Взрывные обвинения

«Квалификационники» рассмотрели жалобу на судей, которые вынесли приговор бывшему работнику СБУ за покушение на нардепа

Апелляционный суд отменил приговор, которым был осужден бывший работник СБУ, обвиняемый в подготовке убийства народного депутата Станислава Березкина. Как отмечали в апелляционной инстанции, суд допустил целый ряд процессуальных нарушений, в частности не сохранил аудиозапись процесса. В то же время представители райсуда убеждают, что к таким заключениям их коллеги могли дойти под давлением. Разобраться в перипетиях дела попробовала Высшая квалификационная комиссия судей.

Винен Єфремов?

Під час засідання ВККС 25 лютого найбільш резонансними мали стати питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності Оксани Царевич та Лариси Калініченко з Печерського та Голосіївського районних судів м.Києва відповідно. Проте винесення вердиктів «кваліфікаційникам» довелося відкласти, оскільки обидві судді не з’явилися.

Як пояснила в листі до ВККС О.Царевич, вона не мала змоги прибути на засідання, оскільки розглядала заплановані справи — саме цього дня вона обрала запобіжний захід щодо колишнього голови фракції Партії регіонів у парламенті Олександра Єфремова.

А замість Л.Калініченко повідом­лення до ВККС надіслала очільниця Голосіївського райсуду Олена Первушина. За її словами, законниця перебуває на лікарняному, а тому не отримала повідомлення про запрошення до кваліфкомісії.

Таке ставлення суддів до скарг обурило присутнього на засіданні народного депутата з фракції ПП «Народний фронт» Андрія Помазанова. Він наголосив, що судді постійно беруть участь у засіданнях, але ж це не може бути підставою для того, щоб їх не притягали до дисциплінарної відповідальності. Нардеп зауважив, що всі матеріали, необхідні для винесення рішення, у ВККС уже є, а тому немає сенсу відкладати розгляд цих питань. Водночас члени кваліфкомісії вирішили інакше й дали суддям шанс усе ж таки з’явитися на засідання наступного разу.

«Терористична» справа

Одним із найскладніших питань стала скарга гр. Андрія Дяченка на Юрія Солопова й Володимира Поступайла з Кіровського районного суду м.Кіровограда.

Колишнього офіцера СБУ А.Дяченка обвинувачували в підготовці вбивства народного депутата С.Березкіна. Причиною замаху, за даними правоохоронців, нібито став конфлікт між парламентарем і братом обвинувачуваного Павлом Дяченком. Мовляв, народний обранець поскаржився на останнього через протиправну приватизацію. Після цього, як зазначали слідчі органи, А.Дяченко сконструював вибуховий пристрій, але в потрібний момент той не спрацював, і нардеп залишився неушкодженим.

Розглянувши справу, судді дійшли висновку про винуватість А.Дяченка та засудили його до 11 років позбавлення волі. Водночас із таким вердиктом не погодились в Апеляційному суді Кіровоградської області: вирок було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до першої інстанції.

При цьому друга інстанція вказала на цілу низку порушень, допущених колегами. Зокрема, як повідомив член ВККС Михайло Макарчук, у рішенні апеляційного суду йдеться про те, що судді залишили недослідженими деякі докази. Крім цього, обвинувачуваний заявляв про своє алібі, а судді відмовилися цей факт перевірити. Так само Ю.Солопов і В.Поступайло нібито не дослідили заяви захисту про фальсифікацію доказів та обмежували право на захист.

Наприклад, А.Дяченко та його адвокати не мали змоги знайомитись із доказами, які надавала прокуратура. Крім цього, вказано на відсутність  аудіозаписів процесу в першій інстанції. І вже навіть цього факту було б достатньо, аби направити справу на новий розгляд.

Зважаючи на значний перелік «недопрацювань», можна було очікувати, що «кваліфікаційники» щонайменше винесуть догану, а можливо, і передадуть справу Вищій раді юстиції, аби та вирішила, чи немає в діях суддів ознак порушення присяги. Проте змінити ситуацію на свою користь спробували самі законники.

Захисна реакція

На початку своєї промови Ю.Солопов указав на найбільш очевидну помилку апеляційної інстанції. Він наголосив, що всі записи процесу зберігаються в суді і з ними без зай­вих труднощів можна ознайомитися. На доказ цього він передав членам ВККС диски з копіями аудіозаписів. Законник наголосив, що інколи через технічні помилки працівники АСКО не можуть прочитати передані диски. Можливо, припускає суддя, така ситуація склалась і цього разу. Однак, як правило, у таких випадках судді другої інстанції вказують на проблему та просять ще раз надіслати їм копії, але цього разу вони із цього приводу не зверталися.

Також Ю.Солопов повідомив про несправедливість усіх інших обвинувачень. Зокрема, за його словами, суд повною мірою дослідив заяви А.Дяченка щодо алібі. Той переконував, нібито під час скоєння злочину й підготовки до нього перебував на робочому місці. Проте, зазначив суддя, ці заяви не підтвердилися ні записами в журналі відвідування будівлі СБУ, ні записами камер, які на ній розміщені. При цьому законник підкреслив, що перевірити достовірність його слів члени кваліфкомісії можуть, прослухавши ті ж записи судових засідань, і навіть назвав точний час, коли розглядалися ці докази. У свою чергу В.Поступайло звернув увагу ВККС на конкретні сторінки рішення, де вказано, що алібі не знайшло підтвердження.

Стосовно обмеження права підсудного на захист Ю.Солопов відзначив, що інтереси того відстоювали відразу 3 професійні адвокати, а за таких умов навіть за бажання порушити права було б складно. Крім цього, перед засіданнями суду обвинувачуваному давали час на спілкування зі своїми захисниками. Коли ж прокуратура подала нові докази, А.Дяченко та його захисники отримали 3 дні на ознайомлення з матеріалами, що так само говорить про відсутність порушення прав.

Має Ю.Солопов і власне припущення щодо того, чому апеляційна інстанція ухвалила саме таке рішення. За його словами, на суддів чинився тиск, наслідком чого навіть стало звернення до прокуратури. Щоправда, потім відповідна заява була відкликана.

Своє рішення з приводу скарги члени ВККС ухвалювали за зачиненими дверима та дійшли висновку, що підстав для накладення дисциплінарних стягнень немає. Єдине, чим дорікнули «кваліфікаційники», це надто пізнім поданням доказів. Значно простіше було б, якби всі матеріали були направлені до колегіального органу відразу, як законники дізналися про звинувачення. Можливо, в такому разі їм і до Києва їхати не довелося б.