Закон і Бізнес


Грузовик в аренде


№49 (1191) 05.12—12.12.2014
9459

В случае передачи авто, которое было предварительно ввезено в качестве взноса в уставный капитал, во владение или пользование, все налоги и сборы, предусмотренные законодательством на день ввоза машины на таможенную территорию Украины, подлежат уплате в полном объеме.К такому выводу пришел ВСУ в постановлении от 18 сентября 2014 №21-317а14, текст которого печатает "Закон и Бизнес".


Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

18 вересня 2014 року                                                    м.Київ                                                   №21-317а14

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Інвест» до Дніпропетровської митниці Міністерства доходів і зборів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року товариство звернулося до суду з позовом до митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень форми «Р» від 13.06.2012 №№120, 121.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до чч.1 та 5 ст.18 закону «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 №93/96-ВР при ввезенні в Україну вантажних автомобілів MANТОМ 18.240 4X2 BL у кількості 24 одиниці як внеску іноземного інвестора (компанії Latimore Holdings Limited) до статутного капіталу позивача, який є підприємством з іноземними інвестиціями, ввізне мито сплачене не було й підлягало б сплаті лише у разі відчуження вищезазначених автомобілів протягом 3 років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс позивача. При цьому позивачем зазначені вище автомобілі протягом вказаного строку відчужені не були. Вони були передані за договором оренди Приватному підприємству «Транс логістік», що є використанням позивачем цих автомобілів у своїй господарській діяльності відповідно до видів діяльності товариства згідно з його статутом. Також позивач зазначив, що положення закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо регулювання ринку автомобілів в Україні» від 7.12.2000 №2134-III до наведених вище правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки закон №93/96-ВР є спеціальним законом у сфері регулювання іноземних інвестицій, а отже, має пріоритет перед законом №2134-ІІІ. У зв’язку із зазначеним товариство не має сплачувати ввізне мито та податок на додану вартість, нарахований на суму цього мита.

У листопаді 2011 року товариство імпортувало на митну територію України вантажні автомобілі MANТОМ 18.240 4X2 BL у кількості 24 одиниці як внесок іноземного інвестора (компанії Latimore Holdings Limited) до статутного фонду позивача, які були зараховані на баланс товариства у встановленому законом порядку. Зазначені автомобілі були звільнені від обкладення митом під час митного оформлення.

Відповідно до Порядку проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою КМ від 23.12.2004 №1730, Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом ДМС від 30.03.2006 №254, на підставі наказу від 26.04.2012 №293 митниця провела позапланову виїзну документальну перевірку стану дотримання товариством митного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності згідно із затвердженою зазначеним наказом програмою цієї перевірки.

За результатами проведеної перевірки відповідач склав акт від 18.05.2012 №10/12/110000000/30691543, відповідно до якого встановлено факт порушення позивачем п.2 розд.II закону №2134-III, закону «Про податок на додану вартість» від 3.04.97 №168/97-ВР (чинного на момент ввезення автомобілів на митну територію України), оскільки вантажні автомобілі, які є внеском іноземного інвестора до статутного фонду позивача, фактично ним у своїй господарській діяльності не використовувалися, а були передані в оренду ПП без сплати до бюджету ввізного мита, не сплаченого при ввезенні зазначених автомобілів на митну територію України, та ПДВ, нарахованого на суму ввізного мита згідно з п.4.3 ст.4 закону №168/97-ВР, що призвело до зменшення податкових зобов’язань за митними платежами на суму 1442936 грн. 64 коп., у тому числі: мито — 1202447 грн. 28 коп., ПДВ — 240489 грн. 36 коп.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 2.08.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012, позов задовольнив та скасував оскаржувані податкові повідомлення.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 28.05.2013 зазначені судові рішення залишив без змін.

Касаційний суд, погодившись із висновком судів попередніх інстанцій, зазначив, що згідно з ч.1 ст.18 закону №93/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, митниця звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: ст.18 закону №93/96-ВР, абз.1 п.2 розд.II «Прикінцевих положень» закону №2134-III, ст.5 закону «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17.02.2000 №1457-III.

На обгрунтування своїх вимог митниця додала копію ухвали ВАС від 16.04.2014, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права в подібних відносинах.

У доданому до заяви для порівняння рішенні суд касаційної інстанції, застосувавши положення чч.1, 5 ст.18 закону №93/96-ВР, абз.1 п.2 розд.II закону №2134-III, стст.2, 3, 5 закону №1457- III, зробив висновок, що підприємства з іноземними інвестиціями у разі передачі в оренду майна, яке ввезене в Україну без сплати мита як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства, не звільнені від обов’язку сплати митних та інших обов’язкових платежів незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації, і погодився з висновком суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення.

Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції в подібних правовідносинах неоднаково застосував п.2 розд.ІІ «Прикінцевих положень» закону №2134-III, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведеної норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду виходить із такого.

Згідно з ч.1 ст.18 закону №93/96-ВР майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств із іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

Відповідно до ч.5 цієї статті, якщо протягом 3 років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв’язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком на день здійснення відчуження майна.

Разом з тим на час ввезення товариством транспортних засобів на митну територію України діяли положення закону №1457-III, спрямованого на захист конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб’єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Офіційне тлумачення положень ч.1 ст.5 закону №1457-III та ч.1 ст.19 закону «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 №1560-XII надав Конституційний Суд (рішення від 29.01.2002 №1-рп/2002), який дійшов таких висновків.

З дня набуття чинності ч.1 ст.5 закону №1457-III спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених ст.3 цього закону та ст.19 закону №1560-XII.

Положення ч.1 ст.5 закону №1457-III у взаємозв’язку з іншими положеннями цього закону є підставою як для відмови в наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.

Таким чином, закон №1457-III, який прийнятий пізніше, ніж закон №93/96-ВР, припинив пільги для підприємств з іноземними інвестиціями.

Водночас згідно з положенням п.2 розд.ІІ «Прикінцевих положень» закону №2134-III автомобіль, що був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день увезення автомобіля на митну територію України.

Метою вказаного закону є стимулювання виробництва автомобілів в Україні та недопущення випадків ухилення від оподаткування при їх ввезенні чи продажу. Закони №2134-III та №1457-III взаємопов’язані щодо припинення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, зокрема при ввезені в Україну автомобілів.

Згідно з положеннями стст.3, 11 Митного кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безпосереднє здійснення митної справи, що включає митне регулювання, пов’язане зі встановленням та справлянням податків і зборів, покладається на митні органи України.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що підприємства з іноземними інвестиціями не звільнені від обов’язку сплати податків і зборів при передачі у володіння або (та) у користування автомобілів, які були попередньо ввезені в Україну без сплати передбачених законодавством податків та зборів, контроль за сплатою яких здійснюють митні органи.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд у рішенні від 29.01.2002 №1-рп/2002, застосування до підприємств з іноземними інвестиціями національного режиму валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) відповідає взятим Україною за зазначеними договорами міжнародним зобов’язанням.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що вимоги п.2 розд.ІІ «Прикінцевих положень» закону №2134-ІІІ щодо сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством на день ввезення автомобіля на митну територію України, що був попередньо ввезений в Україну без сплати відповідних податків та зборів як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства, поширюються на підприємства з іноземними інвестиціями у разі передачі такого автомобіля у володіння або (та) в користування.

Оскільки суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, його ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Дніпропетровської митниці Міністерства доходів і зборів задовольнити.

Ухвалу ВАС від 28.05.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.