Под стражей времени,

или Кто виноват в затягивании рассмотрения отдельных категорий уголовных производств?

Руководство Высшего специализированного суда по рассмотрению гражданских и уголовных дел, приглашая председателей апелляционных судов на последнее осеннее совещание, намеревалось выяснить сложные вопросы, которые возникают у законников во время рассмотрения дел и касаются лиц, содержащихся под стражей. Впрочем, из-под слоя формальности этого вопроса проявилась обеспокоенность «общников» относительно причин тех процессов, которые способствуют судебной волоките. Как выяснилось, обладатели мантий очень недовольны работой правоохранительных органов.

Не заради наради

Питань щодо необхідності прискорення розгляду кримінальних справ відносно підозрюваних осіб, котрі перебувають під вартою, ще минулого року не порушував, мабуть, лише ледачий. Та й не дивно, адже держава отримала новий Кримінальний процесуальний кодекс. Цей документ, за твердженням його творців та експертів, мав стати не тільки найпрогресивнішим кодексом часів незалежної України, а й взірцем європейського підходу до кримінальної юстиції. Неодноразово наголошувалося, що з його прийняттям держава зробила крок до гуманізації кримінального процесу, вшанувавши в такий спосіб Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та спустошивши переповнені камери слідчих ізоляторів.

Не можна заявляти, що суддям знадобилося багато часу на адаптацію до нових норм і ролей (мається на увазі введення посади слідчого судді), адже все ж із більшістю незвичайних положень доводиться стикатися працівникам правоохоронних органів і адвокатам. Утім, певний час володарям мантій таки довелося працювати одночасно у двох напрямках: за кодексами 1960 та 2012 років. Однією з новацій, якій приділялося досить багато уваги, стало те, що КПК обмежив можливість застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Тепер це виняткова міра. Для нескладних випадків арешт замінено домашнім арештом або звільненням під заставу, суму якої також урочисто повідомляє суддя.

Щоправда, як наголосив заступник голови ВСС Станіслав Кравченко, і нині існує купа справ, коли осіб тримають під вартою більш ніж 6 місяців поспіль. Зокрема, залишається безліч проваджень, які були порушені ще за старим КПК. Слідство ведеться роками. Стільки ж часу перебувають під вартою й обвинувачені. Та не завжди, як виявляється, виною тому — діяльність суду.

Чому так довго?

Звісно, чинники стагнації будь-яких процесів є об’єктивними чи суб’єктивними. І судові процеси не виняток. Серед найбільш поширених причин уповільнення розгляду кримінальних проваджень С.Кравченко назвав неприбуття в судове засідання учасників провадження та невиконання постанов про їх примусовий привід. Хоча, здавалося б, хто ще, крім учасників процесу, повинен бути зацікавлений в якнайшвидшому його закінченні? «На нещодавньому засіданні пленуму ВСС заступник Генерального прокурора наголошував, що кількість відкладених справ через неявку в засідання прокурора є незначною. Проте, аналізуючи практику по регіонах, з’ясовуємо, що картина трохи інакша», — обурювався С.Кравченко. «Ніхто не каже, що вони це роблять навмисно. Втім, через недотримання строків розгляду справи суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. І саме тому дуже важливо в ухвалах указувати точну причину відкладання справи, особливо якщо вона пов’язана з неявкою сторони», — зауважив суддя. Заступник голови ВСС також порадив колегам заздалегідь з’ясувати, чи не буде прибуття сторін у судове засідання на визначену дату чимось ускладнене або неможливе, а як своєрідну підстраховку запропонував законникам мати під рукою статистику про кількість зірваних засідань через неприбуття прокурора. Так само, на думку С.Кравченка, треба робити і з безвідповідальними адвокатами.

Беручи цей факт до уваги, заступник голови ВСС заявив, що має місце недостатнє використання процесуального механізму дистанційного судового провадження, який міг би усунути цю проблему. Та, на думку доповідача, суддям не треба вдаватися до «зловживання» дистанційним розглядом. Адже відповідно до ч.2 ст.336 КПК суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо останній проти цього заперечує. «Ми не можемо позбавити обвинуваченого права приймати участь у засіданні безпосередньо», — зауважив С.Кравченко.

Окремо доповідач наголосив на необхідності термінового завершення розгляду кримінальних справ за КПК 1960 року. Адже в багатьох із них підсудних тримають під вартою без періодичного судового контролю за доцільністю та обгрунтованістю подальшого застосування такого запобіжного заходу.

Позбутися тотального контролю

За нинішніх суспільно-політичних обставин професійні судді балансують на лезі закону. Загрозливий баланс полягає в неухильному дотриманні закону з одночасним урахуванням су­спільних вимог сьогодення. День у день громада підвищує планку суддівського сумління, дорікаючи володарям мантій за їхні рішення, поведінку та спосіб життя (буває, що й недаремно). Втім, войовниче втручання в діяльність однієї з гілок влади, очевидно, призведе до повної бездіяльності законників й остраху взагалі приймати якісь рішення без їх попереднього схвалення «народним віче». На цей факт С.Кравченко також звернув увагу очільників апеляційних судів, зауваживши, що дедалі частіше відбувається нашарування причин відкладення судових засідань, що спричиняє затягування розгляду справи. «Скільки разів ми маємо задовольняти клопотання прокурора чи адвоката про виклик свідка, зокрема, якщо його місцезнаходження невідоме, а привід до суду неможливий?» — звернувся представник ВСС до присутніх. Він порадив у таких випадках вивчати практику Європейського суду з прав людини, який завжди співвідносить цінність показань свідка або їх відсутність із загальною можливістю розгляду справи без їх отримання. Тим паче, коли мова йде про перебування обвинуваченої особи під вартою. І тут вже принципово немає різниці, за яким з кодексів ведеться провадження: в обох випадках запобіжний захід не повинен перетворюватися для особи на покарання (іноді тривалістю в роки).

Під час доповіді С.Кравченко також порадив законникам скинути з себе зайвий тягар контролю, який багато хто із суддів продовжує інерційно здійснювати, озираючись на колишній досвід. «Ми повинні відходити від практики, коли судді відповідають за все», — наголосив посадовець. Таку позицію він обгрунтував тим, що служителі Феміди є незалежними арбітрами в спорі. Саме тому вони не повинні забезпечувати реалізацію прав сторін за власною ініціативою. На думку доповідача, кожна сторона повинна опікуватися своїми правами особисто, а не за вказівкою суду.

Таким чином, не можна не погодитись із С.Кравченком, адже будь-яке спонукання судом сторони до дії вважатиметься заангажованістю та упередженістю арбітра. А хіба не цього прагне позбутися суспільство?

Ідеалістів немає

Утім, друга річниця дії нового КПК не тільки принесла нову судову практику, а й виявила низку конкретних проб­лемних моментів у його застосуванні. Таким, на твердження багатьох учасників наради, є розділ кримінального процесуального закону, який регламентує застосування запобіжного заходу, подовження строків тримання під вартою на стадії направлення провадження до суду першої інстанції. Це питання неодноразово ставилося суддями та захисниками ще минулого року.

Каменем спотикання залишається неузгодженість практики щодо застосування судами ч.3 ст.315 КПК, яка регламентує встановлення, подов­ження та зміну запобіжного заходу. С.Кравченко повідомив, що практика ЄСПЛ рекомендує судам під час застосування цієї норми брати до уваги те, що у зв’язку з «автоматичним» подовженням застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має місце пряме порушення прав людини. Проблеми з його застосуванням виникають і на стадії апеляційного та касаційного розгляду. Зокрема, тоді, коли вирок апеляційної інстанції, що приводиться в дію негайно, передбачає початок перебігу покарання засудженого та, відповідно, залишення його під вартою. У «касаційників» же немає законодавчої можливості змінити запобіжний захід. Судді ж першої інстанції повинні чекати клопотання сторони, аби мати змогу це зробити.

Законодавець досить чітко визначив, що під час підготовчого засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розд. ІІ КПК. За відсутності ж будь-яких побажань сторін кримінального провадження обраний під час досудового слідства захід забезпечення кримінального провадження вважається подовженим.

Не оминуло керівництво ВСС і питань стосовно здійснення судочинства на тимчасово окупованих територіях та на територіях проведення антитерористичної операції. Так, допомоги попросив голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Агєєв. Він наголосив, що з метою збереження життя та здоров’я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду роботу установи припинено у зв’язку з бойовими діями, які відбуваються в районі розташування суду. Наразі, за розпорядженням голови ВСС, розгляд справ, підсудних Апеляційному суду Донецької області, здійснює Апеляційний суд Запорізької області. Оптимізувати чи прискорити розгляд тих кримінальних проваджень, де осіб тримають під вартою, фізично неможливо. Пенітенціарна служба просто не в змозі доставляти обвинувачених зі слідчого ізолятора, розташованого на підконтрольній терористам території. «Ми розуміємо, що ситуація, яка склалася в країні, непередбачувана. Крим не визнає рішень українських судів, а події у Луганській і Донецькій областях взагалі опинилися поза межами осяжного. Та ми не припиняємо шукати можливості для допомоги нашим колегам», — запевнив О.Агєєва заступник голови ВСС.

Однак, як виявилося, не всі очільники судів правильно формулюють запити до касаційної інстанції. «Ви прагнете отримати відповідь щодо конкретної справи, а ми подіб­ним не займаємося», — повідомив С.Кравченко. Підтримала свого колегу й заступник голови ВСС Марина Червинська. Вона курирує роботу судової палати з розгляду цивільних справ, але проблеми «криміналістів» їй також знайомі. На її думку, останнім часом колеги з регіонів вимагають від «касаційників» недопустимої, з точки зору закону, конкретики.

«Ми не маємо права відповідати на запити, в яких указані обставини конкретної справи. Адже це вважатиметься прямим втручанням у діяльність судді», — наголосила М.Червинська й порадила законникам формулювати запити більш абстрактно, аби у ВСС з’явилася можливість у такий же спосіб протлумачити проблемну норму.

«Стосовно забезпечення єдності судової практики щодо скасування та зміни запобіжного заходу у ВСС готується узагальнення. Тому на звернення суддів Запорізької та Чернівецької областей ми поки що надали проміжну відповідь. Поставтеся до нас із розумінням і дочекайтесь узагальнення», — попросив С.Кравченко.

Різний погляд на спільну справу

Останнім пунктом порядку денного робочої наради стало обговорення питання щодо застосування закону «Про очищення влади». Доповідачем мав виступати голова ВСС Борис Гулько, який, до речі, був відсутнім під час обговорення попередніх питань. Одначе, на здивування присутніх, голова ВСС прибув на нараду не сам. Відвідати колег і поділитися своїми міркуваннями стосовно закону та його втілення в життя вирішив Голова Верховного Суду Ярослав Романюк.

Своє бажання поспілкуватися із колегами він пояснив тим, що на першому пленарному засіданні Верховної Ради нового скликання, куди він і Б.Гулько були урочисто запрошені, Президент несхвально відгукнувся про суддівський корпус і про вчинки володарів мантій у важкі для держави часи. Як повідомив Голова ВС, Петро Порошенко наголосив, що саме на сумлінні суддів лежить рішення, за яким працівник спецпідрозділу міліції «Беркут», кот­рого підозрюють у вбивстві 39 осіб, утік з-під домашнього арешту. А такий лояльний запобіжний захід обрав для нього суд. «400 депутатів дивилися на нас із Борисом Івановичем, як на зрадників. А після засідання, коли ми вже вийшли із зали, то почувалися, як побиті собаки», — повідомив Я.Романюк. Такі явища та такі рішення, на думку очільника ВС, обов’язково викликатимуть обурення в суспільстві.

Вже вкотре за цей місяць зайшла мова й про подання ВС до Конституційного Суду щодо конституційності окремих положень закону «Про очищення влади», які стосуються служителів Феміди. «Верховний Суд зовсім не проти люстрації. Проте цей процес має здійснюватися на справедливих умовах, із чітким додержанням процедури та з огляду на європейські стандарти. У процесі люстрації не повинні постраждати невинні люди. Водночас ті, хто справді заслуговує на звільнення, не мають бути поновлені на своїх посадах через недосконалу процедуру люстрації», — пояснив Я.Романюк. Такі положення, переконаний керівник найвищого судового органу, не відповідають презумпції невинуватості та суперечать ст.61 Основ­ного Закону, згідно з якою юридична відповідальність має індивідуальний характер.

При цьому, зауважив доповідач, закон не ставить за мету хоча б перевірити, чи були законними зазначені судові рішення, чи відповідали вони принципу верховенства права, а якщо ні, то з якої причини. Якщо ж рішення суду не скасоване в установленому порядку, то воно вважається законним. Тобто, за законом «Про очищення влади», констатував Я.Романюк, судді підлягають звільненню за ухвалення рішень, які на сьогодні є законними.

«Якщо ж удатися до процедури, запропонованої законодавцем, то, звільнивши суддів, не переглядаючи рішень, держава фактично відкриє для них пряму дорогу до ЄСПЛ», — переконаний Голова ВС.

Завершуючи свій виступ, він закликав колег звернути увагу на організацію роботи судів, відкритість, доступність і прозорість правосуддя, а головне — на якість та оперативність ухвалення рішень, дотримання принципу верховенства права.

Апеляційні острахи

Коментуючи досить емоційну промову Я.Романюка, Б.Гулько наголосив, що ВСС та апеляційні суди підтримують позицію ВС і налаштовані на подальші зміни всередині системи. Представники судової влади повинні брати активну участь у дискусіях при підготовці законопроектів, які можуть впливати на судочинство. «Суспільство має відчути, що судова влада не лише готова до змін, а й робить реальні кроки, спрямовані на вдосконалення судочинства, наближення до міжнародних стандартів і підвищення рівня довіри до суду», — переконаний керівник ВСС.

Та трохи інші емоції виникли в голови Апеляційного суду м.Києва Антона Чернушенка. З розумінням поставившись до промови Я.Романюка та усвідомлюючи всю невідворотність змін, які так чи інакше повинні відбутися в суспільстві, він порадив колегам не керуватися в роботі політичними оцінками. Очільник апеляційного суду розповів, що напередодні наради до нього завітали представники Служби безпеки з порадою перенести слухання справи про повернення Дмитру Павличенку квартири та автомобіля. За словами правоохоронців, вони не матимуть змоги захистити ні керівництво суду, ні суддю, який слухатиме справу. Проте, як пояснив А.Чернушенко, попри всі застереження, з метою уникнення провокацій та хибних уявлень про поведінку суду, слухання справи все ж відбулося. «На щастя, у нас були законні підстави скасувати рішення Шевченківського районного суду й повернути у власність скаржника його майно», — повідомив голова суду, наголосивши, однак, на тому, що наразі в державі немає таких правоохоронних структур, які могли б захистити суддів.

«Ми всі добре знаємо «справу Павличенків». Вирок про їх засудження залишився в силі, і згідно з ним вони — вбивці. Проте в Інтернеті ці особи мають змогу висловлювати думки, що вони прийдуть люструвати суддів, як люстрували суддю Зубкова», — обурювався А.Чернушенко. Така поведінка, за його твердженням, має викликати занепокоєння представників усіх гілок влади. Володарі мантій, переконаний доповідач, мають залишатися незалежними від будь-якого тиску.

«Суди дійсно мають бути незалежними, втім, вони не мають бути незалежними від закону», — виправив свого колегу Я.Романюк і зауважив, що наведені повідомлення й факти вже в «сигнальній папці» Голови ВС.

Очевидно, за відсутності діалогу «сигнальна папка» Я.Романюка буде товстішати, адже вимогливе й безкомпромісне суспільство (яким воно, можливо, стало й не зі своєї волі) не знатиме міри у власних бажаннях. І громаді, яка не здатна адекватно оцінити процеси, що відбуваються в державі, та зіставити ціну вимог з їх метою (яка все більше стає схожою на агоністичну помсту), буде важко дотримуватись у розмові із судовою владою форми діалогу, де говорити й слухати повинні обидві сторони.

ПРЯМА МОВА

МАРИНА ЧЕРВИНСЬКА,
заступник голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

— До нас, як до фахівців касаційної інстанції, дуже часто звертаються по допомогу судді-«апеляційники». І ця допомога надається, але ми не завжди знаємо, в якій формі її слід надати. За законом «Про судоустрій і статус суддів», надання методичної допомоги входить до наших обов’язків. Проте, на жаль, законодавець, установивши обов’язок, не визначив форми його реалізації. І цивільна, і кримінальна палати нині стикнулися з безліччю питань, які до минулого року нам не здавалися нерозв’язними. Досі практика була усталеною, і багато правових позицій ми переймали у Верховного Суду. І, звичайно, намагалися оперативно доводити їх до відома суддів апеляційних судів — переважно у формі інформаційних листів. Однак нові реалії життя змусили нас переосмислити те, що ми робимо й робили. Наприклад, європейська спільнота не розуміє такої звичної та майже необхідної для нас форми узагальнення практики, як постанова пленуму. Європейські судді вважають, що кожна справа індивідуальна. І я трохи заздрю, що на Заході немає таких масових, однотипних і стихійних справ, як у нас. А враховуючи ще й мінливу позицію ВС з багатьох питань, такі рішення пленумів дуже полегшують нашу роботу.

ВІКТОР КОВТУН,
голова Апеляційного суду Хмельницької області:

— Спостерігається така тенденція, коли громадськість дає й даватиме оцінку суддям. Проте так чи інакше оцінка грунтуватиметься на статистичних даних щодо розглянутих та скасованих справ, які з року в рік надає Державна судова адміністрація. Та хіба не можна оцінити роботу судді до оскарження? Чи можна, оперуючи лише цифрами й таблицями, оцінити якість роботи судді? Багато рішень змінено за суб’єктивними ознаками. Так, суддя першої інстанції виніс вирок, наприклад, засудивши особу до 5 років ув’язнення, а апеляційна інстанція скоротила строк до 4-ох. За законом, попереднє рішення вважається зміненим (скасованим), і суддя таким чином «заробляє» собі негативну статистику, хоча фактично він зробив усе правильно й докоряти йому немає за що. Треба докорінно міняти підхід до оцінювання роботи суддів як місцевих, так і апеляційних судів.

АНТОН ЧЕРНУШЕНКО,
голова Апеляційного суду м.Києва:

— Як відомо, Європейський суд з прав людини нещодавно підписав Протокол №16 (до нього приєдналася й Україна), котрий передбачає можливість направлення до ЄСПЛ преюдиціального запиту, на який обов’язково має надійти відповідь. Отже, в ЄС схвально ставляться до такого правового патронажу. Що стосується методичної допомоги вітчизняним судам, яка також, на мою думку, сприяє усталенню судової практики, то її можливість була передбачена навіть радянським законодавством. Я, наприклад, жалкую, що мені досить рідко доводиться бачити в себе в суді колег з касаційної інстанції. Коли приходили судді з Верховного Суду, я взагалі забув. Нині це не практикується. А втім, я пам’ятаю часи, коли було чимало справ за позовами вчителів, і ВС тоді тричі міняв свою практику. Через це тоді багато наших колег опинилися віч-на-віч із тисячами скасувань. Проте для мене стало відкриттям, що окремі правові позиції, які час від часу готує ВС, не приєднуються до матеріалів конкретної справи. Тобто вони становлять висновки загального характеру, які дуже важко застосувати на практиці. Отже, користь від подібних узагальнень особисто для мене є не зовсім зрозумілою.