Закон і Бізнес


Трудоустроенный по статусу


№52 (1194) 27.12—07.01.2015
8203

Лицо, зарегистрированное как субъект предпринимательской деятельности, не может быть признано безработным и не имеет права на выплату помощи.


Верховний Суд України

Іменем України

ПОСТАНОВА

7 жовтня 2014 року  м.Київ  №21-408а14

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Херсонського міського центру зайнятості до Особи 1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2010 року центр зайнятості звернувся до суду з позовом про стягнення з Особи 1 незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 4346 грн. 34 коп. на підставі ч.3 ст.36 закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2.03.2000 №1533-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

На обгрунтування позову центр зайнятості послався на те, що відповідач на момент звернення до нього та під час отримання допомоги по безробіттю був зареєстрований як фізична особа — підприємець, проте приховав цю обставину, яка унеможливлювала отримання зазначеної допомоги.

Суди встановили, що 29.09.2008 Особа 1 був зареєстрований у центрі зайнятості, йому було надано статус безробітного відповідно до ст.2 закону «Про зайнятість населення» від 1.03.91 №803-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та призначено допомогу по безробіттю відповідно до стст.22, 23 закону №1533-III.

З правами та обов’язками безробітного Особа 1 був ознайомлений на інформаційному семінарі 24.09.2008.

23.09.2010 позивач провів перевірку, за результатами якої складено акт перевірки достовірності страхових випадків та обгрунтованості виплат матеріального забезпечення №206/П. У ході перевірки встановлено, що відповідач, на порушення ст.2 закону №803-XII, неправомірно отримав допомогу по безробіттю в період з 29.09.2008 до 20.06.2009 в сумі 4246 грн. 34 коп., оскільки з 31.03.2005 він зареєстрований як ФОП.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 1.06.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 22.05.2014 рішення судів першої й апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення ВС з підстави, передбаченої п.1 ч.1 с.237 Кодексу адміністративного судочинства, центр зай­нятості зазначає, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції від 9.12.2010, 17.01, 24.01, 12.06.2013, 13.03, 20.03.2014 (справи
№№К-25572/10, К/9991/30630/12, К-33695/10, К/9991/35197/11, К/9991/54203/12, К/9991/49447/12 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення стст.1, 2 закону №803-ХІІ, ст.36 закону №1533-III, стст.46, 47 закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), п.20 Порядку реєстрації, перере­єстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою КМ від 14.02.2007 №219 (чинного на час виникнення спірних відносин). Просить ухвалу ВАС від 22.05.2014 скасувати й ухвалити нове рішення — про задоволення позову.

Перевіривши наведені в заяві центру зайнятості доводи, колегія суддів уважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

ВАС, допускаючи справу до провадження, виходив з того, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення стст.1, 2 закону №803-ХІІ, ст.36 закону №1533-III, стст.46, 47 закону №755-IV, п.20 порядку.

Так, у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що, оскільки особа на момент реєстрації в службі зайнятості була зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності, вона не могла бути визнана безробітною і, відповідно, отримувати матеріальне забезпечення за нормами закону №1533-III.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд дійшов іншого висновку, зазначивши у своєму рішенні, що Особа 1, хоча і зареєстрований як підприємець, проте на момент звернення до центру зайнятості виконав усі дії щодо припинення підприємницької діяльності, а тому підстав для стягнення з нього отриманої допомоги по безробіттю немає.

Колегія суддів уважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданих для порівняння судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Підпунктом «б» п.3 ст.1 закону №803-XII визначено, що в Україні до зайнятого населення належать, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.

Згідно з ст.2 зазначеного закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Відповідно до стст.46, 47 закону №755-IV державна реєстрація ФОП є засвідченням факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою. Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.

Пунктом 8 ч.1 ст.31 закону №1533-III передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється в разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до абз.1 ч.3 ст.36 цього закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків та зловживання ними стягується із цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 20.11.2000 №307 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 14.12.2000 за №915/5136; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), установлено: якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності, не може бути визнана безробітною й не має права на виплату допомоги по безробіттю.

Як установили суди, Особа 1 29.09.2008 подав до центру зайнятості заяву про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, в якій зазначив, що він не зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності. Проте на час подання цієї заяви та протягом усього часу отримання допомоги по безробіттю відповідач був зареєстрований як ФОП.

За наведених обставин ухвала ВАС від 22.05.2014 не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Проте, установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, про що йдеться в заяві, оскільки відповідно до ч.2 ст.243 КАС Верховний Суд не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 цього кодексу.

Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги такі повноваження відповідно до вимог ст.223 КАС має суд касаційної інстанції, справу після скасування оскаржуваної ухвали слід направити на новий розгляд до зазначеного суду.

Керуючись стст.224—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Херсонського міського центру зайнятості задовольнити частково.

Ухвалу ВАС від 22.05.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.