Закон і Бізнес


Ректор НЮУ им. Ярослава Мудрого Василий Таций:

«Сейчас действительно существует проблема эффективности системы высшего юридического образования, оптимизации сети юридических вузов»


№27 (1221) 04.07—10.07.2015
ТАМАРА ВОЛИНА
18389

Реформирование национальной правовой сферы продолжается. Приняты законы, имеющие целью усовершенствовать работу судебной системы, разрабатываются изменения в профильных документов, регулирующих деятельность адвокатуры и правоохранительных органов. Однако все чаще специалисты по юриспруденции говорят о том, что перестройку нужно начинать с первоисточников, а именно - из системы юридического образования. Ведь украинское юридическое образование не соответствует требованиям, которые выдвигает настоящее к выпускникам юридических вузов. О том, насколько такое представление соответствует действительности, или решает проблему новый профильный закон и стоит ли открывать юридические факультеты в учреждениях с другой специализацией, корреспонденту «ЗиБ» рассказал ректор Национального юридического университета им. Ярослава Мудрого, президент Академии правовых наук Украины, почетный доктор Киевского национального университета им. Т.Шевченко и Национального университета внутренних дел Василий ТАЦИЙ.


«Така вкрай важлива складова автономії, як фінансова самостійність, на превеликий жаль, залишилася на папері»

— Василю Яковичу, ось уже близько року діє новий закон «Про вищу освіту». Одна з основних ідей цього документа полягала в наданні вишам автономії в організаційній та фінансовій сферах. Чи діє ця автономія зараз, та як вона позначилася на роботі університету?

— Прийняття 1 липня 2014 р. закону «Про вищу освіту» стало одним із найбільш важливих кроків у модернізації національної освітньої системи. У документі закладені сучасні параметри розвитку вищої освіти, окреслена її структура, адаптована до вимог Болонської декларації. Концепції, передбачені в законі, створюють умови для побудови стратегічно націленої, чіткої, науково обгрунтованої та практично придатної моделі вищої освіти.

Закон базується на ідеї університетської автономії, що означає самостійність ВНЗ у фінансовій, економічній і організаційній діяльності. Це шлях до розвитку, реформування та модернізації вищої освіти в Україні. Це самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу в прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів.

Для нашого вишу це є вкрай важливим, оскільки ми орієнтувалися на розвиток автономії. Фактично автономія полягає в самостійності суб’єктів навчального процесу в максимально припустимих межах, прояві паритетності у відносинах викладачів і студентів, максимально демократизованій процедурі навчання, праві студента обирати навчальні курси поза обсягом обов’язкових, а також викладача, праві кафедр і викладачів формувати зміст навчальної дисципліни, праві викладачів обирати керівників факультету, закладу, а також у самостійності ВНЗ в організації навчального процесу тощо. Також ВНЗ мають можливість для кадрової автономії. Наприклад, ми можемо залучати зарубіжних учених і самостійно, університетськими вченими радами, визнавати їхні дипломи тощо. Рівень і характер академічних свобод є показником, котрий буде характеризувати реформи у вищій освіті в найближчій перспективі.

Закон зменшив і навантаження викладачів, щоб дати їм змогу займатися науковими дослідженнями, і аудиторне навантаження для студентів, щоб вивільнити їм час для самостійної роботи.

Розширення автономії ВНЗ — головна засада державної політики в галузі вищої освіти, яка, на мою думку, сприятиме розвитку самостійної політики вищих навчальних закладів та входження в європейський освітній простір.

— Чи відчули ви фінансову автономію, про яку теж ідеться в законі?

— З прийняттям цього документа виші отримали реальні інструменти і для фінансової автономії. Проте в цій галузі залишилося багато невирішених питань. Серед них, мабуть, найбільш принципове — це можливість вільно розпоряджатися заробленими коштами. Річ у тім, що чинний закон «Про вищу освіту» передбачає можливість розміщення власних грошей університетів на поточних (депозитних) рахунках у державних банках. При цьому доходи від розміщення цих коштів можуть бути використані на придбання майна, капітальне будівництво, ремонт приміщень, купівлю необхідного обладнання, літератури тощо.

Натомість до цього часу ми так і не отримали відповідних змін до бюджетного законодавства, а також ухвалення необхідних для реалізації цього положення підзаконних актів. А отже, така вкрай важлива складова автономії, як фінансова самостійність, на превеликий жаль, залишилась на папері.

«Основними проблемами розвитку вищої юридичної освіти є недосконалість її системи через збільшення кількості ВНЗ, в яких готують юристів»

— Юридична освіта є однією з найпопулярніших. Якщо автономія запрацює, чи не спонукатиме це ВНЗ до гонитви за студентами-контрактниками, а точніше за їхніми коштами, шляхом відкриття правничих факультетів за відсутності належної наукової бази?

— Юридична освіта дійсно має найбільшу популярність серед інших професій. Про це свідчить щорічний конкурс при проведенні вступної кампанії. Її здобувають за кошти як державного бюджету, так і фізичних та юридичних осіб. Це спонукало вищі навчальні заклади неюридичного профілю до відкриття юридичних коледжів, факультетів, інститутів або інших підрозділів, куди, як правило, йшли абітурієнти на навчання за власні кошти або кошти юридичних осіб. Ці підрозділи не завжди могли надавати освітні послуги належної якості, оскільки відкривалися у ВНЗ, які далекі від юриспруденції, а тому не могли мати у своєму складі висококваліфікованих фахівців, не мали належної матеріальної, лабораторної бази, наукового забезпечення та бібліотечного фонду.

На жаль, у деяких випадках непрофесійні структурні підрозділи ВНЗ, якими є юридичні факультети, отримували навіть державне замовлення на підготовку фахівців рівня «магістр», що, безумовно, не могло не позначитися на якості підготовки.

Поява значної кількості юридичних факультетів, інститутів та інших підрозділів у ВНЗ, що готують фахівців інших спеціальностей, призвела до суттєвого збільшення чисельності осіб, котрі отримали дипломи про вищу юридичну освіту, яка в багатьох випадках не відповідає сучасному рівню. Юристів чимало, але, як кажуть керівники державних органів та представники приватного сектору, тих, кого вони хотіли б мати як спеціалістів, не дуже багато. Більшість роботодавців із цього приводу звертаються до ВНЗ зі значним досвідом підготовки правознавців і відповідним авторитетом в освітянському середовищі.

— Якщо вже ВНЗ, діяльність якого не пов’язана з юриспруденцією, дозволив собі відкрити юридичний факультет, чи не доцільніше було б там готувати вузькопрофільних правників?

— Безумовно, на юридичних факультетах у ВНЗ, які займаються іншими напрямками підготовки фахівців, можна готувати кваліфікованих юристів, які б могли згодом працювати правниками на будівництві, транспорті, в сільському господарстві, мистецтві та інших сферах нашого життя. Але мова має йти про особу, яка вже підготовлена як юрист, а потім тільки підвищує свій рівень.

Для цього не потрібно створювати нові підрозділи, достатньо через форми підвищення кваліфікації, спеціалізації готувати фахівців, які мають юридичну освіту, до рівня, що давав би можливість працювати в окремих сферах ринкового господарства. У таких випадках потреби в нових підрозділах юридичного профілю не було б, а юристи змогли би здобути вузьку спеціалізацію, а потім працювати в різних сферах народного господарства, державних і недержавних формуваннях.

Після проголошення незалежності Україною в нас функціонував окремо один вищий юридичний навчальний заклад — Українська державна юридична академія (нині — Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого) та кілька юридичних факультетів при класичних університетах. І тієї кількості випускників було достатньо для забезпечення всіх державних та господарських структур. Для спеціалізованих (воєнізованих) органів існували спеціальні навчальні заклади, щодо яких також виникали питання ранньої спеціалізації. Тобто з першого курсу особа ставала курсантом та утримувалася за рахунок держбюджету. Сьогодні ніхто не скаже, скільки навчальних підрозділів готують правознавців, яка реальна потреба у фахівцях, яких готують для так званих спеціалізованих підрозділів, тобто для правового обслуговування різних сфер діяльності.

— Тож чи можна говорити про те, що кількість правничих факультетів і ВНЗ, особливо приватних, є надмірною?

— Освітній потенціал — одна з небагатьох конкурентних переваг України на теперішньому переломному етапі нашої історії. В аспекті цього актуальним є питання вдосконалення системи підготовки юристів, які мають сучасні знання, культуру, високий рівень громадянської та соціальної свідомості. Але наразі дійсно існує проблема ефективності системи вищої юридичної освіти, оптимізації мережі правничих ВНЗ. За роки незалежності в Україні виникла надто розгалужена мережа вищих навчальних закладів. Основними проблемами розвитку вищої юридичної освіти на сучасному етапі є недосконалість її системи через неадекватне збільшення кількості ВНЗ різних форм власності, в яких здійснюється підготовка юристів.

Вища освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) неконкурентоспроможна на ринку праці. Очевидних втрат зазнають такі достоїнства української освіти, як фундаментальність, системність і практична спрямованість. Для збереження і розвитку системи вищої юридичної освіти та підвищення її якості необхідна певна модернізація в цій сфері, на що зорієнтовано закон «Про вищу освіту».

Аналіз ринку освітніх послуг свідчить про зростання потреби у фахівцях, адаптованих до сучасних правових реалій, які мають грунтовні знання та затребувані у сферах юридичної практики. Опитування, проведені серед керівників державного та приватного секторів, засвідчили, що нині існує проблема наявності кваліфікованих фахівців, які мають вищу юридичну освіту й здатні самостійно розв’язувати складні проблеми. Така ситуація спостерігається зараз і, за експертними оцінками, матиме місце найменше наступні п’ять років.

Кількість осіб, які мають повну вищу юридичну освіту в Україні, є достатньою, однак рівень професійної підготовки значної їх частини, з точки зору працедавців, не відповідає вимогам. Така ситуація призводить до дефіциту висококваліфікованих кадрів у судових і правоохоронних органах, суб’єктах господарювання тощо. Крім того, існує потреба в підготовці фахівців для нових сфер юридичної практики — правового супроводу інновацій, захисту прав інтелектуальної власності, банківського права тощо.

Результати пілотного проекту USAID «Справедливе правосуддя» з дослідження щодо обсягу знань, навичок і вмінь, якими має володіти випускник правничої школи, аби відповідати вимогам сучасного ринку праці, свідчать, що опитані роботодавці та експерти оцінили молодих фахівців юридичного профілю переважно на «задовільно». При цьому половина роботодавців у цілому не надають значення тому, диплом якого саме вітчизняного вищого навчального закладу отримав випускник, а особливо успішні компанії впроваджують власні системи оцінки та підготовки молодих фахівців.

Разом з тим рейтинг вишів, випускникам яких все ж надається перевага, певною мірою визначається обсягом державного замовлення і, відповідно, кількістю підготовлених молодих фахівців. Згідно з результатами опитування НЮУ ім.Ярослава Мудрого входить до групи лідерів, а його випускники мають найбільший попит на ринку праці.

«Найважливішим завданням університетської автономії є забезпечення академічної свободи»

— Тобто вам вдалося відійти від радянського освітнього шаблону, на який часто скаржаться роботодавці, що беруть до себе випускників вишів, не готових, за їхніми словами, до самостійної праці?

— Ми розуміємо всю відповідальність, яка покладається на ВНЗ при підготовці фахівців у сучасних умовах. Своєрідним девізом у цьому напрямку має бути інноваційний розвиток у поєднанні з поміркованим консерватизмом.

Ми б не ставилися до підходу, який застосовувався за радянської доби, виключно в негативному сенсі. Багато напрацювань тих часів нічим не поступаються методикам європейських юридичних шкіл. Можливо, в окремих випадках вони є вкрай затеоретизовані, проте це поступово вирішується шляхом модернізації навчальних планів. Для нас дуже важлива думка роботодавців з приводу того, чи є знання випускника достатніми для реалізації його професійних завдань на першому робочому місці. Із цього приводу ведемо постійний діалог з професійними спілками, керівництвом органів охорони правопорядку та їхніми кадровими підрозділами. Крім цього, ми співпрацюємо з реальними роботодавцями через Асоціацію випускників, яка допомагає знаходити робочі місця, а також бази практики та стажування.

Цікавим тут є те, що завдяки залученню представників роботодавців до відбору кращих студентів для проходження виробничої практики на їхній базі ми після повернення цих студентів на навчання, з огляду на пропозиції працедавців, можемо коригувати індивідуальні навчальні плани, акцентуючи увагу на спеціалізованих знаннях і навичках, які знадобляться після закінчення вишу на конкретних місцях роботи.

Більше того, за результатами різного роду рейтингів, які формуються шляхом опитування працедавців, протягом всього часу існування ми впевнено займаємо провідні місця серед юридичних вишів.

— Тож на ваших студентів нарікань немає?

— Повернуся в цьому контексті до згаданих рейтингів. В одному з досліджень, яке проводило відоме українське видання, ми, на відміну від попередніх років, не зайняли першого місця. Нам стало цікаво: чому, за якими параметрами ми маємо менші показники, ніж інші юридичні ВНЗ (серед яких, до речі, було кілька вишів, які не готували юристів). Після тривалої переписки нашої прес-служби з редакцією цього видання нам стало зрозуміло, що конкретної інформації отримати не вдасться, нам порадили звернутися безпосередньо до роботодавців. Якщо ж говорити про якість знань випускників, то, звичайно, серед більш як 4000 магістрів і спеціалістів у галузі права, котрих щороку випускають виші, не всі мають підготовку на «відмінно». Однак загальна картина така, що всі випускники ВНЗ державної форми навчання і переважна більшість наших випускників-контрактників отримують робочі місця, як свідчить моніторинг, що здійснюється відділом працевлаштування нашого університету, плинність кадрів серед наших випускників дуже незначна.

— Що ж допомагає студентам уникнути труднощів із застосуванням отриманих знань на практиці?

— Можна сказати, що найважливішим завданням університетської автономії є забезпечення академічної свободи. Вона є найголовнішим принципом академічної діяльності. Адже забезпечення академічної свободи залежить від держави і самих вузів. Члени академічного співтовариства повин­ні мати повну свободу викладання і свободу досліджень без зовнішнього і внутрішнього впливу.

Важливою в сучасних умовах є академічна свобода навчання для студентів. Тому вважаємо: найважливіше формувати та впливати на внутрішню ситуацію у напрямку розкриття академічної свободи, зокрема, у сфері навчальних планів, індивідуалізації навчання, при призначенні на академічні посади викладачів, при створенні умов для реалізації їхньої педагогічної творчості та професійної кваліфікації. Саме цим в остаточному підсумку, мабуть, визначається рівень вищої освіти і ступінь авторитету ВНЗ у суспільстві.

Так, до прийняття нового закону існував перелік з більш як 25 предметів, з яких формувався блок обов’язкових дисциплін. Серед них — політологія, соціологія, фізичне виховання, українська мова, історія України, філософія, іноземна мова, безпека життєдіяльності та ін. Однак реформа вищої освіти більше не передбачає таких функцій міністерства. Тепер визначення переліку обов’язкових дисциплін — прерогатива ВНЗ. Крім того, студенти мають право вибору певних навчальних дисциплін у межах освітньої програми, право на академічну мобільність, перерву в навчанні тощо. При цьому головне те, що вони, по суті, формують власну навчальну програму, зорієнтовану на привабливу для них юридичну сферу.

Суттєво змінилася й взаємодія роботодавців і ВНЗ. Працедавці як державного, так і приватного секторів є потенційними замовниками та індивідуальними у підготовці кадрів.

«Розуміючи потребу у визнанні вітчизняних дипломів за кордоном, ми пішли шляхом започаткування програм «двох дипломів»

— А за якими взагалі критеріями визначається якість саме юридичної освіти та чи вплинуть на професійний рівень майбутніх фахівців такі законодавчі новели, як, скажімо, скасування освітнього ступеня «молодший спеціаліст» чи наукового ступеня «кандидат наук» і запровадження замість них таких як «молодший бакалавр», «бакалавр», «магістр», «доктор філософії», «доктор наук»?

— Питання про критерії якості дуже непросте. Як на мене, сучасний юрист повинен, крім грунтовних теоретичних знань та практичних навичок, знати бездоганно іноземну мову на рівні, не нижчому за В2. До речі, із цією метою минулого року ми відкрили на нашій базі філіал Кембриджських курсів, що дозволяє отримати сертифікат міжнародного зразка. За подібними формами здійснюється підготовка з французької та німецької мов.

Також слід мати відповідний рівень комп’ютерної грамотності та бути гарним комунікатором у тому сенсі, що юрист повинен уміти вести перемовини, вирішувати конфліктні ситуації, досягаючи домовленості. Ми підтримуємо традицію викладання курсів з ораторського мистецтва та юридичної аргументації. Дуже гарною традицією стало проведення конкурсу ораторів, який не тільки дозволяє виявити кращих серед кращих, а й студентам спробувати себе в ролі професійних промовців.

Що стосується реформування системи рівнів освіти, то нині вона приведена до європейського стандарту, однак питання полягає не в назві, а в зміні підходів до формування навчальних планів, до методики викладання тощо. Приміром, сьогодні студент отримав право обирати 25% навчальних дисциплін. Таким чином, фактично один із 4-х років бакалаврату буде формуватися на розсуд студента. Суттєво зменшилось також аудиторне навантаження, що змушує студента більше приділяти уваги самостійній роботі.

— Тобто формується освіта нового зразка. А чи дозволить це українським студентам працювати за кордоном за фахом? Чи відповідатимуть національні дипломи європейським вимогам, аби не потрібно було їх підтверджувати?

— Розуміючи потребу у визнанні вітчизняних дипломів за кордоном, ми пішли шляхом започаткування програм «двох дипломів». У чому її суть? Студенти, які обрали ці програми, вчаться один рік у нашому університеті й аналогічний проміжок часу — за кордоном. Дисципліни, які опановано в нашому університеті, зараховуються під час навчання за кордоном. У свою чергу ми визнаємо оцінки, отримані студентами у вузі-партнері. Як наслідок, студенти отримують одразу два дипломи.

Ми розробили таку програму з провідним литовським вузом — Університетом Миколаса Ромеріса за напрямком «Міжнародні та європейські правові студії». Плануємо відкрити аналогічні програми за напрямком «Бізнес-право». Також вирішується питання про відкриття програм «двох дипломів» з провідними польськими та французькими університетами.

— А яка ж частка відповідальності за отримання гідної правничої освіти лежить на самому студенті? Чи можна говорити про те, що юридична спеціальність вимагає від молодої людини свідомого підходу до її обрання?

— Як уже було наголошено, сучасний навчальний план покладає більшу частку відповідальності на самого студента. Студенти повинні бути свідомі того, що ринок праці переповнений юристами. Звичайно, переважна більшість таких «безробітних» мають неякісну юридичну освіту, досить часто отриману в закладах, які, відверто кажучи, мали б бути давно позбавлені ліцензії. Студент повинен чітко розуміти, в якій юридичній сфері він хоче працювати, оскільки конкуренція дуже велика, і тому сьогодні ринок юридичних послуг потребує не стільки юристів широкого профілю, скільки фахівців у певній специфічній галузі. Розуміючи це, ми відкрили цілу низку сертифікатних освітніх програм, що дають можливість поглибити знання у найбільш затребуваних юридичних сферах та отримати навички та уміння в суміжних галузях.

Серед таких програм:

• «медіа-право» (студенти отримують навички роботи з електронними та друкованими ЗМІ, що дає можливість забезпечувати захист інтересів ЗМІ та працювати в прес-службі правоохоронних органів);

• «податковий юрист» (основна увага сконцентрована на судовому розгляді податкових спорів у міжнародному та європейському податковому праві);

• «ІT-право» (планується співробітництво з ІT-кластером, отримання знань про юридичні питання діяльності ІT-фірм та юридичного супроводу виробленого ними інтелектуального продукту);

• «юридичний бізнес»;

• «митне право» тощо.

— Як ви ставитеся до працюючих студентів? Адже не завжди вдається суміщати навчання та роботу. Чи варто квапитись із початком кар’єри?

— До студентів, які працюють за фахом, я ставлюся позитивно. Адже вони мають можливість отримувати професійні навички. Але важко уявити студента денної форми навчання, який ефективно працює та належним чином навчається. Я думаю, що йому не вистачатиме часу або для роботи, або для навчання. Водночас треба підтримувати тих людей, які здобувають вищу освіту за вечірньою, заочною чи дистанційною формами навчання. Не бачу нічого поганого, якщо, наприклад, людина працює в правоохоронній системі та навчається, аби отримати вищу освіту.

«Сучасні форми наукових заходів є свідченням відповідального ставлення майбутніх юристів до навчання та прагнення до саморозвитку»

— Розкажіть про участь університету в підготовці законопроектів для Верховної Ради, про співробітництво з правоохоронними органами та судовою владою?

— Вчені університету беруть активну участь у законотворчій діяльності. Торік за дорученням Верховної Ради, її комітетів та Міністерства юстиції брали участь у доопрацюванні Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства, Кримінально-виконавчого, Кримінального процесуального, Цивільного процесуального кодексів тощо.

Також співпрацюємо з окремими міністерствами й відомствами у сфері нормотворчої діяльності шляхом надання допомоги в підготовці проектів нормативних актів, проведенні експертиз підготовлених проектів, наукових консультацій щодо відповідних законопроектів. Зокрема, це стосується законів «Про Національне бюро антикорупційних розслідувань України», «Про органи внутрішніх справ», «Про вогнепальну зброю цивільного призначення», «Про органи самоорганізації населення», «Про люстрацію в Україні», «Про забезпечення права на справедливий суд».

Науковці академії підтримують тісний зв’язок з органами місцевої виконавчої влади та органами місцевого самоврядування низки регіонів України, проводять наукові консультації та надають експертні висновки щодо підготовлених ними правових документів.

— Як, на вашу думку, науковий рівень викладачів впливає на підготовку висококваліфікованих випускників-юристів?

— Загальновідомою є думка, що високий науковий рівень професорсько-викладацького складу обумовлює високу якість підготовки студентів. І ця закономірність простежується в нових поколіннях випускників. І навпаки, зниження наукового рівня кваліфікації викладачів суттєво впливає на якість підготовки студентів та погіршує рівень їхніх знань. Тому розв’язання цієї проблеми вбачається в подальшому розвитку науково-дослідницької діяльності вузів, наданні нового імпульсу для поглиблення університетської науки. Адже для того, щоб випускник отримав сучасний рівень умінь і навичок, потрібно, аби викладач сам перебував на передньому краї своєї галузі знань і був не тільки педагогом (викладачем), а й науковцем.