуючи це наявністю різних поглядів на методи захисту. При цьому Ш. одночасно просив призначити йому іншого захисника. Суд задовольнив це клопотання, прийняв відмову від захисника У. та залучив через Волинський обласний центр з надання вторинної правової допомоги іншого захисника.

Слід зазначити, що незалучення іншого захисника судом є безумовним порушенням права на захист. Так, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Закарпатської області скасувала вирок Міжгірського районного суду щодо Ю.І., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК, та направила кримінальне провадження на новий розгляд через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, під час судового провадження в суді першої інстанції Ю.І. подав заяву про відмову від захисника. В порушення вимог ст.54 КПК відмова Ю.І. від захисника відбувалася у відсутності захисника та без вирішення судом питання про задоволення такої відмови. Не вирішивши питання про прийняття відмови обвинуваченого Ю.І. від захисника та розглянувши кримінальне провадження без участі захисника, суд першої інстанції допустив порушення права на захист Ю.І.

Є і інша судова практика. Зокрема, ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 15.07.2013 відмовлено у прийнятті заяви про відмову обвинуваченого К. від захисника з огляду на те, що захисник К. призначений судом першої інстанції на підставі ст.49 КПК. Також обвинувачений не ставив питання про залучення іншого захисника. Проте, розглянувши заяву обвинуваченого К. без участі в судовому засіданні захисника, суд порушив вимоги ст.54 КПК. Також не відповідає вимогам КПК практика, коли питання про можливість зміни захисника у справах, в яких його участь є обов’язковою, залежить від наявності чи відсутності клопотання про його заміну.

Таким чином, відмова у задоволенні зазначеного клопотання не відповідає вимогам КПК. Водночас постає питання про зловживання своїми процесуальними правами з боку обвинуваченого. Слід зазначити, що неодноразова відмова від захисника за призначенням без обгрунтування своєї позиції або ж із повторенням одних і тих же підстав може свідчити про зловживання обвинуваченим своїми правами з метою затягування розгляду. Очевидно, що у таких випадках суд має право відмовити в задоволенні заяви обвинуваченого, при цьому в ухвалі повинні бути докладно обгрунтовані мотиви, з яких суд виходив при ухваленні відповідного рішення. Якщо ж цих умов не буде дотримано, така відмова може бути розцінена як обмеження права обвинуваченого на вільний вибір захисника.

Так, розглядаючи скаргу обвинуваченого Г.О. за ч.3 ст.186 КК на постанову про закриття іншого кримінального провадження, слідчий суддя Недригайлівського районного суду Сумської області 11.06.2013 відмовив у задоволенні повторного клопотання про залучення захисника з таких підстав: в судовому засіданні 30.05.2013 за клопотанням Г.О. винесено ухвалу про призначення захисника, яка була направлена в Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. При цьому з відповіді Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги вбачається, що Г.О. вже призначався захисник В., від якого останній відмовився, адвокат Ш., призначити якого просив Г.О., не внесений до реєстру адвокатів, що надають безоплатну вторинну правову допомогу. У цьому разі участь захисника не була обов’язковою. Зважаючи на те, що Г.О. раніше відмовився від захисника за призначенням, повторно заявив клопотання про призначення захисника, слідчий суддя в ухвалі вказав, що зі сторони скаржника є ознаки зловживання правом, направлені на необгрунтоване затягування розгляду його скарги.

Право обвинуваченого, підсудного на вільний вибір захисника є одним із основних елементів права на захист. Обмеження цього права є істотним порушенням вимог як КПК, так і КПК 1960 року. Наприклад, ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 5.03.2013 скасовано вирок Біловодського районного суду Луганської області від 10.10.2012, яким З.В. засуджено за ч.1 ст.309, ч.2 ст.307, ч.1 ст.315, ст.317 КК до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна з підстави порушення права на захист, оскільки в судовому засіданні підсудний відмовився від послуг захисника К.Ю., мотивуючи своє клопотання істотними розбіжностями у лінії захисту, просив залучити до участі у справі його захисника адвоката К.І., з якою його мати уклала угоду. Судом в порушення вимог Конституції та КПК 1960 року не було прийнято відмову від захисника, чим порушено право підсудного на вільний вибір останнього.

Важливим є питання забезпечення ефективної реалізації права на захист у судовому провадженні.

Відповідно до положень ч.1 ст.47 КПК захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим кодексом та іншими законами, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

Захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов’язків лише у випадках:

1) якщо є обставини, які згідно з КПК виключають його участь у кримінальному провадженні;

2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника;

3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, що виявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог КПК тощо;

4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.

ЄСПЛ уже неодноразово констатував порушення права на захист у справах, де захисник формально був призначений, проте не здійснював ефективного захисту. Показовим є рішення ЄСПЛ від 12.06.2008 у справі «Яременко проти України». У заявника був захисник, якого було усунуто від справи, оскільки заявник підписав відмову від юридичної допомоги захисника Х.О. на тій підставі, що той застерігав його від зізнання у вчиненні злочину. За твердженням заявника, він підписав її під тиском працівників міліції та слідчого у справі. Йому було призначено інших захисників. У п.90 цього рішення ЄСПЛ як на підставу порушення п.3 (с) ст.6 конвенції зазначив таке: «Суд зауважує: той факт, що кожен із двох інших захисників, які представляли заявника, бачив його лише один раз і тільки під час допиту і що до допиту ніхто з них із заявником не бачився, найімовірніше свідчить про символічний характер їхніх послуг. Суд вважає, що спосіб, у який захисника Х.О. усунули від участі у справі, та підстави, якими було пояснено це рішення, а також у зв’язку зі стверджуваною відсутністю юридичних підстав для такого заходу, викликають серйозні сумніви щодо справедливості всього провадження у цій справі. Суд бере до уваги й той факт, що пізніше захисникові Х.О. дозволили повернутися до участі у справі без будь-якого натяку на те, що стверджуваних підстав для його усунення вже не існує».

Таким чином, ЄСПЛ поставив під сумнів виконання захисниками ефективного захисту заявника, що становило істотне порушення вимог КПК. Судам необхідно враховувати таку практику в ході перевірки забезпечення права на захист під час досудового розслідування та судового провадження у справі. За наявності ознак «символічного надання послуг» захисником судове рішення підлягає скасуванню.

Наприклад, ухвалою колегії суддів у кримінальних справах Апеляційного суду Закарпатської області від 23.04.2013 за наслідками апеляційного провадження скасовано вирок Ужгородського міськрайонного суду від 15.06.2012 по обвинуваченню Г.В. та К.В. у вчиненні злочинів, передбачених пп.6, 12, 13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.263, ч.2 ст.15, ч.3 ст.289 КК, з підстав порушення права на захист Г.В., а саме: Г.В. судом першої інстанції було призначено захисника, який під час судового розгляду зайняв пасивну позицію та в судових дебатах фактично вступив в протиріччя із своїм підзахисним, стверджуючи про доведеність його вини у вчиненні злочинів, в яких останній своєї вини не визнавав. Цим вироком Г.В. був засуджений до довічного позбавлення волі, захисником не було оскаржено, апеляційна скарга подана самим засудженим без надання правової допомоги захисника.

Колегія суддів дійшла висновку, що призначений судом першої інстанції захисник внаслідок неналежного виконання професійних обов’язків не забезпечив ефективного захисту підсудного Г.В., чого вимагали інтереси правосуддя, що є порушенням підп.«с» п.3 ст.6 конвенції.

У багатьох випадках неналежне виконання обов’язків адвоката із захисту призводили до затягування розгляду справи. Суди в цілому реагували на такі випадки. Так, суддя Краснолуцького міського суду Луганської області відсторонив адвоката Л. у кримінальному провадженні по обвинуваченню С.О. у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, п.7 ч.2 ст.115 КК, а у кримінальному провадженні щодо обвинувачення Т.В. за ч.1 ст.115 КК, що знаходилось на розгляді у цьому ж суді, суд внаслідок невиконання захисником своїх обов’язків по захисту був змушений залучати іншого захисника для проведення окремої процесуальної дії.

Питання забезпечення ефективного права на захист актуальне і для справ, що розглядаються судами в порядку КПК 1960 року. Зокрема, ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23.07.2013 скасовано вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 16.05.2013 щодо Х.В., засудженого за п.6 ч.2 ст.115 КК на 13 років позбавлення волі, та направлено справу на додаткове розслідування. Однією з підстав прийняття такого рішення було і те, що захисник неналежно виконував свої обов’язки.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2012 підозрюваний Х.В. заявив клопотання про забезпечення його захисником. В цей же день слідчий звернувся з листом до голови Полтавського обласного відділення ГО «Спілка адвокатів України», в якому просив призначити захисника підозрюваному. В цей же час без рішення голови Полтавського обласного відділення ГО «Спілка адвокатів України» слідчий виніс постанову про допуск захисника Д.Ю. до участі у справі.

Як зазначив апеляційний суд, цей захисник за наявності грубих порушень вимог КПК 1960 року під час проведення досудового слідства з боку слідчого жодним чином на ці порушення не відреагував. Крім цього, після передання справи до суду без будь-яких процесуальних рішень самоусунувся від участі у справі, що свідчить про неналежне виконання ним своїх обов’язків.

За результатами аналізу судових рішень встановлено існування випадків порушення норм КПК, які призвели до неналежного забезпечення права на захист, зокрема в частині положень про встановлення строку, необхідного для підготовки до захисту від нового обвинувачення.

Наприклад, Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30.04.2013 щодо В., засудженого за ч.4 ст.296, ч.1 ст.121 КК до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років. Так, В. було пред’явлено обвинувачення за ч.1 ст.121 КК. В судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про розгляд додаткового обвинувачення за ч.4 ст.296 КК, від якого обвинувачений не захищався на досудовому розслідуванні, після чого суд у порушення вимог ст.339 КПК, не відклавши судовий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту від додаткового обвинувачення та виконання прокурором вимог, передбачених стст.276—278, 290—293 КПК, не розпочавши розгляд справи з підготовчого засідання, провів розгляд справи відповідно до вимог ст.338 КПК та виніс по справі обвинувальний вирок.

Таким чином, судом допущено істотні порушення вимог КПК, чим порушено право обвинуваченого на захист, що стало підставою для скасування необгрунтованого вироку. У подібних випадках суд зобов’язаний відповідно до ч.2 ст.339 КПК відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту від додаткового обвинувачення. Отже, суддям необхідно враховувати різницю правових наслідків зміни обвинувачення в суді та висунення додаткового обвинувачення.

5. Процесуальні наслідки порушення права на захист під час досудового розслідування

При вирішенні питання щодо процесуальних наслідків порушення права особи на захист суддям необхідно керуватись положеннями, закріпленими у ст.87 КПК, відповідно до ч.1 якої недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому ч.2 аналізованої норми передбачає, що одним із діянь, у разі існування яких суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, є, зокрема, порушення права особи на захист.

Судам слід враховувати також практику ЄСПЛ щодо впливу обмеження прав підозрюваного на захист під час досудового розслідування на розгляд під час судового провадження. Зокрема, в п.57 рішення ЄСПЛ від 28.10.2010 у справі «Леонід Лазаренко проти України» ЄСПЛ в обгрунтування порушення п.1 ст.6 у поєднанні з підп.«с» п.3 ст.6 конвенції зазначив, що «національні суди проігнорували обмеження права заявника на захист під час первісної стадії попри те, що заявник зазначав про це у касаційній скарзі до Верховного Суду, та те, що відповідно до національного законодавства воно становило істотне порушення кримінально-процесуального закону, яке передбачало скасування вироку. Цей недолік не міг бути виправлений ані юридичною допомогою, наданою заявнику пізніше, ані змагальним характером подальшого провадження (п.58 рішення ЄСПЛ від 27.11.2008 у справі «Салдуз проти Туреччини»; пп.39—41 рішення ЄСПЛ від 31.03.2009 у справі «Плонка проти Польщі»).

Також у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2012 у справі «Гриненко проти України» цей суд констатував порушення п.1 та підп.«с» п.3 ст.6 конвенції у зв’язку з тим, що заявнику не було забезпечено право на захист за таких фактичних обставин: «незважаючи на те, що заявнику було призначено двох захисників, його було неодноразово допитано виключно в присутності захисника, якого йому було призначено слідчими органами. При цьому не було жодних підтверджень того, що захисник, якого запросив батько заявника, був належним чином повідомлений про такі слідчі дії».

Керуючись такою практикою ЄСПЛ, судам слід ретельно перевіряти питання дотримання під час досудового розслідування права на вільний вибір захисника. При цьому в разі здійснення захисту одночасно захисником за призначенням та залученим підозрюваним чи обвинуваченим захисником судам необхідно встановлювати причини, за якими залучений захисник не брав участі у проведенні тих чи інших процесуальних дій під час досудового розслідування. Це ж стосується і забезпечення дотримання права на захист у судовому провадженні.

Результати аналізу судової практики дозволили встановити існування випадків прийняття судом під час підготовчого судового засідання ухвал про повернення обвинувального акта, підставами якого, зокрема, судді визначають недотримання вимог про забезпечення права на захист під час досудового розслідування.

Так, в ухвалі судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23.07.2013 про повернення прокурору обвинувального акта зазначено: «як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, під час досудового розслідування було порушено право Особи 1 на захист, оскільки, перебуваючи у статусі підозрюваної, вона допитувалась у якості свідка 4.03.2013 та 24.04.2013». На думку судді, відповідно до ч.3 ст.87 КПК докази, одержані в результаті таких допитів, є недопустимими.

В ухвалі Суворовського районного суду м.Одеси від 30.10.2013 зазначено, що «поряд з викладеним, з огляду на стст.109, 291 КПК, у реєстрі матеріалів досудового розслідування, який є невід’ємним додатком до обвинувального акта при їх розгляді судом, повинні міститися відомості про залучення захисника та про відкриття йому матеріалів досудового розслідування, але з наданого до суду реєстру у цьому кримінальному провадженні, розписки підозрюваного і його захисника про отримання копії обвинувального акта та заяв останніх всупереч викладеним положенням закону і ст.49 цього ж кодексу протягом досудового розслідування процесуальної дії та рішення із залучення захисників Особи 3 чи Особи 4 не приймалося, відкриття останній матеріалів досудового розслідування не здійснювалось, що у контексті чч.1, 12 ст.290, стст.9, 87 вказаного кодексу, ще на стадії підготовчого засідання ставить під сумнів допустимість зібраних у кримінальному провадженні поза участю захисників доказів».

За наслідками розгляду у підготовчому судовому засіданні Гощанський районний суд Рівненської області повернув прокурору обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню П. за ч.3 ст.187 КК через невідповідність вимогам ст.291 КПК. Зокрема, судом встановлено, що жодному із трьох захисників доступ до матеріалів кримінального провадження не надавався, копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування захисникам вручені не були.

Судам під час підготовчого судового засідання слід ретельно перевіряти дотримання органами досудового розслідування вимог ст.291 КПК. У деяких випадках недотримання ст.291 КПК ставить під сумнів законність прийнятого судового рішення у кримінальному провадженні. Так, під час апеляційного розгляду кримінального провадження щодо П.О. та П.С., обвинувачених за ч.3 ст.185 КК, Апеляційний суд Херсонської області встановив, що в обвинувальному акті, а також при формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним (що дослівно переписано з обвинувального акта), в мотивувальній частині вироку суд першої інстанції зазначив, що «П.О. 3.02.2013 близько 24:00 год., діючи за попередньою змовою з П.С., переслідуючи прямий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу проникли на територію подвір’я, звідки вчинили крадіжку металевої труби вартістю 1000 грн., а також викрали гідронасос вартістю 476 грн., спричинивши своїми діями матеріальну шкоду потерпілому К.В. на загальну суму 1476 грн.

Виклавши обвинувачення таким чином, суд вийшов за межі пред’явленої П.С. підозри, згідно з якою він за попередньою змовою з П.О. викрав лише металеву трубу, тоді як крадіжку гідронасосу не вчиняв. Суд першої інстанції не звернув уваги на ці обставини та не повернув обвинувальний акт прокурору на стадії підготовчого судового засідання, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки фактично суд збільшив обсяг обвинувачення, чим погіршив становище обвинуваченого і порушив його право на захист.

Існують також випадки необгрунтованого повернення обвинувальних актів з аналізованих підстав унаслідок неналежного з’ясування обставин кримінального провадження.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження Броварського міськрайонного суду Київської області за обвинуваченням З. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.2032 КК, ухвалою суду від 20.09.2013 повернуто прокурору обвинувальний акт із додатками для виконання вимог ст.291 КПК. З’ясовано, що суд дійшов такого висновку, встановивши, що обвинувальний акт та додатки до нього не відповідали вимогам КПК, а проведені в ході досудового розслідування процесуальні дії виконувались без участі захисника, що порушувало права обвинуваченого З. на захист, а пред’явлене останньому обвинувачення було не конкретним та позбавляло його можливості захищатись. Тому зазначене унеможливило призначення кримінального провадження до судового розгляду. Проте ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21.11.2013 ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2013 було скасовано. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, адвокат Б. спростував твердження про порушення права на захист, оскільки 29.08.2013 (у день повідомлення про підозру) його було залучено як захисника З., за його участі останньому вручено письмове повідомлення про підозру та в подальшому всі слідчі і процесуальні дії проводилися за його присутності.

Суддею Суворовського районного суду м.Одеси постановлено ухвалу від 26.09.2013, якою обвинувальний акт повернено прокурору. При цьому суддя в зазначеній ухвалі звернув увагу органів досудового розслідування і на неналежне дотримання вимог КПК, а саме: «всупереч положенням закону, протягом досудового розслідування процесуальне рішення щодо залучення захисника Особи 2, з огляду на надану останнім до суду копію доручення для здійснення захисту за призначенням, або про прийняття відмови обвинуваченого Особи 3 від цього захисника в порядку ст.54 КПК, не приймалося, і прокурором ця обставина у підготовчому судовому засіданні не спростована, що в контексті чч.1, 12 ст.290, ст.87 цього кодексу призведе до визнання судом доказів, зібраних у кримінальному провадженні поза участю захисника, недопустимими».

Разом із цим у випадках, коли суд встановлював відсутність захисника під час досудового розслідування у судовому провадженні, право на захист забезпечувалось з моменту виявлення таких підстав. Так, ухвалою Комсомольського районного суду м.Херсона від 13.11.2013 під час судового розгляду кримінального провадження щодо К.В.В., обвинуваченого за ч.3 ст.185, ч.2 ст.186, ч.1 ст.186 КК, суд доручив Херсонському обласному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити адвоката для здійснення захисту обвинуваченого, оскільки він страждає на психічні вади, що залишилося поза увагою органу досудового розслідування, який не забезпечив обов’язкову участь захисника підозрюваному у кримінальному провадженні.

Таким чином, суд усунув порушення ст.52 КПК, що були під час досудового розслідування, шляхом призначення захисника обвинуваченому та продовжив судовий розгляд кримінального провадження.

У цьому контексті слід зазначити, що застосування положень, закріплених у ст.87 КПК, під час підготовчого судового засідання є передчасним та суперечить ст.89 КПК. Статтею
89 КПК передбачено випадки визнання доказів недопустимими:

1) суд вирішує питання допустимості доказів під час їхної оцінки в нарадчій кімнаті в ході ухвалення судового рішення;

2) у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Таким чином, результати аналізу наведених норм свідчать про те, що оцінка доказів на предмет їхної допустимості, а отже, і застосування положень, закріплених у ст.87 КПК, не здійснюється до початку судового розгляду. Необхідно зауважити, що незабезпечення права на захист не може бути оцінено суддею як невідповідність обвинувального акта вимогам КПК.

6. Дотримання слідчим суддею та суддею вимог про створення необхідних умов для реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав

Суддям необхідно враховувати, що відповідно до ч.2 ст.22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК, а в ч.6 цієї статті закріплено обов’язок суду створити, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. При цьому згідно з ч.3 ст.93 КПК сторона захисту здійснює збирання доказів шляхом ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.303 КПК рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій може бути під час досудового розслідування оскаржене особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником.

Так, слідчий суддя Личаківського районного суду м.Львова ухвалою від 12.06.2013 відмовив у задоволенні скарги захисника на бездіяльність старшого слідчого прокуратури Личаківського району П.Д.С., яка полягала в безпідставній відмові в задоволенні клопотання про здійснення слідчо-розшукових дій з метою перевірки показань свідків Особи 5 та Особи 6. Підставою для відмови в задоволенні скарги була обгрунтованість постанови слідчого про відмову в задоволенні клопотання щодо проведення слідчих дій, оскільки в клопотанні захисника не вказано, які саме дії необхідно провести.

Результати аналізу судової практики свідчать про те, що захисники, фактично оскаржуючи відмову в проведенні за їх клопотанням слідчих дій, звертаються до слідчих суддів зі скаргами на бездіяльність слідчого, яка полягає у непроведенні слідчих дій, ініційованих стороною захисту.

Слідчі судді обгрунтовано відмовляють у відкритті провадження за такими скаргами, оскільки така бездіяльність не є предметом оскарження згідно з положеннями, закріпленими у ч.1 ст.303 КПК.

Слідчий суддя Балаклавського районного суду м.Севастополя, керуючись ч.4 ст.304 КПК, ухвалою від 29.03.2013 відмовив у відкритті провадження за скаргою Особи 1 на бездіяльність слідчого СВ Балаклавського РВ УМВС в м.Севастополі, в якій він просить зобов’язати слідчого СВ Балаклавського РВ УМВС в м.Севастополі провести дії, зазначені скаржником у його клопотанні про проведення слідчих дій від 11.02.2013 у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 13.12.2012 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.175 КК.

У свою чергу слід мати на увазі, що відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК предметом оскарження є бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений КПК строк. Згідно з ч.1 ст.220 КПК клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Таким чином, слідчим суддям необхідно приймати різні процесуальні рішення при одержанні скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невчиненні ініційованих слідчих (розшукових) дій (відмовляти у відкритті провадження), та скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невиконанні обов’язку з розгляду клопотання у триденний строк (за відсутності інших підстав для відмови у відкритті провадження чи повернення скарги — розглядати її по суті заявлених вимог).

У цьому контексті обгрунтованою є ухвала слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 12.11.2013, який розглянув по суті скаргу, на обгрунтування якої скаржник посилався на те, що із письмовим клопотанням про допит окремих осіб звернувся до слідчого 25.10.2013. Слідчий отримав клопотання, про що свідчить поштова відмітка, однак у встановлений законом триденний строк не надав відомостей про задоволення чи відмову в задоволенні зазначеного клопотання.

Крім того, результати аналізу судової практики свідчать про застосування суддями положень, закріплених у ч.3 ст.333 КПК, відповідно до якої у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії.

Суддя Петрівського районного суду Кіровоградської області ухвалою від 30.09.2013 задовольнив клопотання захисника обвинуваченого та направив доручення слідчому відділу Петрівського РВ УМВС в Кіровоградській області на проведення певних слідчих (розшукових) дій, а саме допиту свідка — засудженого Петрівської ВК №49, який був присутній 19.01.2013 при проведенні огляду обвинуваченого Особи 1.

Керуючись ч.3 ст.333 КПК, суддя Дніпровського районного суду м. Києва ухвалою від 9.10.2013 задовольнив клопотання захисника обвинуваченого про проведення слідчої дії (слідчого експерименту) з метою встановлення/перевірки обставин, які мають істотне значення для цього кримінального провадження. Суддя дійшов висновку про те, що з метою уточнення фактичних відомостей необхідно провести слідчі дії (слідчий експеримент), а саме відтворення обстановки і обставин події ДТП за участю обвинуваченого Особи 1, потерпілого Особи 2 та із залученням спеціаліста Київського науково-дослідного інституту судових експертиз у сфері проведення авто-технічних досліджень, оскільки вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом у ході судового розгляду у зв’язку з існуванням протилежних висновків експертів щодо тотожних питань.

7. Забезпечення права на захист на стадії виконання судових рішень*

Спірними на практиці були питання обов’язкового залучення захисника для розгляду питань, пов’язаних із виконанням вироків, зокрема, про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну покарання більш м’яким, звільнення від покарання за хворобою, а також під час розгляду питань про встановлення адміністративного нагляду тощо.

Досить часто суди залучали захисників для розгляду цих питань через центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги. У багатьох випадках самі центри відмовляли у направленні захисників, оскільки засуджені на стадії виконання вироку не є суб’єктами, що наділені правом на безоплатну вторинну правову допомогу.

Наприклад, ухвалою Новокаховського міського суду Херсонської області від 5.09.2013 під час розгляду подання інспектора Новокаховського МВ КВІ УДПтС в Херсонській області про звільнення від покарання по закінченню іспитового строку щодо неповнолітнього М.А. надано доручення центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити захисника для захисту інтересів неповнолітнього засудженого та забезпечити прибуття адвоката для участі у розгляді подання. 16.09.2013 до суду надійшов лист Херсонського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, у якому зазначено, що ухвалу від 5.09.2013 постановлено без належних правових підстав, оскільки засуджений не є суб’єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу. У зв’язку з цим головуючий 1.10.2013 надіслав до центру листа з роз’ясненням положень стст.49, 52 КПК, у якому також зазначив про те, що відсутність під час розгляду захисника призведе до істотного порушення права на захист неповнолітнього М.А. Проте захисник центром призначений так і не був.

Ухвалою Перевальського районного суду Луганської області від 8.11.2013 за заявою про звільнення від відбування покарання у зв’язку з хворобою З.В. було відмовлено в задоволенні клопотання засудженого про надання йому безоплатної вторинної правової допомоги з тих підстав, що процесуальний статус засудженого не входить до категорії осіб, визначених ст.14 закону «Про безоплатну правову допомогу», а тому засуджений не має права на надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Правом на правову допомогу за призначенням не наділені свідки, потерпілі, скаржники. Cудам під час винесення ухвал (постанов) про залучення захисника (представника) для надання безоплатної вторинної правової допомоги необхідно враховувати вимоги ст.14 закону «Про безоплатну правову допомогу» стосовно визначення суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу. Недотримання таких вимог закону на практиці застосування відповідного закону у 2013 році призводило до винесення ухвал, якими правову допомогу за призначенням отримували особи, що не підпадали під вимоги вище вказаного закону. Зокрема траплялися випадки, коли правова допомога призначалась засудженим, які оскаржували рішення, дії чи бездіяльність слідчих або прокурорів поза межами кримінальних проваджень, за наслідками яких їх було засуджено за вчинення злочину, і виступали заявниками в інших кримінальних провадженнях; свідками у кримінальних провадженнях; потерпілими у кримінальних провадженнях; заявниками (скаржниками) у кримінальних провадженнях; особами для участі в розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Наприклад, постановою Зарічного районного суду м.Суми від 6.03.2013 було відмовлено в задоволенні скарги на бездіяльність прокурора за заявою Н.В. про порушення кримінальної справи щодо суддів Апеляційного суду Сумської області та прокурора одного з районів області, у якій Н.В. мотивував свої вимоги тим, що в результаті вчинення ними службових злочинів при розслідуванні та судовому розгляді кримінальної справи по обвинуваченню Н.В. він був незаконно засуджений на строк 10 років позбавлення волі. В апеляційній скарзі на постанову Н.В. ставив питання про її скасування та просив призначити йому захисника для захисту його інтересів, оскільки він знаходився в установі виконання покарань і був обмежений у доступі для отримання правової допомоги.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання Н.В., зазначивши, що Н.В. є засудженим, відбуває покарання, і має право на правову допомогу за правилами ч.2 ст.8 КВК, а також може реалізувати право на правову допомогу у порядку, визначеному законом «Про безоплатну правову допомогу». Таким чином, Н.В. не є суб’єктом, який наділений правом на правову допомогу за ст.14 закону «Про безоплатну правову допомогу», тобто йому не може надаватись правова допомога адвокатом за призначенням.

Таким чином, це питання належить до спірних у судовій практиці. Відповідно до рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень ст.59 Конституції (справа про право на правову допомогу) право на правову допомогу є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер. Положення ч.1 ст.59 Конституції про те, що «кожен має право на правову допомогу», треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень, отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кримінально-виконавчого кодексу засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Таке право поширюється і на засуджених осіб, які перебувають на лікуванні у закладах охорони здоров’я.

Водночас при вирішенні проблеми залучення захисника для розгляду питань, пов’язаних із виконанням вироку, необхідно враховувати, що відповідно до положень ч.1 ст.20 КПК підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим кодексом. Згідно з п.10 ч.1 ст.3 КПК кримінальне провадження — досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, КПК надає засудженому право на захист в межах кримінального провадження. В цьому контексті слід згадати і про ч.3 ст.43 КПК, відповідно до якої виправданий, засуджений має права обвинуваченого, передбачені ст.42 КПК, в обсязі, необхідному для його захисту на відповідній стадії судового провадження.

Слід зазначити, що це проблемне питання вирішено шляхом внесення змін до Закону «Про безоплатну правову допомогу» відповідно до пп.64 п.5 розд.XII «Прикінцеві положення» закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.

Так, відповідно до ст.13 закону «Про безоплатну правову допомогу» безоплатна вторинна правова допомога — вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг, визначені у пп.1—3 ч.2 ст.13: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.

Відповідно до пп.3—7 ч.1 ст.14 цього закону право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим законом та іншими законами України мають такі категорії осіб:

1) особи, до яких застосовано адміністративне затримання (правові послуги, передбачені пп.2 і 3 ч.2 ст.13);

2) особи, до яких застосовано адміністративний арешт (правові послуги, передбачені пп.2 і 3 ч.2 ст.13);

3) особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими (правові послуги, передбачені пп.1 і 3 ч.2 ст.13);

4) особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (правові послуги, передбачені пп.1 і 3 ч.2 ст.13);

5) особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень КПК захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі (всі види правових послуг, передбачені у ч.2 ст.13 закону «Про безоплатну правову допомогу»).

Таким чином, реалізація права засудженого на правову допомогу за призначенням гарантована в межах закону «Про безоплатну правову допомогу».

У судовій практиці також встановлені і випадки винесення судами ухвал (постанов) про призначення захисника з порушенням процедури, визначеної КПК та законом «Про безоплатну правову допомогу»:

1) залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії без зазначення в ухвалі (постанові) підстав для такого залучення та назви окремої процесуальної дії;

2) прийняття судового рішення про заміну захисника, який надавав безоплатну вторинну правову допомогу, за наслідками задоволення відповідного клопотання обвинуваченого без урахування положень закону «Про безоплатну правову допомогу»;

3) прийняття судового рішення про призначення захисників двом особам, обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, тоді як клопотання про залучення захисника направлено до суду лише одним із них;

4) безпідставне визначення в ухвалі (постанові) прізвища, імені та по батькові захисника, який залучається для надання безоплатної вторинної правової допомоги;

5) адресування ухвал (постанов) про залучення захисника колегіям адвокатів;

6) переадресування судом клопотань засуджених про залучення захисника до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги без прийняття відповідного судового рішення.

Таким чином, судам необхідно уникати такого роду помилок при винесенні ухвал про призначення захисника та дотримуватися вимог КПК та закону «Про безоплатну правову допомогу».

Отже, при вирішенні судом питань, пов’язаних із виконанням судових рішень, необхідно враховувати, що засуджений реалізує право на правову допомогу у спосіб, встановлений кримінально-виконавчим законодавством та законом «Про безоплатну правову допомогу».

Голова суду Б.ГУЛЬКО

Секретар пленуму Д.ЛУСПЕНИК

*Підрозділ підготовлено з урахуванням матеріалів аналізу судових рішень, наданих Міністерством юстиції.