Закон і Бізнес


Мы выбираем, нас выбирают…

Из-за законодательного высокомерия ВСЮ рискует остаться без кворума. По крайней мере до лета


Кандидаты на должности членов Высшего совета юстиции

№14 (1208) 04.04—10.04.2015
ЛЕВ СЕМИШОЦКИЙ
1417

Свою 17-ю годовщину Высший совет юстиции не отмечал. Просто не было кому организовать хотя бы какое-то мероприятие, приуроченное к этому дню — 31 марта. В то же время именно в эти дни переписывается история деятельности конституционного органа: через месяц он должен начать работу на постоянной основе. Безусловно, если субъекты назначения представителей в кузницу судейских кадров исполнят свои обязанности. Но из-за попытки Верховной Рады сделать процедуру формирования состава ВСЮ максимально прозрачной на практике возможны серьезные пробуксовывания.


Як до 3 додати 11?

Із 20 нових членів ВРЮ наразі призначено лише трьох — Голову Верхов­ного Суду Ярослава Романюка, Генерального прокурора Віктора Шокіна та міністра юстиції Павла Петренка. Причому, як відзначав «ЗіБ», тільки останній встиг скласти присягу перед парламентом за старим законом.

Отже, аби ВРЮ нарешті запрацювала, до 3 членів за посадами слід додати ще мінімум 11. Теоретично із цим завданням у відведений для цього термін цілком може впоратися 4 з 5 інших суб’єктів призначення. (Не братимемо до уваги парламентську квоту, якій присвятимо окремий аналіз.)

Нагадаємо, що з’їзд суддів ще у вересні минулого року ввів до складу ВРЮ представників Вищого господарського суду Наталію Волковицьку, Вищого адміністративного — Олексія Муравйова та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Аллу Олійник. Проте скласти присягу за старою процедурою вони не встигли, а за новими правилами для їхнього вступу на посаду необхідно скликати з’їзд. Вочевидь, це надто дорогий захід, аби організовувати його заради одного питання. Та й повідомити про дату його проведення необхідно мінімум за 30 днів, а якщо на розгляд винесені питання про обрання членів тієї ж ВРЮ чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів (що більш імовірно) — за 45 днів. На черговому засіданні Ради суддів, яке відбулося 2 квітня, вирішили скликати з’їзд наприкінці вересня, жоден із членів ВРЮ за суддівською квотою не зможе приступити до виконання своїх обов’язків раніше.

28 березня сплив останній з термінів, упродовж яких усі охочі позмагатися за нову постійну роботу могли подати відповідні заяви та сподіватися на підтримку одного з трьох з’їздів — адвокатів, науковців чи працівників прокуратури — або на вибір глави держави. Загалом на ці 11 місць претендують 27 правників і 18 суддів або суддів у відставці (див. табл.). Але оскільки у форумах братимуть участь фахівці в галузі права, то не в останню чергу звертатиметься увага на процедурні моменти. І вже на цьому етапі виявилися різночитання нових положень закону «Про Вищу раду юстиції». Не кажучи вже про додаткові вимоги, визначення яких законодавець залишив на розсуд делегатів.

Прозорість із елементами захисту

Як не дивно, але деякі кандидати спіткнулися на першому ж кроці. За офіційними даними сайту ВРЮ, деякі з охочих перейти на нову роботу не подали вчасно окремих документів, передбачених ст.62 закону. Хтось — декларацію чи медичну довідку, хтось — копію диплома чи трудової книжки. Втім, їхні прізвища є в переліку претендентів на вакансії в Раді, попри те, що зазначено, що той чи інший документ не було подано до завершення прийому заяв.

У секретаріаті ВРЮ давати оцінку правомірності таких дій кандидатів не стали, напевне, послуговуючись положенням ч.8 ст.62 закону про неможливість відмови в реєстрації заяви з інших причин, крім збігання строку. (Між іншим, унаслідок такого дивного застереження законодавців до списків претендентів потрапили навіть ті, хто не має необхідного стажу.) Хоча закон прямо вказує, що прийом усього пакета (а не окремих документів) «завершується о 24 годині останнього дня строку». Тим більше що секретаріат ВРЮ зобов’язаний оприлюднити не тільки прізвища претендентів, а й копії всіх документів (крім паспорта, медичної довідки та військового квитка) наступного робочого дня. А як виконати таку вимогу за відсутності цих документів?

Та й сам факт такого ставлення до вимог процедури з боку кандидата має викликати сумніви в його моральному праві в подальшому вимагати від інших неухильного дотримання букви закону. Як поставляться до таких фактів делегати з’їздів — невідомо, але можна спрогнозувати, що згодом це може бути використано для судового оскарження.

Прикметно й те, що з автобіографій претендентів, оприлюднених на сайті ВРЮ, були прибрані відомості про дату народження кожного з них. Хоча досягнення 35 років є однією з першочергових умов доступу до конкурсу. Це пояснюється дотриманням правил оприлюднення персональних даних. Але ж мета законодавця полягала в прозорості конкурсу, зокрема в наданні можливості кожному охочому перевірити достовірність поданих кандидатом відомостей. А на практиці маємо таку собі утаємниченість.

До речі, на президентському сайті перейматися замальовуванням дат народження та відомостей про місце проживання претендентів не стали. Отже, або глава держави порушує закон «Про захист персональних даних», або в секретаріаті ВРЮ — вимогу про оприлюднення всіх відомостей.

Як рахувати стаж?

Ще одним з каменів спотикання можуть стати суперечки щодо наявності в кандидатів необхідного 15-річного стажу роботи на посаді судді чи юридичної практики. Судячи з біографій окремих претендентів, на їхню думку, необхідну кількість років їм мають додати армійські чи студентські часи, або виборна посада.

Закон «Про Вищу раду юстиції» цього питання не деталізує. Однак деякі відповіді можна знайти в рішеннях Верховного Суду. Так, розглядаючи спір щодо включення до спеціального стажу періоду навчання на заочному відділенні вузу, ВС однозначно висловився на користь того, що цей час не може братися до уваги, оскільки не заноситься навіть у трудову книжку.

Чи зараховувати до юридичного стажу очне навчання — питання більш дискусійне. На думку більшості експертів, якщо послуговуватися логікою профільних законів, студентські роки вважати такою роботою не можна. А ч.3 ст.65 закону «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції прямо визначає, що до стажу роботи в галузі права входить «період роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти». Оскільки це визначення міститься в одному акті з унесеними до закону про ВРЮ змінами — законі «Про забезпечення права на справедливий суд», є підстави для застосування аналогії закону. Та й важко назвати справедливістю різний підхід до тлумачення вимог щодо стажу для суддів і тих, хто здійснює їхній добір. Отже, за таких умов претендент має отримати диплом ступеня магістра або спеціаліста не пізніше кінця квітня 2000 року.

Аргументи опонентів зводяться до того, що особа до 35 років аж ніяк не може встигнути і освіту здобути, і 15 років відпрацювати. А Конституція, мовляв, таких вимог до члена ВРЮ не передбачає та й визначення стажу за ч.3 ст.65 стосується виключно першого призначення на посаду судді. Напевне, саме цю позицію відстоюватимуть деякі з кандидатів, котрим не вистачає кількох місяців до 15-річного стажу (після отримання диплома), або ті, в яких юридична освіта була другою, хоча особа працювала до того за фахом.

Для колишніх народних обранців ст.20 закону «Про статус народного депутата України» дійсно встановлює преференції, зараховуючи час перебування у ВР до «загального і безперервного стажу роботи, стажу роботи (служби) за спеціальністю». Втім, фахівці схиляються до думки, що ця норма не поширюється на спеціальний стаж, якщо на момент обрання до парламенту особа не працювала в галузі права.

Отже, кожен із суб’єктів призначення може на свій розсуд тлумачити таку норму, а остаточне слово знову може виявитися за судом.

Із суддівським стажем усе набагато простіше. Стаття 135 закону про судоустрій визначає його тільки в 3 випадках: власне робота суддею чи арбітром до чи після незалежності України, а також членство у ВРЮ та ВККС.

Репутація: яка вона є?

Що б не говорили нардепи про своє бажання надати конкурсу демократичного та прозорого вигляду, але в закон вони заклали положення, що дозволить відсіяти небажаних претендентів. Ідеться про вимогу до кандидата бути «визнаним фахівцем у галузі права» та мати «бездоганну професійну репутацію» (ст.6 закону). І перша, і друга умова є суб’єктивними за визначенням.

Загалом під діловою репутацією розуміється «сукупність підтвердженої інформації про особу, що уможливлює зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність і відповідність її діяльності вимогам закону». Тобто, на перший погляд, достатньо не мати проблем із законом, скасованих рішень, підозр у корупційних зв’язках тощо, аби твердити про власне бездоганне реноме. Але такі критерії окремо зазначені в переліку вимог до кандидата.

А чи можна вважати бездоганною репутацію особи, яку колись у ЗМІ звинувачували в причетності до певних оборудок, в отриманні нетрудових доходів тощо, якщо жодного судового продовження такі закиди не мали? І чи не вдадуться претенденти до війни компромату, зливаючи в пресу чутки та домисли про своїх конкурентів?

Натомість, очевидно, не можна розцінювати як бездоганну репутацію особи, яку свого часу було позбавлено мантії через засудження. Хоча згодом її і звільнено від відбування покарання. Втім, серед претендентів за президентською квотою є й такі.

Ти мене визнаєш?

У питанні ж, що вважати «визнан­ням», думки експертів розходяться. Одні вважають, що це має бути підтверджено вченим ступенем хоча б на рівні кандидата наук, інші додають ще й обов’язкову наявність почесних звань. Проте останнє для суддів було б певним нонсенсом, оскільки закон, наприклад, уже кілька років прямо забороняє главі держави в такий спосіб відзначати служителів Феміди. Аби не створювати завідомо нерівних умов для претендентів, можливо, доцільніше брати до уваги відзнаки Ради суддів?

Науковці принаймні можуть змагатися за кількістю опублікованих праць. Натомість ті ж прокурори чи судді дуже рідко переймаються власною публічністю. То чи можна вважати «визнаним фахівцем» претендента, якого знають хіба що в його районі? Та й робота на рівні області також не гарантує загальноукраїнської популярності. Водночас навряд чи критерієм визнання можна вважати й наявність сторінки в соціальній мережі. Але точно не відповідають такому критерію ті претенденти, чиїх прізвищ і фото не можуть віднайти пошукові сервіси.

Звісно, до проведення з’їздів та видання указів Президента є достатньо часу, аби була проведена перевірка відповідності кандидатів усім критеріям, за якими законодавець пропонує робити відбір нових членів ВРЮ. На сайті глави держави принаймні вже з’явилася додаткова таблиця, куди переноситимуть прізвища кандидатів, яких допустять до конкурсу. Та й урешті-решт остаточне рішення щодо всіх спірних і безспірних питань закон тут залишає за Президентом. Але й це не гарантує, що глава держави свою квоту в Раді зможе заповнити вчасно. Не такий вже й багатий у нього вибір.

Водночас на з’їздах делегати можуть дійти протилежних висновків, ніж секретаріат ВРЮ, і взагалі не знайти достойних представляти їх у Раді. Наприклад, через те, що з-поміж претендентів є й такі, кого навіть умовно вони не зможуть назвати колегами, чи ті, хто подав документи на призначення відразу двома з’їздами (напевне, не визначившись, делегати якого з них визнають кандидата), а то й трьома суб’єктами призначення відразу. До того ж і результати люстраційної перевірки можуть виявитися негативними.

Висувати інших претендентів безпосередньо на форумі, хоч який авторитет і визнання вони б мали, закон не дозволяє. А заявити про своє бажання зай­няти посаду декому з відомих юристів могла завадити банальна скромність чи розсудливість. Адже це все одно, що на запитання «Хто тут визнаний фахівець у галузі права з бездоганною репутацією?» першим підняти руку. У такому разі доведеться скликати новий з’їзд і оголошувати новий конкурс, що затягнеться ще принаймні на півтора місяця.

Тож експерти не виключають, що намагання законодавця «зобразити» прозорість і демократичність процедури відбору до ВРЮ може призвести до затягування з початком роботи цього конституційного органу. Рік чекали — почекаємо ще?