Закон і Бізнес


Знайте свое место!

Реформаторы пересматривают вопрос относительно юрисдикции и ищут нишу для адвокатских гарантий в Конституции


По мнению В.Беляневича, Основной Закон должен устанавливать гарантию правовой помощи, но без указания на ее бесплатность.

№24 (1218) 13.06—19.06.2015
МАРИЯ ОПРЕНКО
3560

Рабочая группа по вопросам правосудия так и не смогла достичь консенсуса в вопросе построения судебной системы, а потому оно и в дальнейшем будет оставаться открытым. Отсутствие согласия не помешало экспертам обсудить проблему распространения юрисдикции судов на правоотношения в государстве и подчеркнуть, что не последнюю роль в этих взаимоотношениях играет адвокатура. Поэтому стоит ли защитникам «прописываться» в судейском разделе Основного Закона?


Про право та відносини

Визначення поняття «правовідносини» може дати майже кожен студент-першокурсник, який хоч раз відвідав лекції з теорії держави та права. Щоб стати учасником «правовідносин», ніяких спеціальних знань не потрібно. Іноді ми можемо брати в них участь, навіть не пі­дозрюючи про це. Натомість теорія наполягає, що правовідносини — це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між носіями суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, повноважень і відповідальності та забезпечуються державою. Виходячи із положень ст.124 Конституції, можна зробити висновок, що всі вони підзвітні
судам.

Утім, на думку експертів робочої групи, такий підхід є хибним. Тому, як повідомив заступник глави Адміністрації Президента Олексій Філатов, формулювання цієї норми необхідно змінити. На розсуд експертів він запропонував тезу, з якої випливає, що разом з поширенням юрисдикції судів на всі правовідносини в країні обов’язковим є застосування заходів досудового врегулювання спору.

Водночас, на думку народного депутата Руслана Сидоровича, закріп­лення в Конституції обов’язкової стадії досудового врегулювання стане лише приводом для зловживань з боку окремих осіб.

 «Держава має гарантувати право доступу до суду кожному, а можливість досудового розгляду має бути встановлена у законі та прописана в процесуальних кодексах», — переконаний нардеп.

Подібну думку висловив і керівник відділу верховенства права Координатора проектів ОБСЄ в Україні Олександр Водянников. Він зауважив, що норма, закріплена в ст.55 Основного Закону, раніше вважалася прогресивною новацією. Однак за таких умов доступ до правосуддя визнається необмеженим. Установити певні рамки чи передбачити можливість такого обмеження можна на рівні закону.

Проте окремі фахівці занурилися в питання ще глибше, зауваживши, що спірна норма є правовим нонсенсом. Зокрема, Сергій Головатий, — колишній міністр юстиції, а нині член-кореспондент НАПрН України — зізнався, що хоч і має стосунок до Конституції 1996 року, втім, не пам’ятає, як таке суперечливе, з точки зору здорового глузду, положення потрапило до її тексту. «Недоречним є саме словосполучення «правовідносини у державі», адже держава сама по собі є суб’єктом правовідносин. А виходить так, ніби Ленін навкруги і Ленін у тобі!» — обурився С.Головатий. На його думку, навіть теоретично юрисдикція судів не може поширюватись на правовідносини, в яких немає спору.

Противником, принаймні останнього твердження, став секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Дмитро Луспеник. У нього немає сумнівів, що в самому понятті «правовідносини» вже передбачений спір.

Така позиція розпалила вогнище нової дискусії. Так, ректор Національної школи суддів Микола Оніщук зауважив, що відносити кримінальну процедуру до спірних правовідносин не можна. Так само треба вивести з-під судової підзвітності справи, де суб’єктом виступає Верховна Рада. Така практика, за твердженням ректора, успішно діє у Франції, де суддя, який прийняв до провадження справу проти парламенту, підпадає під кримінальну відповідальність.

Однак, як зазначив адвокат Вадим Беляневич, незважаючи на недосконалість положень ст.124, вилучати її з Основного Закону не варто. «Слушно було б уточнити, що юрисдикція судів поширюється на всі правові конфлікти та питання, за винятком тих, які віднесені законом до відання інших органів», — заявив доповідач.

Звісно, при такому плюралізмі думок дійти спільної думки, не говорячи вже про формулювання, дуже складно. Тому О.Філатов запропонував зупинитися на принципі, за яким Основний Закон може делегувати законодавцю право встановлювати в окремих випадках досудовий порядок регулювання спорів, не обмежуючи осіб у праві доступу до суду. До того ж окремим рядком можна згадати судовий контроль і розгляд кримінальних справ, оскільки до спірних правовідносин вони не належать. З огляду на це можна припустити, що в разі безпосередньої згадки в Конституції про кримінальну юрисдикцію є шанс, що вона стане окремою ланкою правосуддя. А це означатиме, що конституційна реформа може ще далі відсунути прихильників триланкової системи від здійснення їхніх мрій.

Окрім Вітчизни

Якщо обговорення проблеми підзвітності справ і правовідносин просувалося доволі повільно, із визнанням юрисдикції міжнародних установ труднощів не виникло.

Зокрема, суддя Львівського окружного адміністративного суду Володимир Кравчук запропонував визнавати юрисдикцію міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником якої є Україна. Втім, автор новели зробив невелику ремарку і зауважив, що і ця теза, на жаль, не є досконалою. «З урахуванням потенційних ризиків узурпації влади нам було б варто цю юрисдикційну нішу поберегти. Особливо за умови участі України в міжнародних органах, де домінувати може Російська Федерація чи інша недружня країна», — зазначив суддя, наголосивши, що з метою захисту державного суверенітету доцільніше було б визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

А С.Головатий узагалі поставив під сумнів існування та створення у Старому світі іншого суду, крім Європейського суду з прав людини, а тому говорити про якісь інші судові органи він не радить. Проте визнання юрисдикції МКС, на думку вченого, є окремим аспектом правосуддя, оскільки цей орган не є субсидіарним. У свою чергу суддя Конституційного Суду у відставці Микола Козюбра запропонував прописати в Основному Законі лише можливість визнання Україною юрисдикції МКС, аби відійти від імперативної норми, яка передбачатиме ратифікацію її парламентом. Ідея корифея конституційного права більшості видалася слушною. Отже, існує вірогідність, що за новою редакцією державного статуту Україна невдовзі приєднається до країн, які ратифікували Римський статут.

Адвокатські амбіції

На думку ініціаторів реформи, суттєвих змін потребують і положення стосовно діяльності адвокатів та їх статусу під час судового розгляду справ. Як зазначено в Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів, підписаної Президентом 20 травня, чинні системи правової допомоги засвідчили свою недостатню функціональну спроможність. Зокрема, йдеться про невідповідність формального статусу адвоката фактичним умовам провадження професійної діяльності. Так, недосконалим визнано практичне забезпечення прав адвоката і гарантій його праці.

Отже, робоча група з питань правосуддя мала усунути цей недолік і визначити, які особливості професійної діяльності захисників мають знайти своє відображення в тексті Конституції. Як пояснив О.Філатов, на редагування чекає ст.59, в якій указано, що кожному гарантується правова допомога. І у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Друга частина закріплює, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Було запропоновано перенести ч.2 ст.59 Конституції у розділ «Правосуддя» з таким формулюванням: «Для забезпечення права на захист від обвинувачення, представництво в судах та надання інших видів професійної допомоги при вирішенні справ діє адвокатура». Втім, представники адвокатської спільноти в робочій групі мали намір розібратися в статті в цілому.

Так, В.Беляневич зауважив, що в Конституції має бути положення, яке гарантуватиме громадянам право на професійну правову допомогу. А ось зазначати, що вона є безоплатною, за твердженням експерта, не треба. Він переконаний, що таке формулювання може створити хибне уявлення про дійсно безоплатну правову допомогу, хоча адвокати отримують компенсацію за свою діяльність від держави. Не зайвою, на думку В.Беляневича, стане й відсилочна норма, яка дозволятиме законодавцю встановлювати випадки, за якими правову допомогу надаватимуть виключно адвокати.

Що стосується гарантій діяльності професійних захисників, то адвокати, нардепи та володарі мантій бачать їх дещо по-різному. Так, Р.Сидорович запропонував указати в тексті, що обсяг прав адвоката не повинен бути меншим, ніж у сторони обвинувачення. А його колега по фракції Вікторія Пташник переконана, що однією з гарантій адвокатської діяльності має стати згадка про функціональний імунітет, який гарантуватиме захисникові уникнення кримінальної відповідальності за свою професійну діяльність. «Якщо ми говоримо про імунітет і недоторканність судді в рамках процесу, то й адвокат має бути захищеним за таким самим механізмом», — зауважила нардеп.

Проте група реформаторів застерегла В.Пташник від вдавання до таких припущень. Представниці парламенту пояснили, що не треба плутати професійну діяльність адвоката із діяльністю гілки влади, якою є суди. А тому говорити про абсолютну рівність учасників процесу неприпустимо.

Натомість щодо окремих аспектів питання все ж удалося домовитися. Так, ч.2 ст.59 Конституції все ж перекочує до розділу «Правосуддя», а правові засади організації діяльності адвокатури (до яких поки що було вирішено віднести і їх функціональний імунітет) будуть установлюватися законами. Втім, як пояснив О.Філатов, навіть цей консенсус не можна вважати остаточним, оскільки реформаторам з конституційної комісії ще доведеться шукати згоди при формулюванні статей.

Водночас він попередив колег, що наступне засідання вестиме суворіше, адже робоча група не встигає обговорити всі питання порядку денного, що дуже гальмує процес напрацювання змін.

Очевидно, романтичне прагнення реформаторів та висока мета запровадження докорінних змін у державі стикнулися з «побутом», який вимагає не тільки часу, а й конструктивного обговорення. Незлагоджена праця, професійні амбіції та навіть образи навряд чи сприяють процесу. Тож, аби дотриматися дедлайну і у вересні, як було анонсовано Президентом, дати країні черговий варіант демократичної Конституції, робочій групі треба або менше дискутувати, або частіше зустрічатися.