Плюсы и минусы аттестационной процедуры

Какие риски содержат методы и критерии регулярного оценивания судей?

Если процедура оценки квалификационного уровня в целом знакома отечественной Фемиде, то регулярное оценивание является абсолютно новым видом контроля, призванным отражать текущую квалификацию судьи. Проанализируем, как оно будет проводиться и какие последствия будет иметь для каждого судьи.

Періодичний контроль

Відповідно до ст.88 закону «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд») регулярне оцінювання проводитиметься з метою:

• виявлення індивідуальних потреб судді щодо вдосконалення;

• стимулювання його до підтримання кваліфікації на належному рівні;

• стимулювання до професійного зростання.

Регулярне оцінювання проводиться постійно впродовж усієї кар’єри судді без його чи інших осіб спеціальної заяви. Водночас таке оцінювання є періодичним і прив’язане до навчання в Національній школі суддів.

Суддя, призначений на посаду вперше, проходитиме підготовку для підтримання кваліфікації щорічно. Така підготовка передбачає не менш ніж 30 академічних годин на рік. Для судді, якого вже обрано безстроково, така підготовка відбуватиметься не рідше разу на 3 роки, не менш ніж 40 академічних годин упродовж кожних 3 років.

Кожне навчання закінчуватиметься регулярним оцінюванням, яке проводитиметься:

• викладачами (тренерами) НШС за результатами підготовки;

• іншими суддями відповідного суду;

• самим суддею;

• громадськими об’єднаннями шляхом незалежного оцінювання роботи судді в судових засіданнях.

Єдиним методом оцінки всіх «оцінювачів» є анкетування. Інших не передбачено. Отже, не буде іспитів, практичних завдань, характеристик, відгуків, рекомендаційних листів тощо.

Оцінки на око

Закон передбачає критерії регулярної оцінки судді викладачами НШС. За результатами кожного тренінгу під час підготовки судді викладач (тренер) заповнює анкету оцінювання, що містить:

1) оцінку:

• оволодіння суддею знаннями, вміннями, навичками за результатами тренінгу;

• акуратності та своєчасності виконання завдань;

• аналітичних здібностей, спроможності оцінювати інформацію;

• вміння взаємодіяти з колегами (спроможності вести переговори, працювати в команді, працювати під тиском тощо);

• комунікативних навичок (навичок складення документів, усного мовлення);

• сильних сторін судді;

2) рекомендації судді щодо напрямів самовдосконалення або проходження додаткового навчання.

Критерії дуже нечіткі та практично відтворюють критерії кваліфікаційного оцінювання дещо іншими словами. Тут теж ідеться про компетентність:

• професійну (оволодіння знаннями, вміннями, навичками за результатами тренінгу);

• особисту (аналітичні здібності, спроможність оцінювати інформацію, сильні сторони судді);

• соціальну (вміння взаємодіяти з колегами, спроможність вести переговори, працювати в команді, працювати під тиском, комунікативні навички, навички усного мовлення).

На практиці постане запитання: як виміряти такі критерії? Очевидно, що в анкеті буде запропонована якась диференціація оцінок. Але навряд чи доцільно покладатися лише на тренерське око. Тому виникне запитання про запровадження об’єктивних методик. Що це буде: тестування, іспит чи співбесіда? Мені як багаторічному викладачу НШС не зрозуміло, як маю оцінювати колег після 4-годинного заняття. Чи це не тренінг? А що таке тоді «тренінг» і чим він буде відрізнятися від інших занять: лекцій, семінарів, ділових ігор?

Оцінювати на око не вийде ще й тому, що результати анкетування можуть оскаржуватися. НШС ознайомлює суддю з анкетою не пізніше ніж через 5 днів після закінчення відповідного тренінгу. Суддя протягом 10 днів після одержання анкети може надіслати свої заперечення. За результатами їх розгляду викладач (тренер) має право протягом 5 днів заповнити нову анкету. І все це лягає в суддівське досьє.

Відсутність об’єктивних критеріїв оцінювання під час анкетування та практичне значення результату регулярного оцінювання призведе до того, що всі судді-учні будуть мати високі бали, бо нікому з викладачів-тренерів нецікаво, щоб на нього скаржилися колеги. І яку відповідальність несуть викладачі (тренери) за необ’єктивне оцінювання? Самі вчать і самі контро­люють!

Незрозуміло, як тренер за результатами одного тільки тренінгу може дати судді рекомендації щодо напрямів самовдосконалення або проходження додаткового навчання. Це будуть типові тренерські фрази на кшталт: «Розвиватися в напрямку досконалості!» та «Почитати Конституцію й конвенцію нікому не зашкодить». Для індивідуальних рекомендацій просто не вистачить часу, щоб пізнати кожного. Тренер — не психолог, щоб визначати напрями самовдосконалення. На те воно й «само-»! Щоб уникнути профанації, це положення варто із закону прибрати.

На думку громадськості

Окремої уваги заслуговують громадські об’єднання. Їх залучення до оцінки суддів є виправданим як з огляду на суспільний запит контролю за владою, так і з огляду на можливість отримання дійсно незалежної оцінки. Вони не із судової системи. Тому цій оцінці можна довіряти найбільше.

Втім, хто ці громадські об’єднання та як вони будуть оцінювати суддів — незрозуміло. У законі зазначено, що вони мають право організовувати незалежне оцінювання роботи судді у відкритих судових засіданнях. Оскільки закон не конкретизує, хто саме має таке право, можна стверджувати, що ним наділяється будь-яке громадське об’єднання! Хоча доцільно було б обмежити це коло організаціями лише професійного юридичного спрямування.

«Організовувати» означає, що вони самі визначають усі організаційні питання оцінки: хто, коли, кого і як. Однак з умовою, що об’єктом оцінки є виключно робота судді в судових засіданнях! Закон вимагає, аби результати незалежного оцінювання фіксувалися в анкеті, що містить інформацію про:

• тривалість розгляду справи;

• дотримання правил судочинства та прав учасників процесу;

• культуру спілкування;

• рівень неупередженості;

• рівень задоволення поведінкою судді учасниками процесу;

• зауваження щодо ведення процесу;

• інші відомості.

Допускаю, що буде розроблена спеціальна анкета, яку заповнюватимуть усі учасники процесу й кидатимуть її у скриньку на виході із суду. Оскільки організаторів громадської оцінки може бути кілька, постає запитання: скільки необхідно буде встановити таких скриньок? Де, коли та проти кого може бути відкрита скринька Пандори — закон не каже.

«Оператори» скриньки отримують громадський ресурс впливу, бо тільки від них, тих, котрі рахують «голоси», залежить, що саме там виявиться. Керована громадськість може стати потужною зброєю як за, так і проти конкретного судді. Цей фактор може становити загрозу незалежності суду. Адже тут приховано небезпеку спотворення мети регулярного громадського оцінювання. Хоча його можна вважати найбільш об’єктивним за умови усунення можливості маніпулювання результатами.

Під дамокловим мечем результатів

Значення результатів регулярного оцінювання в законі до кінця не розкрите. Сказано тільки, що вони можуть ураховуватися під час розгляду питання про обрання безстроково та проведення конкурсу на зайняття посади у відповідному суді.

«Можуть» не означає, що будуть. Але й не означає, що вони не стануть критерієм №1 для кар’єри судді! Думаю, що наслідки регулярного оцінювання повинні стати більш вагомими. Чому незадовільне кваліфікаційне оцінювання призводить до відсторонення від правосуддя, а регулярне, яке відображає поточну кваліфікацію, а точніше некваліфікованість, — ні?

Загалом оцінювання є необхідним компонентом системи загальної професійної підготовки суддів. Адже робота судді над собою та своєю кваліфікацією повинна бути безперервною. Проте для того, щоб це запрацювало, потрібно:

• уточнити й чітко розмежувати критерії оцінювання;

• визначити вагу кожного критерію в загальній оцінці (з урахуванням спеціалізації та інстанційності);

• встановити кількісні або об’єк­тивні якісні показники кожного критерію з метою об’єктивної диференціації результатів;

• усунути можливість маніпулювання результатами анкетування, насамперед «громадського»;

• визначити періодичність регулярного оцінювання: раз на рік для суддів, призначених уперше; раз на 3 роки — для суддів-«довічників»;

• упорядкувати правові наслідки регулярного оцінювання, зокрема наслідки низьких та незадовільних оцінок;

• сподіватися на мудрий та виважений підхід ВККС до розробки методик оцінювання.

Відзначимо, що 6 березня вже створено відповідну робочу групу — комісія розуміє важливість цієї ділянки роботи й активно працює! І це радує. Сподіватимемося, що так само радуватимуть і результати такої роботи.