Преклюзивный срок

Условие договора относительно его действия до полного выполнения должником своих обязательств перед банком не является установленным сторонами моментом прекращения действия поручительства. К такому выводу пришел ВСУ в постановлении от 17 сентября 2014 №6-6цс14, текст которого печатает "Закон и Бизнес".

Верховний Суд України

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

_{17 вересня 2014 року м.Київ №6-6цс14}

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до Особи 10, Особи 11, третя особа — Національний банк в особі управління НБУ у Волинській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою Особи 10 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.09.2013,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року ПАТ «Західінкомбанк» звернулося до суду з позовом до Особи 10, Особи 11 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначало, що 19.07.2002 між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ТОВ «Алювіжен» укладено кредитний договір №1907/02-961 з додатковими договорами до нього, згідно з умовами яких кредитор надав позичальнику кредит із максимальним лімітом у розмірі €970 тис. зі сплатою 11% річних за користування кредитом із кінцевим строком погашення до 23.07.2011.

З метою забезпечення виконання ТОВ «Алювіжен» зобов’язань за кредитним договором 24.05.2007 укладено договір поруки №* з Особою 10 і договір поруки №** з Особою 11, відповідно до умов яких останні поручилися перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання ТОВ «Алювіжен» усіх зобов’язань за кредитним договором та додатковими договорами до нього.

Посилаючись на те, що ТОВ «Алювіжен» своїх зобов’язань, які передбачені кредитним договором, належним чином не виконало, у зв’язку із чим станом на 11.07.2012 виникла заборгованість перед ПАТ «Західінкомбанк» у розмірі 16075016 грн. 37 коп., позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.02.2013 в задоволенні позову ПАТ «Західінкомбанк» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 15.04.2013 рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з Особи 10 на користь ПАТ «Західінкомбанк» 16075016 грн. 37 коп. заборгованості за кредитним договором; стягнуто із Особи 11 16075016 грн. 37 коп. заборгованості за кредитним договором; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою ВСС від 18.09.2013 касаційну скаргу Особи 10, Особи 11 відхилено, рішення Апеляційного суду Волинської області від 15.04.2013 залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду заяві про перегляд ухвали ВСС від 18.09.2013 Особа 10 порушує питання про скасування зазначених рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, — неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме — ч.4 ст.559 ЦК.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення Особа 10 посилається на ухвали ВСС від 13.03.2013 та від 17.06.2013.

Особа 10 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Західінкомбанк» Кратенко Ю.О., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст.360-4 ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19.07.2002 між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ТОВ «Алювіжен» укладено кредитний договір №* з додатковими договорами до нього, згідно з умовами яких кредитор надав позичальнику кредит із максимальним лімітом у розмірі €970 тис. зі сплатою 11% річних за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором, з кінцевим строком погашення до 23.07.2011.

З метою забезпечення виконання ТОВ «Алювіжен» зобов’язань за кредитним договором 24.05.2007 укладено договір поруки №* з Особою 10 і договір поруки №** з Особою 11, за якими поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язання боржником.

Свої зобов’язання, передбачені кредитним договором, ТОВ «Алювіжен» належним чином не виконало, у зв’язку із чим станом на 11.07.2012 виникла заборгованість перед ПАТ «Західінкомбанк» у розмірі 16075016 грн. 37 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту — 9712568 грн. 88 коп.; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитним коштами — 2652828 грн. 32 коп.; штраф за несвоєчасне повернення кредиту — 2913770 грн. 67 коп.; штраф за несвоєчасне повернення відсотків — 795848 грн. 50 коп., що підтверджується розрахунком.

29.11.2011 банк звернувся до ТОВ «Алювіжен» і відповідачів із письмовим повідомленням-вимогою про погашення кредитної заборгованості в розмірі 16699194 грн. 81 коп.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Західінкомбанк», суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що банк звернувся із письмовим повідомленням-вимогою до відповідачів про погашення кредитної заборгованості 29.11.2011, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного ч.4 ст.559 ЦК, а з часу звернення з письмовою вимогою в банку виникло право на пред’явлення позову до відповідачів у межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності, з яким він звернувся до суду 9.08.2012.

Проте у справах, ухвали в яких надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції на підставі ч.4 ст.559 ЦК дійшов висновку про припинення договору поруки через непред’явлення вимог до поручителів шляхом звернення банку до суду в межах шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. При цьому зазначив, що пред’явлення письмової вимоги до поручителя в шестимісячний строк, передбачений ч.4 ст.559 ЦК, не дає права кредитору на звернення до суду в межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Згідно із ч.4 ст.559 ЦК порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.251 та ч.2 ст.252 ЦК).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (п.3.2) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч.1 ст.251 та ч.1 ст.252 ЦК, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука — це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

У кредитному договорі строк виконання основного зобов’язання чітко визначений — строком повного погашення кредиту є 23.07.2011.

За таких обставин у банку виникло право пред’явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов’язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 23.07.2011, протягом наступних шести місяців.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов’язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов’язання має бути пред’явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який установили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред’явлена претензія і поручитель не виконав указаних у ній вимог, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

За таких обставин висновки суду про виникнення права в банку на пред’явлення позову до відповідачів у межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності з часу звернення з письмовою вимогою не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону.

Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 18.09.2013 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360-3, ч.1 ст.360-4 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 10 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 18.09.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1ст.355 ЦПК.