Закон і Бізнес


Обвинение ничего не доводит

Омбудсмен требует упразднить безальтернативность ареста для подозреваемых в терроризме


№21 (1215) 23.05—29.05.2015
АЛЕКСЕЙ ПИСАРЕВ
2068

Допустимо ли ограничивать права подозреваемых и определять для них единственно возможную меру пресечения, будет решать Конституционный Суд. При нынешних же обстоятельствах в некоторых случаях обвинению не нужно доказывать, что гражданин может повлиять на суд или свидетелей или убежать.


За грати — без розмов

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська звернулась до КС щодо визнання конституційною ч.5 ст.176 Кримінального процесуального кодексу. Ця норма встановлює, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, поруки, домашнього арешту та застави не можуть застосовуватися до осіб, яких підозрюють у скоєнні злочинів, передбачених стст.109—114-1, 258—258-5, 260, 261 Кримінального кодексу. Зокрема, йдеться про підозру у вчиненні терористичного акту чи заклики до нього, створення незаконних військових формувань, злочини проти основ національної безпеки. «Запровадження єдиного можливого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за сепаратистські та терористичні злочини підвищить оперативність проведення їх досудового розслідування», — пояснював необхідність унесення змін міністр юстиції Павло Петренко.

У свою чергу В.Лутковська звернула увагу на те, що одним із принципів верховенства права має бути пропорційність. А це означає, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватись на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею. Інакше кажучи, ні в кого не викликає сумніву те, що в разі необхідності підозрювана особа може бути взята під варту, але лише в тому випадку, якщо для цього є достатньо підстав.

Звісно, апологети більш жорсткого підходу до обрання запобіжних заходів можуть сказати, що у зазначених статтях ідеться про надзвичайно тяжкі злочини, небезпека яких нині лише підвищується. Проте навіть якщо це й так — КС доведеться вирішувати, чи вистачить такої підстави, щоб тримати людину за гратами.

Які ваші аргументи?

Омбудсмен наголосила, що принцип пропорційності у сфері застосування запобіжних заходів вимагає, аби такі обмеження були необхідними за конкретних обставин. Крім цього, слідчі органи мають довести, що менш суворих заходів буде недостатньо.

Для реалізації цього принципу на практиці ч.3 ст.176 КПК передбачає: суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо не буде доведено, що м’якші заходи не можуть запобігти ризикам, на які вкаже слідство.

Звертає увагу В.Лутковська і на практику Європейського суду з прав людини щодо питань тримання особи під вартою. Так, у справі «Ягчі та Саргін проти Туреччини» Страсбург указав, що особу має бути звільнено, якщо держава не доведе існування «відповідних і достатніх» підстав для подальшого її тримання під вартою. Крім цього, як нагадує омбудсмен, Суд неодноразово наголошував, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням для тривалого тримання за гратами. А в рішенні «Власов проти Росії» Євросуд наголосив: обвинувачений має бути звільнений з-під варти, як тільки його перебування під вартою перестає бути обгрунтованим.

Є в практиці Суду подібне рішення й щодо нашої держави. Так, у справі «Хайредінов проти України» було зазначено, що, виправдовуючи тримання громадянина під вартою, суди вказували головним чином на тяжкість обвинувачень. Фактично вони вважали, що цієї єдиної підстави достатньо для стверджування, що особа може ухилятися від слідства й суду або іншим чином перешкоджати розслідуванню. Однак європейські правники не змогли погодитися з такою позицією. За нинішніх же обставин очевидно, що найсуворіший запобіжний захід не тільки безальтернативно обиратиметься, а й подовжуватиметься.

Крім цього, В.Лутковська звертає увагу, що не всі злочини, за які передбачено єдиний запобіжний захід, справді можна назвати тяжкими. Зокрема, однією з «безальтернативних» статей встановлено відповідальність за публічні заклики до вчинення терористичного акту, які можуть каратись не тільки позбавленням волі, а й виправними роботами чи піврічним арештом. Так само до злочинів середньої тяжкості належать публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу (ст.109 КК). Однак у кожному із цих випадків підозрюваному доведеться чекати на рішення суду за гратами.

Встановлюючи арешт за «терористичні» злочини, парламент полегшив роботу силовикам. Однак зараз КС доведеться вирішувати, чи можна таким чином обмежувати права громадян, нехай навіть і за виняткових обставин. Позиція, висловлена на вул.Жилянській, стане своєрідним сигналом для всієї владної вертикалі: чи можна й надалі звужувати свободи громадян. Якщо так, то не виключено, що арешт стане безальтернативним запобіжним заходом і для підозрюваних в інших злочинах.