Подарок в обеспечение

В случае если договор заключен сторонами для сокрытия другой сделки, которую они на самом деле совершили, он является не фиктивным, мнимым. К такому выводу пришел ВСУ в постановлении от 24 сентября №6-116цс14, текст которого печатает "Закон и Бизнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

_{24 вересня 2014 року                                                    м.Київ                                                   №6-116цс14}

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Яреми А.Г.

суддів: Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 9 та Особи 10 до Особи 11, треті особи: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Особа 12, служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, про визнання договору недійсним за заявою Особи 11 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.02.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року Особа 9 та Особа 10 звернулися до суду з позовом до Особи 11, треті особи: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Особа 12, служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, про визнання договору недійсним. Позивачі зазначали, що 2.06.2009 уклали із відповідачкою договір дарування квартири за Адресою 1, який був нотаріально посвідчений. Позивачі просили визнати спірний договір фіктивним, оскільки вони фактично не мали наміру безоплатно передавати, а відповідачка — приймати в дар спірну квартиру. Договір дарування укладався як забезпечення виконання боргових зобов’язань позивачів перед відповідачкою за договором позики від 3.06.2009.

Рішенням Тернопільського міськ­районного суду від 12.11.2013 у позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 21.01.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Ухвалою судді ВСС від 13.02.2014 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особи 11.

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції Особа 11 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.234 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді ВС, пояснення представників Особи 11 — Особи 13 та Особи 14, представника приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Особи 12 — Особи 15 та представника служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради Дунець М.Б., які взяли участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до змісту ст.360⁴ ЦПК Верховний Суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що 2.06.2009 між сторонами укладено договір дарування, за яким Особа 10 та Особа 9 зобов’язувались передати у майбутньому безоплатно у власність Особи 11 квартиру за Адресою 1, який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Особою 12 2 червня 2009 року та зареєстровано в реєстрі за №1971.

Згідно із п.9 спірного договору сторони домовились, що під передачею квартири слід уважати символічну передачу речі. Передача дарувальниками обдарованій та прийняття обдарованою від дарувальників ключів від квартири, технічного паспорта відбудеться в термін до 2.04.2010 та свідчитиме про те, що передача речі відбулась.

3.06.2009 між Особою 9 та Особою 11 укладено договір позики, за яким Особа 9 позичила в Особи 11 гроші в розмірі €14200 із зобов’язанням повернути кошти до 3.04.2010.

У квітні 2010 року Особа 11 заре­єструвала в органах БТІ право власності на спірну квартиру.

Рішенням Тернопільського міськ­районного суду від 20.10.2011, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 16.05.2013, стягнуто із Особи 9 на користь Особи 11 заборгованість за договором позики в розмірі €14200 та 3% річних.

Таким чином, судом установлено, що в позивачів існували боргові зобов’язання перед відповідачкою.

Після укладення договору дарування позивачі квартиру не звільнили, не передали ключі та технічний паспорт, у зв’язку з відсутністю іншого житла продовжували проживати в спірній квартирі, самостійно оплачували витрати на її утримання.

Оцінивши зібрані у справі докази, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що договір дарування був укладений з метою забезпечення виконання договору позики, а тому спірний договір є фіктивним.

Встановивши такі фактичні обставини, апеляційний суд задовольнив позовні вимоги Особи 9 та Особи 10
про визнання договору дарування недійсним.

Проте в ухвалі ВСС від 20.06.2012, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.234 ЦК посилається заявниця, касаційний суд указав, що в разі, якщо правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, якій вони насправді вчинили, такий правочин є не фіктивним, а удаваним і до нього слід застосовувати ті правила, які регулюють правочин, який сторони насправді вчинили.

Отже, касаційним судом допущено неоднакове застосування однієї й тієї самої норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст.234 ЦК, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до змісту ст.234 ЦК фіктивний правочин — це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним (ст.235 ЦК).

Суд на зазначене уваги не звернув та, встановивши, що під договором дарування сторони фактично приховали договір застави, укладений з метою забезпечення повернення Особою 11 позичених в Особи 10 €14200, помилково визнав спірний договір фіктивним.

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст.360⁴ ЦПК його слід скасувати й передати справу на новий касаційний розгляд.

Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, чч.1, 2 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 11 задовольнити частково.

Ухвалу судді ВСС від 13.02.2014 скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.