Закон і Бізнес


Кредит без прощения

Как формируется ложное понимание последствий списания безнадежной задолженности


№16 (1210) 18.04—24.04.2015
ВЛАДИМИР ПАВЛЕНКО, старший юрист ЮФ «Спенсер и Кауфман», ВЛАДИМИР ВОЛЯНСКИЙ, младший юрист ЮФ «Спенсер и Кауфман»
9143

Вопреки требованиям законодательства высшие суды формируют практику, при которой банк, который списал кредит как безнадежную задолженность, теряет право требования к должнику. Законники возлагают бремя возмещения убытков на государство. Но означает ли это, что отныне кредиты можно не возвращать вообще?


Судовий недогляд

Зазвичай боржники схильні демонізувати своїх кредиторів. І чим далі курс валюти відходить від звичних позначок, тим більшого поширення набувають тенденції до неповернення кредитів і звинувачення банкірів у всіх негараздах. Саме із цих причин в Україні неповернення позики часто викликає повагу оточуючих, а новини на кшталт тої, що фінустановам заборонили вимагати списані кредити, не тільки захоплюють читача, а й створюють загальну ейфорію, адже придумано спосіб, як обдурити банкірів!

Проте над пишномовними заголовками варто задумуватись, а над заголовками про валютні кредити — задумуватися двічі, зокрема про те, чи є це законним. Отже, розберімося.

У своїй ухвалі від 28.01.2015, що стала причиною дискусії, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, аргументуючи відхилення касаційної скарги кредитора, зазначив, що, оскільки банк списав позику як безнадійну заборгованість, він утратив право вимоги до боржника. Але чи була ця причина відмови в позові про стягнення кредитної заборгованості єдиною?

Насправді причин кілька. У рішеннях суду першої інстанції, на які посилався ВСС, чітко вказано, що підставами для відмови були:

• недоведеність кредиторських вимог позивача;

• недоведеність прав позивача на іпотеку;

• недоведеність факту кредитування боржника;

• списання кредиту, що було встановлене податковою перевіркою.

Чому з усіх підстав суд виокремив саме останню, можна тільки здогадуватись. Однак це сприяє хибному розумінню того, що саме є мотивом відмови в задоволенні позову. Більше того, це призводить до помилкового розуміння самого процесу й наслідків списання безнадійної заборгованості.

Радіти зарано

Банк формує страхові резерви за кредитами та відсотками зі своїх кош­тів і за їх рахунок компенсує збитки, що виникають у зв’язку з непогашенням заборгованості безнадійними боржниками. Тобто фактично сам собі платить.

Оскільки безнадійна заборгованість у податковому праві прирівнюється до втрачених активів, наслідком цього є зростання збитків, що призводить до зменшення бази обкладання податком на прибуток. Із цього положення податкового законодавства суд зробив хибний висновок про те, що держава відшкодує фінустанові вартість списаного кредиту за рахунок скорочення податкових зобов’язань. Утім, такий висновок не має нічого спільного ні із законодавством, ні зі здоровим глуздом.

Процес списання безнадійної заборгованості врегульовано постановами Національного банку від 13.09.2010 №424 (яка була чинною на момент виникнення спору між кредитором і боржником) та від 1.06.2011 №172 (яка є чинною на сьогодні). У цих постановах указано, що списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Банк зобов’язаний вимагати відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Чому ця однозначна позиція була судом проігнорована — незрозуміло. Можливо, відіграв роль підзаконний характер постанов НБУ? Однак є інші, «вагоміші» нормативно-правові акти.

На рівні закону

У Цивільному кодексі є вичерпний перелік підстав припинення зобов’язання, серед яких списання не згадується. Найбільш близьким до списання за своєю правовою природою є припинення зобов’язання прощенням боргу, але чи можемо говорити про прощення боргу, коли кредитор подає позов про його стягнення? Очевидно, що ні. Так само очевидно й те, що зі списанням сам борг не погашається, а зобов’язання боржника залишаються невиконаними.

Ймовірно, суд мав на увазі положення ст.528 ЦК щодо виконання обов’язку боржника іншою особою, адже зазначив, що банк отримав від держави відшкодування. Якщо уявити, що держава погашає заборгованість замість боржника у зв’язку зі зменшенням податкових зобов’язань банку, то тоді вона в порядку ст.512 ЦК мала б отримати право регресу до позичальника. Втім, таке припущення виглядає смішно.

Отже, відповідно до чинного законодавства списання боргу фінустановою не є достатньою підставою для припинення зобов’язання та припинення вимог банку до позичальника. На жаль, українська Феміда часто сліпа настільки, що не бачить за інтересом однієї зі сторін спору букви закону й дає надію навіть у безнадійних ситуаціях, що, звісно, не може не радувати боржників. І як тут не згадати рекламу відомого спортивного бренду  «Неможливе можливе»?! Особливо зав­дяки правосуддю по-українськи.