Закон і Бізнес


Член Совета судей Украины Вадим Бутенко:

"Каких-то гарантий независимости судей уже почти не осталось"


№17 (1211) 25.04—01.05.2015
МАРИЯ ОПРЕНКО
19166

Оказавшись на рубеже общественных интересов и перепутье государственного развития, крупнейшие пертурбации, кадровые и нормативные, коснутся именно судебной системы. Однополярность общественных взглядов относительно неспособности отечественной Фемиды на обновление стала фактором погружения судебной власти в кризис. Как изменить взгляд граждан на третью ветвь власти? Какой вклад в формирование репутации судебной системы должны делать органы судейского самоуправления? Своими взглядами на это поделился член Совета судей Украины, судья Фастовского горрайонного суда Киевской области Вадим Бутенко.


«Зараз судді просто бояться відверто висловлювати своюдумку»

— Вадиме Олексійовичу, чи допомогло вам членство в РСУ грунтовніше вивчити ситуацію, яка склалася довкола судової системи? Чи можете сказати, що суддівське самоврядування стоїть на захисті інтересів володарів мантій?

— Ви слушно зауважили, що участь у суддівському самоврядуванні дає можливість отримати більше інформації про стан справ. На моє переконання, Рада суддів є тим органом, який повинен виступати незалежним арбітром. Це значить, що вона не повинна виконувати урядових вказівок чи, навпаки, безапеляційно ставати на бік суддівського корпусу. РСУ зберігає баланс у системі. У цьому й полягає її основне завдання.

— Тобто, на вашу думку, РСУ непогано справляється з роллю арбітра?

— Оцінка діяльності ради буде дана на ХІІІ з’їзді суддів. Особисто я ставлюся критично як до себе, так і до того, що роблю. Сподіваюся, що й інші члени органу самоврядування мають таке ж ставлення до роботи.

Упевнений, що сьогодні рада не зовсім справляється зі своїми обов’язками. А чимало суддів узагалі не задоволені її діяльністю. І це недивно, адже наші колеги не бачать адекватних дій та реакції з боку вищого органу суддівського самоврядування, який діє в період між з’їздами, на ті події, що розгорнулися навкруг вітчизняної Феміди. Хотілося б бачити зацікавленість колег у більш активному висвітлюванні гострих і складних питань, які нині чомусь усе більше замовчуються. Судді просто бояться відверто висловлювати свої думки й говорити про проблеми. Вони не хочуть демонструвати своє занепокоєння та хвилювання. Настали такі часи, коли суддівська спільнота має об’єднатися. Та поки що належного ставлення й реакції РСУ на найбільш актуальні теми я не бачу.

— А який вихід із ситуації бачите особисто ви? Чи пропонували ви як член комітету забезпечення гарантій незалежності суддів шляхи вдосконалення роботи РСУ?

 — Пропонував і продовжую це робити. Зокрема, дуже хотілося б почути позицію Голови Верховного Суду з приводу резонансних питань про підтримання та внесення до Верховної Ради подань Генерального прокурора щодо столичних суддів, які написані під копірку, з мотивуванням заслужити прихильність влади та з метою власного кар’єрного зростання. Втім, РСУ не хоче до нього звертатися.

На минулому засіданні члени ради не підтримали моєї пропозиції звернутися до Ярослава Романюка стосовно заяви судді Солом’янського районного суду м.Києва Світлани Кушнір. Мені, наприклад, незрозуміло, чому, маючи такий потенціал у вигляді Судової палати у кримінальних справах, де працюють досвідчені судді, Голова ВС не обговорив з ними питання про розгляд подання Генпрокурора? Адже процедура внесення подання ГПУ до парламенту стосовно затримання й узяття під варту суддів доволі складна та неоднозначна. Звісно, я не намагаюся ставити під сумнів мотиви його дій — просто висловлюю свою думку як юрист.

«Підходити до таких питань, як схвалення прокурорського клопотання й надання згоди на арешт, треба грунтовно»

— «Справа С.Кушнір», як і решта порушених кримінальних проваджень проти служителів Феміди, дуже непокоїть правничу спільноту. Чому, на ваш погляд, державне обвинувачення наполягає на таких суворих превентивних заходах щодо суддів?

— Нині збільшилася кількість звернень ГПУ з поданнями про надання парламентом згоди на затримання та арешт суддів. За порушення закону мають відповідати всі, і судді не виняток. Чесні судді не бояться відповідальності.

На моє переконання, орган досудового розслідування вносить такі подання, не обгрунтовуючи їх підставами, закріпленими в кримінальному процесуальному законодавстві. Про це свідчать численні судові рішення, якими відмовлено в їх задоволенні. Така позиція досудового слідства, на мою думку, є спробою відвернути увагу суспільства від інших проблем, які потребують негайного розв’язання.

 — Тоді чому ВС, який є частиною вітчизняної судової системи й очолює її, раптом став на бік правоохоронців? Чи не пов’язано це з прийняттям закону «Про забезпечення права на справедливий суд», де народні обранці значно розширили повноваження «верховників»? Чи не вважаєте ви таку поведінку обміном люб’язностями?

 — Мені б дуже не хотілося думати так. Навіть не хочеться в це вірити. Я знаю суддів ВС. Там більшість є висококваліфікованими та високоморальними суддями, які не пішли б на такі речі. Позиція Голови ВС — це його власна позиція. Він усвідомлює свої дії та робить усе на власний розсуд. Моя думка, що підходити до таких питань, як схвалення прокурорського клопотання й надання згоди на арешт, треба грунтовно. Потрібно задіяти всі можливості для того, щоб судді ВС, як спеціалісти та професіонали, допомогли своєму очільнику прийняти правильне рішення.

— Порушення прокуратурою низки проваджень за ст.375 Кримінального кодексу ви відносите до наступу на суддівську незалежність. Чи вважаєте такі дії тиском на суддів?

— Давати пряму оцінку правильності внесення до ЄРДР відомостей про порушення кримінального провадження за фактом винесення завідомо неправосудного рішення та повідомлення суддям про підозри в скоєнні вказаного злочину я не можу. Розслідування ще триває, й остаточної розв’язки треба зачекати.

Якщо говорити про те, що суспільство хоче побачити нове обличчя судової влади і для цього необхідне реформування, то я із цим погоджуся. Підстав притягнення до відповідальності судді в нашому законодавстві більш ніж достатньо. І законом «Про забезпечення права на справедливий суд» розширено перелік цих підстав. Однак уважаю, що сам факт унесення до реєстру відомостей про порушення кримінального провадження за ст.375 КК може бути використано окремими політиками та правоохоронцями як спосіб впливу на всю судову систему для досягнення певних цілей.

«Жоден професіонал не зможе працювати, маючи таку зарплату, яку йому пропонує держава»

— Ви досить чітко дали зрозуміти, що із суддівською незалежністю ні влада, ні суспільство не рахуються. Та чи залишилися хоч якісь її гарантії?

— Мені не хотілося б говорити популярні речі. Казати про те, що в суддів та працівників апарату низькій рівень оплати праці, — це наражатися на невдоволення й осуд з боку суспільства. Судді час від часу скаржаться на малу винагороду. Втім, мабуть, ні для кого не є таємницею, які заробітки в учителів і лікарів. Упевнений, що жоден професіонал не зможе працювати, маючи таку заробітну плату, яку йому пропонує держава. Я вже не торкаюся можливості отримання освіти європейського рівня. Не варто за таких умов громадянам розраховувати на гідний рівень лікування і, як не гірко констатувати, — на нормальне функціонування судової системи.

— Невже, крім суддівської винагороди, ніщо не гарантує суддям незалежності?

— Говорімо відверто: якихось гарантій незалежності суддів майже не залишилося. Зараз будь-хто може потрапити до приміщення суду й робити все, що йому заманеться. Столичні судові установи обладнані, безперечно, значно краще. Вони мають нормальне устаткування й, що головне, належним чином охороняються.

Проте за межами столиці ситуація кричуща. Охорони бракує, приміщення — в аварійному стані. Працівники просто кинуті напризволяще. Виходячи з будівлі суду на вулицю, ідучи додому, суддя жодним чином не захищений. Він опиняється віч-на-віч зі світом, більша частина якого нині налаштована проти нього.

— А із чим пов’язаний той негатив, який громадськість виплескує на володарів мантій? Кому, на вашу думку, вигідне моральне та фізичне гноблення третьої гілки влади?

 — Настрої, що зараз панують у суспільстві, досить неоднозначні. Мені важко сказати, ким вони підігріваються. Втім, принаймні держслужбовці не мають права висловлюватися так негативно щодо нас. Такий відвертий і неприкритий негатив, по-перше, є образливим, а по-друге, неетичним для людини, яка займає посаду в Уряді чи обрана до парламенту. Якщо одна гілка влади буде голослівно критикувати суддів, кажучи, що серед нас не залишилося гідних людей, це перетвориться на загальну лайку. Не можна побудувати розвинену, демократичну державу, яку б поважали у світі, на голослівній критиці та негативній риториці.

«Справжні корифеї правосуддя поступово втрачають бажання займатися справою, яка стала їхньою за покликанням»

— То, може, з реформуванням законодавець поквапився? Може, не з тієї гілки влади почав?

— Реформувати судову владу можна й треба. Як можна й досягти поставленої мети. Якщо ми хочемо зробити з української судової системи систему західного зразка, то діяти необхідно прозорими європейськими методами, а не шляхом порушення кримінальних справ. До будь-яких фундаментальних державних пертурбацій необхідно підходити виважено та системно. Не повинно бути якоїсь вибірковості чи упередженості до окремої ланки держави чи інституцій. Реформи мають відбутися, але поки що нам бракує дієвих механізмів.

— Чи не варто запозичити їх в європейських країн, адже саме їхній приклад і став для України чинником обрання подальшого вектора розвитку?

— Не є таємницею, що судові системи країн Старого світу та США — це консервативні, усталені системи. Це стовпи держави. І, приймаючи закони, які впливають на їхню діяльність, західні правителі діють обережно й виважено, аби не порушити баланс у державі та суспільстві. Ми ж сьогодні за рік маємо 3 закони. Та, на жаль, довіри суспільства до Феміди вони не повернули. Є це проблемою судової системи чи такий настрій створюється навмисно? Про це треба говорити і з суспільством, і з представниками мас-медіа.

— Як би ви оцінили роль парламенту у формуванні суддівського корпусу? Чи треба обмежити вплив ВР на цій стадії?

— Так, переглянути повноваження народних депутатів украй необхідно. Ми хочемо зробити судову владу такою, щоб її поважало суспільство. Проте як парламентарі досягнуть задекларованої мети, якщо вони відкрито й зухвало демонструють свою неповагу до нас? Візьмемо останній випадок, коли 9 квітня до парламенту запросили приїхати людей з різних куточків країни. І судді з надією та повагою до наших народних посланців прийшли до парламентської зали. А що отримали навзаєм? Незрозумілу поведінку й відстрочення свого обрання безстроково. Через таку бездіяльність нардепів і нехтування ними власними обов’язками страждають громадяни, які позбавлені можливості належним чином захистити свої права в судовому порядку.

 — Може, влада просто намагається позбутися старих кадрів і наповнити систему новими обличчями?

— Говорити про старі кадри вже, мабуть, немає сенсу. Багато хто з моїх поважних колег сам готовий залишити ці терени й віддати важелі правління молодим фахівцям. Тому існує небезпека, що система втратить справжніх професіоналів — порядних і сумлінних, які більшість свого життя поклали на вівтар правосуддя. Вони обурені й ображені тими закликами, які лунають з екранів та політичних трибун. Справжні корифеї правосуддя поступово втрачають бажання займатися справою, яка стала їхньою за покликанням. Реформа не повинна ставити за мету докорінно оновити систему. На мій погляд, завдання полягає якраз у тому, щоб гідні, сумлінні, мудрі володарі мантій залишилися на своїх місцях і продовжили працювати на благо закону та справедливості.

А проти того, щоб у систему влилися нові кадрі, ніхто не заперечує. Ми будемо тільки щасливі, якщо суддівську спільноту поповнять розумні, порядні особистості. Треба зробити так, щоб у студентів, які здобувають юридичну освіту, виникло бажання працювати в суді, щоб вони втілювали своє бачення, знання, ідеї на практиці.

— А ви вважаєте, що працювати на теренах правосуддя неможливо без покликання?

— Звичайно, особа повинна мати бажання працювати. Професійно зростати. Зробити цього без покликання не вдасться. Взагалі будь-якою роботою треба займатися охоче. Однак готувати себе, особливо до роботи суддею, треба заздалегідь. Ця професія дуже непроста, особливо психологічно. Я вже не кажу про той обсяг знань і відповідальності, який має кожен суддя. Мені, звичайно, подобається моя робота, хоча вона важка. Суддям, які вважають свою роботу тягарем, не місце в системі. Щодня ми стикаємося з різними людьми, їх бідами та конфліктами. Своїм завданням уважаю допомогти громадянам, розібратися в їхніх проблемах, ухвалити законне рішення. Звісно, це потребує неабияких сил, як фізичних, так і моральних. Єдиний спосіб побороти ці труднощі — любити справу, якою займаєшся.

«Суди не повинні стояти з простягнутою рукою»

— Одним з органів, який відповідає за чистоту та плинність суддівських кадрів, є Вища рада юстиції. Хто, на вашу думку, має туди ввійти? Чи доцільно було б формувати її лише із суддів?

— Ми маємо закон, і єдине, що нам потрібно, — це виконувати його. Якщо законодавець вирішив, що входити туди мають не тільки судді, то хай буде так. Треба, щоб такий важливий для держави орган уже запрацював. Він тривалий час перебував у стагнації. І від цього страждали і суспільство, і суддівська спільнота. Що стосується кандидатів та осіб, які мають туди прийти, то, на моє глибоке переконання, членство у ВРЮ не повинне бути заполітизованим. Це посади, на яких особи повинні керуватися лише законом, правом і принципом справедливості, а не престижем чи амбіціями.

— Тобто ви не сприймаєте ВРЮ як каральний орган?

— Ні. Він має утримувати баланс у системі та стояти на варті захисту прав суддів і суспільства. Якщо ми будемо створювати тільки каральні органи, то про баланс інтересів казати вже не доведеться. Є аналоги ВРЮ й у Європі. У деяких країнах туди дійсно входять тільки судді. Давати оцінку, чи варто нам запозичувати таку практику формування ВРЮ, не можу. Тепер відповідальність має нести законодавець. Й усі претензії щодо порядку формування ВРЮ чи невдоволення його складом повинні переадресовуватися саме нардепам. Судді ж для себе законів не пишуть.

— І це, мабуть, погано?

— Так. Суддівська спільнота має бути більше залучена до участі як у проведенні судової реформи, так і у формуванні бюджету. Ми повинні бути зацікавлені в раціональному розподілі державних коштів з урахуванням усіх потреб системи. Суди не повинні стояти з простягнутою рукою.

— Ви хочете сказати, що українській Феміді бракує права законодавчої ініціативи?

— У суддівських колах це давно вже питання дискусійне. Особисто я переконаний, що в когось із судової системи таке право повинне бути. А хто його матиме — Верховний Суд чи РСУ — вже не так важливо. Дехто, правда, вважає, що з набуттям такого права судді опиняться в залежності від виконавчої чи законодавчої гілки влади. Адже не секрет, що в судах розглядаються справи за участю суб’єктів владних повноважень. Утім, якщо суддя має авторитет, його позицію та досвід поважають, говорити про залежність не доведеться.

— А чи здатне покращити фінансовий стан правосуддя підвищення ставок судового збору?

— У цих умовах підвищувати ставки судового збору просто безглуздо. Багатьом людям немає за що купити продукти харчування. До того ж, зробивши правосуддя дорожчим, ми просто обмежимо в праві доступу до суду значну кількість громадян. Захистити свої права в них не буде фінансової можливості. Існує лише один дієвий механізм — залучення суддів до процесу розроблення державного бюджету. Їхня позиція обов’язково має враховуватись. І перш за все через те, що останнім часом спостерігається неузгодженість дій влади. Уряд обирає один вектор, парламент — інший, а може, й протилежний, а потерпілою стороною залишається судова система.

— А як ви взагалі оцінюєте реформування судової влади? Чи тим шляхом воно просувається? Чи правильно вчинив законодавець, вирішивши змінити обличчя української Феміди без попереднього внесення змін до Конституції?

 — Процес конституційних перетворень дуже тривалий, змінити Основний Закон за одну добу неможливо. Будь-які реформи мають бути послідовними, системними та виваженими, особливо — судова реформа. Сьогодні ми маємо 3 закони: «Про відновлення довіри до судової влади», «Про очищення влади» та «Про забезпечення права на справедливий суд». Одначе думка суспільства про представників суддівського корпусу не змінилася.

— Які шляхи подолання соціально-політичного напруження ви бачите? Що мають робити судді, аби відновити свою репутацію в очах суспільства?

— Насамперед ми повинні змінити свої підходи до комунікацій із суспільством. І за великим рахунком, ситуація в цьому напрямку прогресує. Якщо раніше спілкування судді з журналістом було швидше винятком, то сьогодні наші колеги стали ініціативними та рішучими в цьому питанні. І це — правильний шлях. Єдиний спосіб налагодити відносини між системою та суспільством — знайти порозуміння. Негативний контент щодо суддів, засилля якого ми бачимо на екранах телевізорів та у ЗМІ, треба викорінювати. Втім, ще однією запорукою налагодження гарних взаємин між громадськістю й судами є збільшення попиту людей на правдиву та перевірену інформацію, першоджерелом якої виступають суди. Люди не повинні боятися запитувати, а судді — відповідати на запитання, які подекуди можуть бути й незручними.

 

Вадим БУТЕНКО народився 20 серпня 1984 р. в м.Києві. У 2006 р. закінчив Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка та отримав диплом за спеціальністю «правознавство». З 2007 до 2010 р. навчався в аспірантурі Національного університету права НАН України. Протягом 2007—2008 рр. працював у Центральній виборчій комісії на посаді помічника голови, а згодом — головного консультанта юридичного управління секретаріату. З 2008 до 2011 р. — помічник судді Апеляційного суду м. Києва. У травні 2012 р. призначений на посаду судді Фастівського міськрайонного суду Київської області. У червні 2014-го обраний членом Ради суддів України. Кандидат юридичних наук.