Между обвинением и приговором

В каких случаях Антикоррупционное бюро сможет требовать признания сделок недействительными

Возможность быть истцом и требовать признания сделок недействительными — один из наиболее весомых инструментов, который получило Национальное антикоррупционное бюро. В то же время структура имеет некоторые ограничения относительно подачи исков, зная о которых, адвокаты смогут защитить своих клиентов. Особенно, в тех случаях, когда факт коррупционных нарушений еще не признан судом.

Можливі труднощі

Відповідна норма міститься у п.13 ст.17 закону «Про Національне антикорупційне бюро України». В ній сказано, що НАБ має право: за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством.

У цій нормі вбачається абсолютна неконкретність формулювання. Водночас ч.2 ст.19 Основного Закону вимагає, щоб органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Для порівняння звернемо увагу на подібні повноваження, надані деяким іншим правоохоронним та державним органам.

Так, п.20.1.30 ст.20 Податкового кодексу встановлює, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Також ст.2 Господарського процесуального кодексу визначає, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів і Рахункової палати, які звертаються в інтересах держави в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами.

Тут цікавий момент: ГПК вказує, що прокурор, який звертається до господарського суду, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також називає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Натомість закон про НАБ не містить подібного положення, але це не означає, що бюро не повинно обгрунтовувати свої позови.

В цілому розпливчасте формулювання п.13 ст.17 дає підстави прогнозувати можливі помилки та проблеми, з якими зіштовхнуться як НАБ, так і учасники судових процесів і суди, коли бюро почне застосовувати вказане право.

Спосіб, в який має діяти НАБ, якщо воно має підозру стосовно недійсності угоди, нібито зрозумілий: подання до суду відповідного позову. Законодавство щодо недійсності угод також відоме. Наприклад, у постанові пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11 відзначається, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів установлені стст.215, 216 ЦК, стст.207, 208 ГК. Правила, передбачені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин учинений з порушенням вимог чч.1—3, 5 ст.203 ЦК і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Особливості компетенції

Для початку необхідно зрозуміти, як події мають відбуватися у часі — притягнення особи до відповідальності за корупційне правопорушення, і вже потім — подання НАБ позову до суду про визнання угоди недійсною чи виявлення ознак корупційного правопорушення й одночасно подання такого позову?

Для пошуку відповіді на це запитання потрібно виходити з визначення корупції даного в ст.1 закону «Про запобігання корупції»: використання особою, згаданою у ч.1 ст.3 цього закону (тобто особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування), наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка чи надання неправомірної вигоди особі, вказаній у ч.1 ст.3 цього закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.

Отже, якщо виходити із цього визначення, можна зробити логічний висновок, що спочатку йде діяння, яке містить ознаки корупції, а потім укладається відповідна угода, наприклад у сфері державних закупівель. Особа, яка вчиняє корупційне правопорушення, не є стороною угоди, але може сприяти її укладенню, надавати службову інформацію та преференції стороні угоди, контролювати виконання. Тобто якщо угода укладена, то вже відбулося використання особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей, а отже, вже досягнуто із цією особою домовленості щодо одержання неправомірної вигоди або така вигода вже прийнята, і це є корупційним правопорушенням.

Можлива ситуація, коли особа, яка вчинила одне або кілька корупційних правопорушень, отримала неправомірну вигоду з метою уникнення конфіскації майна, вже сама укладає угоду про його відчуження, наприклад, своїм близьким родичам. Такі угоди начебто не стосуються службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей, проте мають приховану мету: уникнути можливої конфіскації майна і згодом повернути його собі.

Таким чином, слід виділити 2 види угод, щодо яких бюро зможе подавати позови:

• угоди, що укладаються громадянами або юрособами в результаті корупційних правопорушень, наприклад службовими особами, але в яких останні не є сторонами;
• угоди службових осіб, які вчинили корупційні правопорушення, але вже щодо майна, отриманого ними у власність як винагороду за корупційні дії або придбаного за незаконні доходи.

При цьому ці угоди як можуть бути розділені в часі, так і укладатися майже синхронно.

У межах прав

Спробуємо проаналізувати зміст та межі права НАБ щодо подання позовів у суди про визнання угод недійсними. Спочатку треба визначитися з термінологією, адже в ЦК ідеться про недійсність правочинів, а не угод. Хоча тут начебто й все зрозуміло, для повної ясності звернемося до Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, розміщеної на сайті Верховного Суду щодо узагальнення судової практики: «Поява терміна «правочин» не виключає вживання терміна «угода» в значенні домовленості між щонайменше двома сторонами. Перший із них є більш широким і включає в себе терміни «договір» (згідно з ст.11 ЦК), «угода», «домовленість». Щоб запобігти неоднаковому застосуванню норм про правочини у практиці судів, слід зазначити, що договір та угода є тотожними поняттями, тому дво- і багатосторонні правочини є водночас як договорами, так і угодами, а термін «домовленість» слід розуміти як договір чи угоду, якщо така домовленість досягнута з дотриманням вимог, установлених для укладення договору». Тут слід зробити очевидний висновок: односторонні правочини, а також оскарження рішень державних органів у судах — поза компетенцією бюро.

Що стосується недійсності угод, то сам по собі п.13 ст.17 закону про НАБ начебто не містить ніяких меж повноважень для подання відповідних позовів та їх обгрунтувань. Це право НАБ, на перший погляд, взагалі не обмежене.

Проте це не так. Обмеження повноважень бюро слід шукати в ст.1 закону про НАБ, яка визначає його статус як державного правоохоронного органу, на котрий покладається обов’язок з попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Тобто вся діяльність НАБ має бути пов’язана з протидією корупційним правопорушенням, а отже, і позови НАБ про визнання недійсними угод мають бути обгрунтованими відповідними посиланнями щодо попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових. І посиланнями не взагалі, а конкретно: як та чи інша угода пов’язана з конкретним корупційним правопорушенням.

Отже, якщо немає корупційного правопорушення, то в НАБ не виникає законних підстав для подання позову про визнання договору недійсним. Тому, наприклад, підозра або обвинувачення в скоєнні корупційного правопорушення ще не буде тією обставиною, яка даватиме бюро право на позов про визнання угод недійсними. Звичайно, можливо, НАБ, ураховуючи положення п.14 ч.1 ст.3 КПК (притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення), не чекаючи обвинувального вироку, подаватиме позови «на випередження». Але подібний позов буде суперечити презумпції невинуватості, і якщо не буде відповідного вироку суду стосовно корупційного злочину або рішення органу, який може притягувати до відповідальності за корупційні правопорушення, то це матиме наслідком зупинення провадження до вирішення справи за обвинуваченням у корупційному правопорушенні по суті. Подання відповідних клопотань про зупинення проваджень, очевидно, стане завданням сторони захисту.

Також необхідно проаналізувати суб’єктний склад угод, за якими бюро може подавати позови. Частина 1 ст.1 закону про НАБ обмежує повноваження органу корупційними правопорушеннями, віднесеними до його підслідності, а ч.2 вказаної статті визначає, що завданням бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці. З цього логічно випливає, що НАБ не може подати позов про визнання будь-якої угоди недійсною, а лише тієї угоди, яка має стосунок до обмеженого законом кола осіб. Перелік таких осіб та інших обставин, які відносять корупційні правопорушення до підслідності НАБ, визначено ч.5 ст.216 КПК.

Водночас врахуємо можливий виняток із правил. Одна із функцій НАБ — запобігання вчиненню нових корупційних правопорушень. Хоча і важко уявити обгрунтування позову про визнання угоди недійсною попередженням корупційного правопорушення, яке ще не сталося, але не забуваємо, що життя набагато різноманітніше, ніж теоретичні абстрактні міркування. Тому якщо подання позову бюро про визнання недійсними угод буде попередженням якогось гіпотетичного корупційного правопорушення, то позов має бути відповідно обгрунтованим, що саме він попереджає.

Коли НАБ почне діяти, слід уникнути плутанини, яка може виникнути внаслідок можливої суперечності п.13 ст.17 обов’язку НАБ, встановленого п.3 ч.1, ст.16 закону стосовно вжиття заходів щодо розшуку та арешту коштів та іншого майна, які можуть бути предметом конфіскації або спеціальної конфіскації у кримінальних правопорушеннях.

Різниця, на нашу думку, тут полягає в такому.

Так, за статтями КК (354, 364, 364¹, 365², 368, 369²) злочини вважаються корупційними, і санкції цих статей передбачають спеціальну конфіскацію. Частина 4 ст.96-2 КК встановлює, що гроші, цінності та інше майно, зазначені в цій статті, передані особою, котра скоїла злочин або суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого кодексом, іншій фізичній або юридичній особі підлягають спеціальній конфіскації, якщо особа, яка прийняла майно, знала або мала знати, що таке майно одержано внаслідок скоєння злочину. Тобто позов про визнання угоди недійсною в таких випадках пред’являти не потрібно.

Проте не завжди в кримінальному процесі буде можливим довести вказану в законі обставину, що особа, яка прийняла майно, знала або мала знати, що таке майно одержане внаслідок скоєння злочину, і застосувати спеціальну конфіскацію.

Тобто якщо прокурор за корупційними правопорушеннями, віднесеними до підслідності НАБ, не доведе вказаної обставини і суд не застосує спеціальної конфіскації, то після вступу вироку в законну силу бюро отримає право подати позов про визнання угоди недійсною, використавши вирок як підставу. Тут, до речі, слід звернути увагу на те, що подання цивільного позову в кримінальному процесі також не входить до повноважень НАБ. Згідно з п.12 ч.2 ст.36 КПК це повноваження прокурора: у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням пред’являти цивільний позов в інтересах держави та певних категорій громадян. Слід припустити, що це будуть посадові обов’язки відряджених до НАБ прокурорів.

Грізна зброя

Наслідки визнання угод недійсними відомі: у згаданій постанові №11 зазначається: «загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) установлені стст.215, 216 ЦК, стст.207, 208 ГК».

Закон про НАБ не визначає, на які саме статті Цивільного або Господарського кодексів має посилатися бюро як на підстави визнання угод недійними. Якщо надалі дотримуватися логіки, що головною обставиною в позовах про визнання угод недійсними буде доведене в судовому порядку корупційне правопорушення, вчинене вищою посадовою особою, то мають застосовуватися норми, які передбачають стягнення в дохід держави одержаного чи належного за зобов’язанням за такими угодами. Тут доречно згадати п.18 Пленуму Верховного Суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9, де зазначено, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст.216 ЦК).

Предмети позовів, які віднесені до компетенції НАБ будуть різні. В одному випадку це визнання певного господарського договору, наприклад у сфері державних закупівель, недійсним, в іншому — позову про визнання угоди, укладеною службовою особою, яка вчинила корупційне правопорушення, щодо купівлі-продажу, дарування, наприклад квартири, недійсним, а підстава для окремих позовів одна й та сама — конкретне корупційне правопорушення. Наслідки також будуть негативні для сторін, які укладають угоди в результаті корупційних правопорушень або мають зв’язок з таким правопорушеннями. Бюро вимагатиме в позовах стягнення всього отриманого за такими угодами в дохід держави, інакше повністю втрачається сенс таких позовів.

Як бачимо, за нормою п.13 ст.17 закону НАБ отримало грізну зброю. Бюро зможе діставатися до того майна, яке не стало предметом цивільного позову в кримінальному процесі або не було конфісковане за вироком суду.