Медиация на наивысшем уровне
Ограничение права на суд в Конституции: за и против
Необходимость распространения альтернативных методов рассмотрения споров и, соответственно, разгрузки судов предостережений в экспертных кругах практически не вызывает. В то же время дискуссионным остается вопрос: каким образом внедрить соответствующие механизмы, чтобы не ограничить права граждан, и стоит ли для этого вносить изменения в Конституцию.
Не судом єдиним
Члени науково-консультативної ради Вищого господарського суду обговорили можливі зміни до Основного Закону, які стосуватимуться питань правосуддя. Найбільшу дискусію спричинила доцільність закріплення в Конституції положень щодо позасудового розгляду спорів.
Чинною редакцією ст.124 Основного Закону встановлено: «Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі». Посилило ж значущість цього положення рішення Конституційного Суду від 25.12.97 №9-зп. Ним було прямо вказано: цю норму слід розуміти так, що «юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі».
На думку постійного представника Верховної Ради у КС Анатолія Селіванова, до цієї норми необхідно зробити невеликий припис — «відповідно до закону». Завдяки цьому, пояснив експерт, почне діяти принцип: що не передбачено законом — в суді не розглядається. Відповідно, такі новації стануть поштовхом для досудового розгляду спірних питань. Тоді величезна кількість справ вирішуватиметься в органах державної влади чи місцевого самоврядування, а громадяни шукатимуть шляхи розв’язання своїх питань у райрадах, держземі чи інших установах, а не відразу поспішатимуть з позовом.
«Наразі судова система тоне у справах. Судді не можуть підвищувати кваліфікацію, оскільки просто виснажуються. В якій країні так працюють судді, що до них звертаються з будь-якого спору?» — поставив риторичне запитання А.Селіванов.
«Нам треба норму-принцип перенести в категорію конституційних норм, які роблять посилання до іншого законодавства. Тоді акцент буде зміщено зі слова «всіх» на «відповідно до закону», — погодилась головний науковий співробітник НДІ приватного права і підприємництва ім. академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України Олена Беляневич.
Проте важко сказати, чи дозволить таке обмеження дійсно розвантажити суди. Вирішувати спори в адміністративному порядку громадяни можуть і зараз. Але обирають судовий захист. Часто після того, як звернення до державного органу не принесло бажаного результату.
Ризиковане обмеження
Встановлення фільтрів на конституційному рівні позитивно сприйняли не всі експерти. Адже важко однозначно відповісти на запитання: чи може законодавча влада обмежувати судову в захисті прав. Деякі експерти побоюються, що це відкриє шлях для того, щоб політична влада встановила на рівні закону: певні питання вирішуються не судом, а Кабміном. Приміром, саме так можна вчинити зі спорами про соціальні виплати.
Не всі погоджуються навіть з тим, що передбачене у договорі вирішення спору в третейському суді має бути підставою для відмови в розгляді в державному. Мовляв, кожен учасник правовідносин повинен мати вибір. Інакше добра воля учасників правовідносин підмінятиме собою правову систему. Хоча, з другого боку, очевидно: якщо саме такою буде судова практика, то не зовсім зрозуміло, навіщо в договорі вказувати, що спір розглядатиметься у третейському суді. Адже одна зі сторін матиме можливість в будь-який момент відмовитись від цього.
У тому, що Конституція не повинна передбачати обмеження, переконаний і директор Інституту економіко-правових досліджень НАН України Володимир Устименко. «В нас і зараз законом встановлюється багато обмежень. Наприклад, ВР підвищила ставки судового збору, і ми знаємо, до чого це призведе. Лише цим механізмом можна зробити так, що судові спори фактично зникнуть. Доступ до правосуддя стане настільки дорогим, що унеможливить звернення до нього», — наголосив він.
Та й з практики КС можна зробити висновок, що для судового розгляду спорів можуть встановлюватись бар’єри. Приміром, як повідомляв «ЗіБ», у своєму рішенні від 8.04.2015 №3-рп/2015 Суд пояснив: законодавець може обмежувати оскарження судових вердиктів. Щоправда, виключно в тих випадках, коли це є суспільно необхідним.
Такої ж позиції дотримується і Європейський суд з прав людини. Таким чином, встановлення судових фільтрів можливе і за нинішніх умов. Головне — бажання і вміння законодавців.