Пинг-понг с вновь открывшимися обстоятельствами
Каких изменений требует УПК, чтобы защитнику не приходилось преодолевать процессуальные барьеры при подаче соответствующего заявления?
Применяя институт пересмотра судебного решения по вновь открывшимся обстоятельствам, защитник иногда сталкивается как с практическими, так и теоретическими проблемами. Выясним на примере одного дела, что вызывает такие трудности, а также каким образом можно повысить эффективность этого института.
Екскурс у право
За змістом положень гл.34 Кримінального процесуального кодексу, рішення, що набули законної сили, можуть переглядатися за нововиявленими обставинами за заявою учасника судового провадження. Останній вправі звернутися до суду протягом трьох місяців після того, як дізнався або міг дізнатися про ці обставини (ч.1 ст.459, ч.1 ст.460, ч.1 ст.461). Така заява, як правило, подається до суду тієї інстанції, котрий першим допустив помилку внаслідок незнання про існування цих обставин.
Крім стандартних формальних вимог, встановлених законом до апеляційної та касаційної скарг, у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мають бути зазначені:
• обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі під час судового розгляду ні суду, ні учаснику судового провадження, якій звертається із заявою;
• обгрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин;
• вимоги учасника судового провадження, який подає заяву до суду (чч.1, 2 ст.462 КПК).
До заяви можуть додаватися документи або їх копії, які мають значення для кримінального провадження і не були відомі на час ухвалення судового рішення (ч.5 ст.462 КПК).
Отримавши у порядку черговості таку заяву, не пізніше наступного дня суддя перевіряє її на відповідність наведеним формальним вимогам та одноособово вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами (чч.1, 2 ст.464 КПК). Заява, яка не оформлена згідно із вказаними вимогами, невідкладно повертається заявникові разом із усіма доданими до неї документами та копією судової ухвали (ч.3 ст.464 КПК). Після відкриття такого провадження суд має розглянути заяву протягом двох місяців та скасувати оспорюване рішення, ухваливши нове, або відмовити у задоволенні цієї заяви (ч.1 ст.466, ч.1 ст.467 КПК).
Це — загальні правові засади. А як відбувається на практиці?
Прихований медогляд
У 2013 році в одній зі справ захисник звернувся до апеляційного суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами обвинувального вироку щодо довічно ув’язненої особи, постановленого у 2000 році. Він акцентував увагу, що на попередньому слідстві та у судовому засіданні усі обвинувачені відмовилися від первісних показань, посилаючись на застосування до них недозволених методів фізичного та психічного примусу. Тоді, 13 років тому, суд розцінив ці твердження як «один із способів захисту задля уникнення відповідальності за вчинені злочини». Зокрема, із посиланням на первісні показання обвинувачених у вироку зазначено, що на попередньому слідстві їхні права були дотримані; жоден з обвинувачених медичного огляду не проходив; наявності у них будь-яких тілесних ушкоджень на відеозаписах слідчих дій також не спостерігається.
Додатково суд зауважив, що на стадії попереднього слідства проводилася прокурорська перевірка, за результатами якої винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи проти учасників слідчо-оперативної групи.
Втім, через кілька років після постановлення вироку було виявлено низку письмових відомостей про медичний огляд двох обвинувачених, який проводився під час поміщення їх до ІТТ, та наявні у них численні тілесні ушкодження. Тобто тілесні ушкодження були зафіксовані через два-три дні після закінчення відібрання первісних показань.
Крім того, як стало відомо з журналу доставлених осіб та особистої справи засудженого, останнього було затримано тижнем раніше, ніж уважав суд при постановленні вироку. Тобто затриману офіційно за підозрою у вчиненні умисного вбивства особу допитували протягом тижня як свідка, за відсутності захисника та без роз’яснення його прав.
Таким чином, при постановленні вироку суду не було відомо, що:
• переважна більшість доказів, на які зроблено посилання у вироку, є недопустимими, а інших доказів явно недостатньо для засудження;
• низку обставин, які мають значення для кримінального провадження, встановлено неправильно.
Отже, є підстави для того, щоб визнати вирок неправильним у розумінні п.5 ч.2 ст.459 КПК і переглянути його за нововиявленими обставинами.
У судовому круговороті
Втім, ухвалою апеляційного суду відповідну заяву повернуто із зазначенням того, що встановлений ч.1 ст.461 КПК для її подання тримісячний строк пропущений, а клопотання про його поновлення не подавалося. Відповідно до усталеної практики Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ за ч.2 ст.424 КПК такі ухвали не підлягають оскарженню у касаційному порядку, оскільки не перешкоджають подальшому кримінальному провадженню. Адже процесуальний строк може бути поновлений за відповідним клопотанням.
Повторне звернення, до якого додано клопотання про поновлення строку, також було залишене без задоволення. Хоча, за змістом припису ч.1 ст.461 КПК, перебіг тримісячного строку розпочинається з моменту, коли «особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці [нові] обставини». Очевидно, захисник міг дізнатися про існування таких обставин лише після укладення договору про надання правової допомоги. Отже, вказані темпоральні вимоги ним як особою, котра звертається до суду, дотримані.
Однак суд дійшов висновку, що захисник не є учасником провадження, а тому не вправі звертатися із такою заявою, а відомості про поважність пропущення процесуального строку засудженим у матеріалах заяви відсутні.
Щоправда, у ВСС не погодилися із цією позицією, а висновок про неналежність захисника до кола учасників провадження визнаний таким, що суперечить положенню п.25 ч.1 ст.3 КПК. Також вказано, що не з’ясовано питання про поважність пропуску строку саме захисником як особою, яка звернулася до суду. Крім того, відзначено, що клопотання про поновлення цього строку розглядалося суддею одноособово, хоча відповідно до п.4 ч.3 ст.399 КПК вирішення цього питання перебуває у компетенції суду.
Проте апеляційний суд утретє повернув заяву із зазначенням того, що дотримання процесуального строку захисником у цьому випадку не є підставою для його поновлення, оскільки він пропущений засудженим без поважних причин. Лише повторне скасування ВСС такої ухвали змусило апеляційний суд поновити процесуальний строк. Але у подальшому заяву захисника було залишено без задоволення. Як ratio decidendi вказано, що доводи про необхідність виключення із вироку показань підзахисного, отриманих незаконним шляхом, не спростовують висновків про його винуватість у скоєнні злочинів. Адже, крім них, у вироку наведено й інші докази.
Додатково суд наголосив, що медичні дані про численні тілесні ушкодження обвинуваченого під час попереднього слідства не спростовують висновку щодо непідтвердження застосування до нього незаконних методів слідства, а постанова про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно учасників слідчо-оперативної групи, на якій заснований цей висновок, залишається чинною. Відповідно, не вбачається безумовних підстав для перегляду вироку за нововиявленими обставинами.
ВСС скасував і цю ухвалу. Єдиною підставою для такого рішення стало порушення положення ч.1 ст.463 КПК, відповідно до якого заява про перегляд за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про їх існування. Касаційний суд зазначив, що у зв’язку зі зміною в законодавстві апеляційний суд вже не є першою інстанцією, а тому позбавлений можливості здійснювати кримінальне провадження за нововиявленими обставинами за заявою про перегляд вироку, постановленого у 2000 році.
Справедливість з позиції ЄСПЛ
Водночас без оцінки залишилася ключова позиція касаційної скарги про те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини порушення гарантій справедливого судового розгляду, передбачених п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлюється завжди, якщо отримані із порушенням права на захист та/або права не свідчити проти себе показання чи інші докази використані національним судом для засудження особи. І це не залежить від того, чи мало використання таких доказів вирішальне значення (наприклад, рішення у справах «Яременко проти України» від 12.06.2008, п.80, «Нечепорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, п.260, «Григор’єв проти України» від 15.05.2012, п.85).
За змістом цієї правової позиції та роз’яснень Конституційного Суду у рішенні від 20.10.2011 №12-рп/2011 (абз.12 п.3.1, абз.3—5 мотивувальної частини) і Пленуму Верховного Суду у постанові «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1.11.96 №9 (п.19), встановлена ч.3 ст.62 Конституції заборона засновувати обвинувачення на отриманих незаконним шляхом доказах, яка одержала свою деталізацію у положенні ч.2 ст.86 КПК, має абсолютний характер. Відповідно, фактична відмова апеляційного суду в перегляді вироку та залишення його у законній силі має розглядатися як порушення положень ч.1 ст.55, ч.3 ст.62 Конституції, ч.2 ст.86 КПК, стст.6, 13 конвенції 1950 року та суперечить усталеній практиці ЄСПЛ.
Однак положення ч.4 ст.446 КПК позбавляє можливості отримати оцінку такої позиції від ВС, оскільки ухвала ВСС про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в першій інстанції не перешкоджає кримінальному провадженню.
Невизначеність із дефініцією
Урешті-решт кримінальне провадження за нововиявленими обставинами було відкрите із зазначенням того, що заява відповідає встановленим законом вимогам. Але для того, щоб домогтися такого рішення, знадобилося 2 роки. І проблема не тільки у кваліфікації компетентних органів, а й у недосконалості законодавст-
ва.
Так, викликає питання якість положень гл.34 КПК, які закріплюють цей інститут. Зокрема, не можна вважати необхідним та обгрунтованим встановлення для усіх учасників судового провадження тримісячного процесуального строку для звернення до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами (ч.1 ст.461 кодексу). Наприклад, у разі неналежного виконання обов’язків захисником, якій пропустив цей строк, засуджений не матиме підстав клопотати про його відновлення як такого, що пропущений з поважних причин. Відповідно, незаконний вирок щодо такого засудженого буде виконуватися й надалі, хоча це суперечить інтересам правосуддя (див. докладніше із цього питання №30/2014 «ЗіБ» «Довічно без права на оскарження»).
Як і у цій справі, проблему можна розв’язати, залучивши нового захисника, який матиме три місяці для звернення до суду із відповідною заявою. Але через відсутність в Україні інституту безоплатної вторинної правової допомоги скористатися такою можливістю здатні одиниці засуджених.
Також певні складнощі виникли через відсутність нормативної дефініції терміна «неправильність судового рішення», яка визначена основною умовою перегляду за нововиявленими обставинами (п.5 ч.2 ст.559 КПК). Утім, за змістом припису ч.2 ст.463 кодексу, нововиявленими обставинами є скоєння суддею злочину, внаслідок якого ухвалено незаконне або необгрунтоване рішення. Аналіз цього положення у системному зв’язку із приписами п.5 ч.2 ст.459 («обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути») та п.4 ч.2 ст.462 («обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі під час судового розгляду») дозволяє дійти висновку, що поняття «неправильність судового рішення» є юридичним феноменом, який охоплює собою поняття «незаконне та необгрунтоване судове рішення» та може передаватися через ці значення.
Крім того, за змістом ч.1 ст.412 КПК, порушення, які призвели до ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення, становлять істотні порушення кримінального процесуального закону. Водночас постановлення незаконного, необгрунтованого рішення завжди пов’язане із порушенням прав і свобод учасника провадження. Тому проблему нормативної невизначеності «неправильності судового рішення» можна розв’язати, об’єктивувавши існуючі імпліцитні зв’язки цього терміна із поняттями «законне та обгрунтоване судове рішення», «істотне порушення прав та свобод людини», «істотне порушення вимог кримінального процесуального закону», визначення яких міститься у кодексі (стст.87, 370, 412 КПК). Роз’яснення судам загальної юрисдикції із цього питання, зважаючи на тривалість законодавчого процесу, мав би дати пленум
ВСС.
Проте навіть за існуючої правової ситуації досвід наполегливого, послідовного застосування інституту перегляду за нововиявленими обставинами підтверджує правильність вислову давньоримського філософа Сенеки: «Йдучи, здолаєш шлях».