Закон і Бізнес


Опровержение неопровержимого

Обязаны ли судьи учитывать выводы коллег, сделанные в предыдущих делах


№28 (1222) 11.07—17.07.2015
МИХАИЛ РЕЗНИК, адвокат ООО «ЮКК «ЦРП»
10797

Высшие хозяйственный и административный суды разошлись в мнениях относительно обязательности учета выводов относительно фактических обстоятельств дела, приведенных в предыдущих судебных решениях. Что в таких случаях могут сделать адвокаты, чтобы свести практику к общему и при этом правильному знаменателю?


Лист на роки

14 листопада 2012 р. було оприлюднено лист ВАС №2379/12/13-12, присвячений аналізу питань, пов’язаних із застосуванням ст.72 Кодексу адміністративного судочинства. Відповідно до ч.1 цієї статті обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас згідно із ч.4 ст.72 кодексу вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, котрі набрали законної сили, є обов’язковими для адмінсуду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, лише в питаннях про те, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Справді революційними стали висновки, зроблені ВАС в абз.8 цього листа:

• передбачене ч.1 ст.72 КАС звільнення від доказування не має абсолютного характеру й не може сприйматися як неможливість спростування обставин, зазначених в іншому судовому рішенні;

• адміністративні суди не повинні сприймати як обов’язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних рішеннях в інших адміністративних, цивільних чи господарських справах.

Зі змісту листа випливає, що цих висновків ВАС дійшов на підставі системного тлумачення процитованих вище положень КАС. Так, у ч.4 ст.72 кодексу прямо вказується на те, що «Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою». Натомість у ч.1 ст.72 КАС відсутня вказівка на обов’язковість рішення щодо встановлення певних обставин.

Тобто ВАС, так би мовити «зіграв на контрасті» формулювань цих норм, керуючись принципом: «Якщо в ч.1 ст.72 КАС відсутня фраза «є обов’язковим» з одночасною наявністю такої фрази в ч.4 цієї статті, значить, законодавець виходив з того, що ч.1 ст.72 КАС не передбачає обов’язковість для адміністративного суду рішення суду в адміністративній, цивільній або господарській справі».

Адміністративні суди досить швидко сприйняли нововведення, запроваджені листом. Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише через 2 місяці після його виходу вже містились 7 постанов місцевих адміністративних судів, у тексті яких знаходимо посилання на лист (див., зокрема, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.12.2012 у справі №2а-17400/09/2670).

Таким чином, можна говорити про те, що для адмінсудів положення листа майже від початку його появи стали певним взірцем у трактуванні положень ст.72 КАС, адже суд цитував у своїй постанові цілі абзаци з листа, не даючи їм будь-якої оцінки. Продовжують адміністративні суди посилатись на лист і досі, хоча з моменту його прийняття минуло вже понад 2,5 року.

Господарська альтернатива

Натомість у практиці госпсудів традиційним є протилежне сприйняття обов’язковості чи необов’язковості рішення іншого суду в господарській справі щодо встановлення певних обставин. Так, згідно із ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім установлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ця норма є аналогічною положенню ч.1 ст.72 КАС, але господарські суди, на відміну від адміністративних, роками стоять на тій позиції, що обставини, встановлені рішенням суду при слуханні інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, є обов’язковими.

Яскравим прикладом такої позиції є зміст постанови ВГС від 21.04.2009 у справі №2-31/5699-2008. У ній ідеться про таке: «З огляду на наведене попередні судові інстанції, встановивши, що рішення Антимонопольного комітету у встановленому порядку недійсним не визнано та є обов’язковим до виконання, обгрунтовано взяли до уваги преюдиціальне значення судових рішень зі згаданої справи №2-12/5880-2008 та, перевіривши правильність визначення позивачем суми пені, дійшли правомірного висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог відділення АМК. Доводи товариства щодо неправомірності накладення на нього штрафу рішенням АМК були предметом судового дослідження у справі №2-12/5880-2008, та відповідно до приписів ст.35 ГПК їхня оцінка перебуває поза межами даного судового провадження».

Як бачимо, на відміну від позиції ВАС, точка зору ВГС, викладена ще 6 років тому, є такою, що положення ст.35 ГПК стосовно обставин, установлених під час слухання однієї справи, виключає оцінку цих обставин під час розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Натомість ВАС в абз.9 свого листа зазначив, що для спростування преюдиціальних обставин, передбачених ч.1 ст.72 КАС, учасник адмінпроцесу, який ці обставини заперечує, повинен подати належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, в загальному порядку за правилами ст.86 КАС.

Крім того, власний погляд на це питання висловив і пленум ВГС, який у п.2.6. своєї постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 вказав таке: «Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких справах — позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо». Цікаво, що не вплинули на позицію пленуму ВГС із цього питання й зміни, які вносились до п.2.6 постанови у 2014 р.

У пошуках роз’яснень

У наведених документах відсутнє будь-яке обгрунтування того, чому оцінка обставин, установлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі при вирішенні інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, перебуває поза межами судового провадження.

З другого боку, протилежний погляд ВАС на цю проблематику обрунтований порівняльним аналізом норм чч.1 та 4 ст.72 КАС. Тому прийнятною видається позиція саме ВАС.

Зрозуміло, що переконати господарські суди в правильності підходу їхніх колег — справа майже нереальна. Природно, що госпсуди можуть не сприймати позицію ВАС з того чи іншого питання, навіть якщо вона достатньо обгрунтована і стосується майже аналогічних положень законодавства.

Проте якщо практикуючі юристи будуть брати за основу обгрунтування, викладене в листі ВАС, і на його підставі робити аналогічні висновки уже в контексті відповідних положень ГПК, це може спонукати Верховний Суд дати власні роз’яснення щодо неузгодженості між позиціями ВАС та ВГС, на які можна буде сміливо посилатися суддям при розгляді як адміністративних, так і господарських справ.