Закон і Бізнес


Обеспечение заканчивается погашением


№52 (1194) 27.12—07.01.2015
15740

Сам факт окончания срока действия кредитного договора при наличии задолженности не является основанием для прекращения действия договора ипотеки.К такому выводу пришел ВСУ в постановлении от 22 октября 2014 №6-153цс14, текст которого печатает "Закон и Бизнес".


Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

22 жовтня 2014 року                                                   м.Київ                                                   №6-153цс14

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 7 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк» «Укргазбанк», третя особа — Особа 8, про визнання договорів іпотеки припиненими, за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5.06.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року Особа 7 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1.03.2007 між ПАТ «АБ «Укргазбанк» і Особою 8 укладено кредитний договір, за яким банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі $2 млн на строк до 28.02.2008 зі сплатою 16% річних. 16.03.2007 з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між ПАТ «АБ «Укргазбанк» і ним (Особою 7) укладено два договори іпотеки, за якими було передано в іпотеку належні йому житловий будинок та земельну ділянку. Оскільки строк дії іпотечного договору не визначено, він є невід’ємною частиною кредитного договору, строк дії якого закінчився 28.02.2011, позивач просив визнати договори іпотеки припиненими.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 14.02.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 13.05.2014, позов Особи 7 задоволено, визнано припиненими з 1.03.2011 договори іпотеки від 13.05.2014, що укладені між Особою 7 і ПАТ «АБ «Укргазбанк», з усіма змінами та доповненнями.

Ухвалою ВСС від 5.06.2014 відмовлено ПАТ «АБ «Укргазбанк» у відкритті касаційного провадження на підставі п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У поданій до Верховного Суду заяві заступник Генерального прокурора просить скасувати ухвалу ВСС від 5.06.2014, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: стст.3, 17 закону «Про іпотеку», стст.530, 598, 599, 631 Цивільного кодексу.

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора наводить рішення ВСС від 18.12.2013, ухвали ВСС від 21.09.2011 та від 9.10.2013, рішення ВС від 22.06.2011, постанову ВС від 4.12.2013.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.08.2014 справу допущено до провадження у Верховному Суді.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників ПАТ «АБ «Укргазбанк» та представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВС визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 1.03.2007 між ВАТ «АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «АБ «Укргазбанк», і Особою 8 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив позичальникові відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі $2 млн зі сплатою 16% річних на строк до 28.02.2008.

16.01.2008 між ПАТ «АБ «Укргазбанк» і Особою 8 була укладена додаткова угода №2 до кредитного договору від 1.03.2007, за умовами якої банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі $2 млн зі сплатою 16% річних на строк до 28.02.2009.

19.02.2009 між ПАТ «АБ «Укргазбанк» і Особою 8 було укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору від 1.03.2007, за умовами якої банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом $2 млн на строк до 18.02.2009, 19.02.2009 банк установив позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію з лімітом $2927300, 20.02.2009 банк установив позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 11760210 грн. на строк з 20.02.2009 до 28.02.2010 зі сплатою 16% річних за користування кредитними коштами в доларах США, виходячи з 16% річних, та 18% річних за користування кредитними коштами в гривнях.

16.03.2007 з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між ПАТ «АБ «Укргазбанк» і Особою 7 було укладено два договори іпотеки, за якими позивач передав в іпотеку належні йому житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за Адресою 1. У цих договорах зазначено, що вони є невід’ємною частиною кредитного договору.

Як зазначено в кредитному договорі, він діє з моменту набрання ним юридичної сили до 28.02.2011. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов’язань, що лишилися невиконаними з будь-яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору не тягне за собою припинення зобов’язань, що випливають із цього договору, також у разі, якщо такі зобов’язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов’язань, що лишилися невиконаними на момент закінчення строку дії договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що строк дії іпотечних договорів не встановлено, а оскільки іпотечні договори є невід’ємною частиною кредитного договору, то строком закінчення дії іпотечних договорів є строк закінчення дії кредитного договору, тобто 28.02.2011.

Разом з тим у наданих для порівняння рішенні ВСС від 18.12.2013, ухвалах ВСС від 21.09.2011 та 9.10.2013 й рішенні ВС від 22.06.2011 суди касаційної інстанції дійшли висновку, що в разі невиконання грошових зобов’язань за основним договором підстави для припинення дії договору іпотеки відсутні.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч.1 ст.17 закону «Про іпотеку», ст.599 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ст.1 закону «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.

Згідно з ст.599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.5 ст.3 закону «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 17 закону «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов’я­зання або закінчення строку дії іпотечного договору;

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону;

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її (Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється.);

наявності інших підстав, передбачених цим законом.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення дії договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Аналогічний висновок міститься також у постанові ВС від 4.12.2013 №6-125цс13.

Отже, у справі, яка переглядається, висновок суду касаційної інстанції про те, що закінчення строку дії кредитного договору є підставою для припинення дії договорів іпотеки, без урахування належного виконання грошових зобов’язань за основним договором, є помилковим.

Відповідно до вимог чч.1, 2 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 5.06.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.3603 ЦПК, Судова палата в цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.

Ухвалу ВСС від 5.06.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.