Закон і Бізнес


Оставили место для загадки

Приняв изменения, парламент прямо не объяснил, какой механизм признания недействительными сделок АО со специальным правовым режимом


№25 (1219) 20.06—26.06.2015
Константин КАРЧЕВСКИЙ, кандидат юридических наук, доцент
8251

Уже в следующем году вступят в силу законодательные изменения, направленные на регуляцию вопроса относительно признания недействительными значительных сделок с заинтересованностью. В то же время новации вызывают ряд вопросов: такие сделки будут относиться к ничтожным или оспариваемым? Кто и в пределах какого срока будет инициировать такое признание? Развязать эти трудности должен был бы парламент, сделав положения более четкими и однозначными.


Пішли на розширення

Закріплення певних правил поведінки завжди повинно забезпечуватися відповідними заходами впливу, які застосовуються до осіб, котрі їх порушують. Відсутність таких заходів і створює потенційну можливість для порушення чи невиконання окремих норм. У сфері приватного права одним із таких заходів впливу є визнання дій, які порушують встановлені правила, такими, що не породжують необхідних юридичних наслідків. Вказане буде справедливим і щодо правочинів акціонерних товариств, які мають спеціальний правовий режим (у тому числі для значних правочинів і правочинів із заінтересованістю), що закріплюється в стст. 70—71 закону «Про акціонерні товариства».

Стаття 72 цього закону передбачає юридичні наслідки у вигляді визнан­ня недійсними лише правочинів із заінтересованістю, якщо вони були вчинені з порушенням установленого порядку. Що стосується значних правочинів, то в законі немає прямої вказівки на недійсність, як можливий наслідок порушення встановленого порядку їх вчинення.

Водночас Пленум Верховного Суду своєю постановою від 29.05.2013 №11 установив можливість визнання недійсними і значних правочинів АТ, але не всіх, а фактично лише тих, що віднесені до компетенції загальних зборів акціонерів.

У 2015 р. підходи до вирішення окремих питань стали кардинально іншими. Відповідні новації передбачаються в законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» (№289-VIII). Серед іншого цим актом були внесені зміни й до ст.72 закону про АТ, яка отримала нову назву «Вчинення значного правочину та правочину, щодо якого є заінтересованість, з порушенням порядку прийняття рішення про його вчинення». Відповідно до новацій вона містить ч.1 такого змісту: «Значний правочин, правочин, щодо якого є заінтересованість, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки АТ лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення». Це положення набуває чинності з 1 травня 2016 р., але провести аналіз майбутніх новацій слід уже зараз.

Першим, на що варто звернути увагу, є те, що вказаною статтею відповідні юридичні наслідки поширюються не тільки на правочини із заінтересованістю, а й на значні правочини. При цьому на всі їх види, тобто як на ті, що укладаються за згодою загальних зборів акціонерів, так і на ті, що укладаються за згодою наглядової ради АТ. Цей факт можна розглядати як цілком позитивний. Але більший інтерес становить питання про вид наслідків, що застосовуються в разі, якщо зазначені правочини будуть учинені з порушенням встановленого порядку. Його слід розглянути більш докладно.

Які саме наслідки передбачені?

Чинна редакція ст.72 закону та постанова Пленуму ВС №11 прямо вказують на недійсність значних правочинів (принаймні тих, що віднесені до компетенції загальних зборів) і правочинів із заінтересованістю. В майбутній же редакції статті безпосередньо про недійсність не йдеться. Однак можна припустити, що у вказаному положенні говориться саме про недійсність відповідних правочинів. Такий висновок можна зробити в результаті тлумачення тієї частини зазначеної норми, в якій передбачається, що відповідний правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки АТ лише в разі подальшого схвалення правочину товариством у встановленому порядку.

Із цього випливає, що за відсутності подальшого схвалення значний правочин і правочин із заінтересованістю не створюють, не змінюють і не припиняють цивільних прав та обов’язків. Враховуючи зміст ч.1 ст.202 Цивільного кодексу, можна зробити висновок, що саме правочин як правомірна дія особи призводить до набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків. Не створює ж зазначених вище наслідків саме недійсний правочин, що прямо випливає зі змісту ч.1 ст.206 ЦК.

Таким чином, видається, що вчинення значного правочину та правочину із заінтересованістю з порушенням порядку прийняття рішення про їх вчинення має одним із наслідків їх недійсність. Саме недійсність указаних правочинів є головним юридичним наслідком порушення порядку їх вчинення і в іноземному корпоративному законодавстві. При цьому зазвичай недійсність як відповідний юридичний наслідок закріплюється прямо, що виключає необхідність у тлумаченні та встановленні виду відповідних наслідків, які мають застосовуватися в цьому випадку. Саме про недійсність значних правочинів і правочинів із заінтересованістю як основний наслідок недотримання (порушення) встановленого законом порядку їх вчинення йдеться й в юридичній літературі.

Нікчемний чи оспорюваний?

Нова редакція ст.72 закону не визначає, до якого конкретного виду належить відповідний недійсний правочин. Недійсні правочини бувають двох видів: нікчемний, тобто такий недійсний правочин, недійсність якого встановлена законом (ч.2 ст.215 ЦК), і оспорюваний (заперечний) правочин, коли одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, передбачених законом (ч.3 ст.215 ЦК).

Отже, виходить, що відповідні значні правочини та правочини із заінтересованістю, вчинені з порушенням встановленого законом порядку, належать до оспорюваних. Такий висновок можна зробити із того, що в ст.72 йдеться про можливість визнання правочину із заінтересованістю недійсним за рішенням суду, та із вказівки, яка міститься у згаданій постанові Пленуму ВС про те, що «відсутність відповідного рішення є підставою для визнання значного правочину недійсним». Тобто відповідні правочини можуть визнаватися недійсними саме за рішенням суду.

Нова редакція ст.72 закону, на відміну від чинних норм, чітко не визначає, про яку саме недійсність слід говорити. Оскільки і нікчемний, і оспорюваний правочин не породжують, не змінюють і не припиняють майнових прав та обов’язків. Тобто і перший, і другий призводять саме до тих наслідків, які закріплені в новій редакції закону.

Питання про те, до якого саме виду недійсних правочинів необхідно віднести правочини АТ з особливим режимом у разі порушення порядку їх вчинення, є принциповим, оскільки різниця між нікчемними та оспорюваними правочинами є суттєвою. В літературі справедливо зауважується, що встановлення нікчемності або заперечності значного правочину відображає різне ставлення законодавця до учасників майнового обігу. Ступінь захищеності юридичних осіб та їх учасників залежно від виду недійсності зворотно пропорційна захищеності інтересів їх контрагентів. Малоймовірно, щоб контрагенти були заінтересовані у визнанні недійсним учиненого ними правочину. Виходячи із цього, режим оспорюваності для них і для всього майнового обігу буде переважним. Доцільність запровадження саме оспорюваності в цьому разі пов’язується з меншим строком позовної давності та з меншим колом осіб, що можуть оскаржити значний правочин. Указане буде справедливим і щодо правочинів із заінтересованістю.

У цьому випадку варто звернути увагу на те, що в іноземному законодавстві в переважній більшості випадків і значні правочини, і правочини із заінтересованістю належать до оспорюваних.

Говорячи про нову редакцію ст. 72 закону, можна припустити, що в ній ідеться про оспорюваність відповідних правочинів АТ, оскільки прямої вказівки на їх нікчемність немає. Крім того, і відповідні загальні норми про недійсні правочини, закріплені в ЦК, які встановлюють види нікчемних правочинів, не дають достатніх підстав відносити правочини, що нами розглядаються, хоча б до якогось з їх видів.

Проте слід звернути увагу на те, що нова редакція вказаної статті не містить і необхідних ознак оспорюваних правочинів, до яких належать не тільки вказівка на можливість визнання правочину недійсним у судовому порядку, а й закріплення положень про те, за позовами яких осіб це буде можливо.

Звертаючись до загальних положень ЦК про оспорювані правочини, можна сказати, що у випадках закріплення оспорюваності прямо говориться про те, що відповідний правочин «може бути визнаний судом недійсним». Ця вказівка дуже важлива. Її відсутність потенційно може свідчити про нікчемність правочину, про що можна буде робити висновок, виходячи з новацій ст.72 закону стосовно того, що відповідний правочин не створює юридичних наслідків.

Хто зможе оспорити?

Крім цього, в окремих випадках (але не у всіх) висуваються вимоги щодо оспорювання таких правочинів за позовами певних осіб. При визначенні останніх передусім слід виходити із загальної норми ч.3 ст.215 ЦК про те, що заперечити (а це не може бути зроблено інакше, як через подання відповідного позову до суду) оспорюваний правочин можуть або його сторони, або інші заінтересовані особи. Крім цього, при встановленні переліку заінтересованих осіб можна враховувати й зміст відповідних спеціальних норм. Наприклад, говорячи про визнання недійсним правочину, вчиненого неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, виходячи зі змісту ст.222 ЦК, до заінтересованих осіб можна буде віднести батьків (усиновлювачів), піклувальників, як осіб, що вказані в цій статті як такі, що можуть схвалити дії неповнолітньої особи.

Таким чином, перша редакція ст.72 закону, що діяла до внесення відповідних змін від 3.02.2011, була більш вдалою з огляду і на спосіб закріплення наслідків у вигляді недійсності правочину, і на закріплення ознак оспорюваності (зокрема встановлення кола осіб, що можуть звернутися до суду з відповідною вимогою). Так, із самого початку ст.72 визначала, що правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням установлених ст.71 цього ж закону вимог, може бути визнаний судом недійсним. Крім цього, до 2011 р. передбачалося, що в разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину, встановлених вимог право вимагати визнання цього правочину недійсним належало як самому товариству, так і будь-кому з його акціонерів.

Для порівняння можемо сказати, що в іноземному законодавстві у переважній більшості випадків прямо передбачається й можливість визнання значного правочину та правочину із заінтересованістю недійсними за рішенням суду. Крім цього, закріплюється й перелік осіб, що можуть звернутися із позовом про визнання відповідного правочину недійсним. Такими особами, як правило, визнаються саме товариство та його акціонер.

При цьому, наприклад у Білорусі, до відповідних осіб додатково віднесені й члени ради директорів (наглядової ради), а за казахстанським законодавством, право звернення до суду належить усім заінтересованим особам незалежно від виду правочину, який визнається недійсним.

Безумовно, позитивною є новела, яка міститься в новій редакції ст.72, щодо можливості наступного схвалення відповідного правочину. Наступне схвалення має наслідком «зцілення» відповідного недійсного правочину. Чинне цивільне законодавство припускає можливість наступного схвалення, причому як для нікчемних, так і для оспорюваних правочинів. Можливість наступного схвалення в окремих випадках закріплюється й в іноземному законодавстві. Разом із цим у новій редакції ст.72 не вказується момент, до якого таке схвалення може бути зроблене. Як правило, ним уважається час прийняття судового рішення про визнання правочину недійсним.

Уникнути подвійного трактування

Враховуючи вищезазначене, вважаємо, що після набуття чинності змінами до ст.72 закону цілком імовірне віднесення значних правочинів і правочинів із заінтересованістю, вчинених з порушенням установленого законом порядку, як до нікчемних, так і до оспорюваних. Також можливі проблеми з визначенням кола осіб, за позовами яких такі правочини визнаватимуться недійсними, із встановленням строку позовної давності та моменту, до якого буде можливим наступне схвалення вказаних правочинів.

Тому необхідно в законі прямо передбачити правило про те, що значні правочини та правочини із заінтере­сованістю, вчинені з порушенням установленого порядку, можуть визнаватися недійсними за позовами відповідних осіб. До таких осіб слід віднести саме товариство, його акціонерів, у тому числі членів наглядової ради. Використання загального поняття «заінтересована особа» в контексті ст.215 ЦК вбачається недоцільним, оскільки це може призвести до змішування з поняттям «заінтересована особа» в контексті закону та правового режиму правочинів із заінтересованістю, яке має самостійний зміст.

Положення про наступне схвалення та юридичні наслідки його відсутності слід залишити в ст.72, оскільки вони не суперечать загальним положенням ЦК та відповідають міжнародній правозастосовній практиці. Разом із цим варто врахувати позитивні напрацювання та додатково визначити момент, до якого відповідне «зцілення» буде можливим.