Закон і Бізнес


Научный подход

На что готовы пойти кандидаты на должность члена ВСЮ, чтобы орган наконец заработал?


№18 (1212) 02.05—14.05.2015
ЕКАТЕРИНА БЕЛЯЕВА
1602

Для того чтобы ускорить формирование состава Высшего совета юстиции, кандидаты на членство, у которых есть основания полагать, что их назначение будет оспариваться в судебном порядке, добровольно отказываются от участия в выборах. Однако не будет ли отказ напрасным, ведь конечный результат в очередной раз откладывается в связи с необходимостью проведения второго съезда ученых.


Кількість чи якість

Квест зі створення Вищої ради юстиції триває. 28 квітня з двома із трьох її членів визначилися правники-науковці.

На розгляд делегатів були представлені 7 кандидатур, котрі не мали стосунку до суддівського корпусу, та 3 — діючих або колишніх володарів мантій. На початку заходу головуючий, яким присутні обрали ректора Київського національного університету ім. Т.Шевченка Леоніда Губерського, оголосив, що два кандида-
ти — доцент кафедри конституційного права юридичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка Оксана Васильченко та професор кафедри організації судових та правоохоронних органів Національного юридичного університету ім.Ярослава Мудрого Іван Назаров — звернулись до з’їзду із проханням не вносити їхніх прізвищ до бюлетенів.

Ще один кандидат — професор кафедри правознавства Інституту суспільства Київського університету ім. Б.Грінченка Ігор Труш — зійшов з дистанції за підсумками розгляду його документів мандатною комісією. Як виявилося, стаж викладача був недостатнім для того, щоб претендувати на членство у ВРЮ.

Також добровільно поступився своїм бажанням увійти до складу Ради й представник Верховного Суду Олександр Волков. Він повідомив: оскільки вже призначався до складу ВРЮ (хоча акт про це й був скасований у судовому порядку), повторне обрання може потягти за собою численні оскарження рішення з’їзду. Це може відстрочити початок роботи конституційного органу, чого, за словами О.Волкова, допускати не можна.

Тож замість із десятьох кандидатів делегатам довелось обирати із семи.

Quo vadis

Звісно, перед початком заходу «ЗіБ»найбільше цікавили такі питання: чому кандидати намагаються потрапити до ВРЮ та чи стануть на цій посаді в пригоді їхні наукові доробки?

На жаль, у кулуарах із хвилюванням зміг упоратися лише суддя Вищого господарського суду у відставці Микола Хандурін. Він розповів, що працював у царині юстиції ще тоді, коли не виникало проблем із виконанням судових рішень та зверненнями громадян України до Європейського суду з прав людини. Із цього періоду виніс досвід, який планував реалізувати, працюючи у ВРЮ нового зразка. Інші опитані пообіцяли дати відповідь із трибуни з’їзду.

Звичайно, в кожній із промов ішлося про принцип справедливості, який має бути покладений в основу роботи Ради. Кандидати всіляко запевняли, що власний досвід підкаже їм, як це втілити в життя.

Також були розвіяні сумніви щодо спроможності науковців дати раду складній адміністративній роботі. Адже виявилося, що всі так чи інакше мали стосунок до діяльності державних органів (утім, як і всі 3 представники суддівського корпусу — до наукової роботи).

Мимохідь висуванці торкнулися питань, які вимагають нагального вирішення. Так, суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Василь Андрійцьо повідомив, що має намір приділити особливу увагу формуванню суддівського кваліфікованого кадрового складу. Його опонент — завідувач секретаріату Комітету ВР з питань верховенства права та правосуддя Сергій Остапець зазначив, що судову владу неможливо реформувати окремо, оскільки вона віддзеркалює проблеми, які мають місце в суспільстві.

Завідувач кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія» В’ячеслав Туляков закликав делегатів мріяти про мир в Україні та щастя в родині й зауважив, що сентенція «право на справедливий суд», закріплена, зокрема, в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є оксюмороном, оскільки якщо суд не буде справедливим, то він не буде судом.

Виступи двох інших кандидатів — декана юридичного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка Андрія Бойка та завідувача кафедри земельного та аграрного права юридичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка Анатолія Мірошниченка — були надзвичайно лаконічними.

Претенденти сказали, що в цілому розуміють засади, на яких має працювати ВРЮ. Однак чи готові вони поринути у вир скарг, звільнень, призначень, що накопичились за рік простою органу, залишилося незрозумілим.

Ще одна спроба?

Після промов розпочалося голосування. Свою позицію висловили 127 делегатів. Із них 95 підтримали А.Бойка, 80 проголосували за А.Мірошниченка. С.Остапець та В.Туляков отримали по 42 та 19 голосів відповідно. Таким чином, членами ВРЮ були обрані А.Бойко та А.Мірошниченко, які склали присягу відразу ж після затвердження рішення з’їзду.

А ось представникам суддівського корпусу не пощастило. Ні В.Андрійцьо, якого підтримали
55 осіб, ні М.Хандуріну, за котрого проголосували 49 делегатів, не вдалося подолати прохідний бар’єр у 65 голосів.  Ще раз голосувати сенсу не було. Це означає, як згодом пояснив головуючий, що для обрання ще одного члена ВРЮ необхідно скликати другий з’їзд. Щоправда, з датою його проведення доведеться визначатись окремо.

У підсумку остаточне формування органу знову відкладається. Тож чи не поквапилися претенденти, відмовившися від участі у виборах задля прискорення процесу? Адже часу на доведення легітимності своєї кандидатури в судовому порядку ще вдосталь. Далі буде…

ПРЯМА МОВА:

ОЛЕКСАНДР ВОЛКОВ,
суддя Верховного Суду України:

— Я висував свою кандидатуру на членство у ВРЮ тому, що вважав, що норми закону мають трактуватись однозначно. Втім, з окремих публікацій і виступів можу зробити висновок про протилежне. Особисто я знаю, що адміністративний акт втрачає чинність з моменту набрання сили судовим рішенням. Однак, виявляється, в окремих суддів є інша точка зору. Зважаючи на це, факт мого обрання на посаду члена ВРЮ, який мав місце раніше (хоча відповідне рішення з’їзду й було оскаржене та скасоване в судовому порядку), буде підставою для оскарження рішення цього з’їзду стосовно мене.

Судову систему звинувачують у небажанні очищувати свої лави. Проте це неможливо, доки не працює ВРЮ. Нині близько 650 заяв про звільнення не можуть бути задоволені. Я маю величезну надію, що орган урешті-решт розпочне свою роботу.