Закон і Бізнес


Люстрационная игра на конституционном поле

Вопросы очистки судебной власти рассорили «верховников» и поставили КС перед дилеммой: принять сторону международных стандартов или общественной необходимости


По словам Я. Романюка второй справа), ВС предлагает исправить неточности в законе «Об очистке власти», чтобы освобождали только тех судей, которые запятнали свою репутацию.

№45-46 (1187-1188) 15.11—28.11.2014
Ксения Магнушевская
3740

В судейском кругу мнения относительно процедуры проведения люстрации не однозначны. Чтобы снять все вопросы, Пленум Верховного Суда попросил Конституционный Суд проверить некоторые нормы закона «Об очищении власти». Однако это решение далось «верховникам» непросто: коллектив разделился на два лагеря - тех, кто верит, что КС может спасти от допущения люстрационных ошибок, и тех, кто знает, что это может привести к «обездвиживанию» закона. Теперь сложный «люстрационный экзамен» должен сдать и КС: определить, являются ли положения «очистного» закона конституционными. От того, какой он сделает выбор, возможно, будет зависеть и его судьба.


Не допустити помилки

Володарі мантій переконують, що зацікавлені в очищенні судової влади, зокрема, від тих колег, які дискредитували себе недостойною поведінкою, незаконними чи несправедливими рішеннями або корупційними вчинками. Однак, на їхню думку, окремі положення закону «Про очищення влади» не відповідають міжнародним стандартам і Конституції.

Як зазначив Голова ВС Ярослав Романюк, з’їзд суддів, колективи судів звернулися до «верховників» із пропозицією скликати Пленум для внесення подання до КС, аби той перевірив положення «очисного» закону.

«На думку осіб, які до нас звернулися, окремі норми закону не відповідають положенням Конституції, насамперед тим, які встановлюють гарантії незалежності суддів», — наголосив очільник ВС.

Так, за його словами, думки із цього приводу різняться і в їхньому колективі. Одні вважають, що недоцільно звертатися до КС, аргументуючи це наявністю суспільного запиту щодо того, аби позбутися минулого, проти якого повстав народ. Водночас, підкреслив Я.Романюк, є категорія людей, які стверджують протилежне.

«Жодним чином не заперечуючи необхідності проведення люстрації, ми, як фахівці, правники високого гатунку, повинні звернути увагу на те, що в такому революційному запалі є ризики припуститися непоправної помилки. Непоправна помилка полягає в тому, що, не провівши люстрацію згідно з процедурою, яка відповідає Конституції, міжнародним стандартам, Україна допустить низку порушень вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та отримає через рік-півтора рішення на захист українських суддів», — зауважив Голова ВС.

Однак «верховники» підготували не лише подання до КС, а й пропозицію для Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра привести окремі положення закону у відповідність до Конституції, даючи їм шанс виправити помилки, допущені в законі.

Факт зайняття посади

Що ж так ріже око служителям Феміди в люстраційному законі? На їхню думку, потрібно перевірити на відповідність Конституції п.6 ч.1, п.2 ч.2, п.13 ч.2, ч.3 ст.3 цього докумен-та. «Люстрація передбачає заборону для певної категорії посадових осіб органів державної влади брати участь в управлінні державними справами. Мета люстрації — відсторонення від подальшої участі в управлінні державними справами тих осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю сприяли узурпації влади колишнім Президентом Віктором Януковичем або сприяли підриву обороноздатності нашої держави, неправомірно порушували чи обмежували права громадян», — повідомив Я.Романюк.

Так, у документі йдеться про заборону особам, які протягом останніх 4 років (не менше одного року) входили до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Вищої ради юстиції, займали крісла голови Державної судової адміністрації та його заступників, протягом 10 років обіймали певні посади в органах держвлади (п.6 ч.1 та п.2 ч.2 ст.3).

«При цьому законодавець не передбачив необхідності перевірки діяльності згаданих осіб на предмет з’ясування, чи дійсно вони своєю діяльністю, рішеннями чи бездіяльністю сприяли узурпації влади колишнім Президентом та ін.», — зауважив керманич ВС.

Тобто заборона пов’язується із самим лише фактом зайняття особами посад члена ВРЮ, ВККС, голови ДСАУ та його заступників. Водночас згідно із ч.2 ст.61 Основного Закону юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. «Цей принцип знайшов своє відображення і в чч.5—7 ст.3 закону «Про очищення влади». Відповідно до них заборона щодо зайняття певних посад в органах держвлади пов’язується з діями чи бездіяльністю осіб, спрямованими на узурпацію влади екс-президентом, підрив основ національної безпеки, оборони чи територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини і що встановлено рішенням суду відносно них, яке набрало законної сили», — пояснюється в конституційному поданні. Однак стосовно членів ВККС, ВРЮ, голови ДСАУ та його заступників цей принцип чомусь не застосовується.

Індивідуальна відповідальність

«Принцип індивідуальної відповідальності є одним з європейських стандартів, яких потрібно дотримуватися при проведенні люстраційних процедур», — наголосив Я.Романюк. Так, у резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» зазначається: люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпцію невинуватості та право на оскарження до суду.

Існує й інший підхід до цього питання. Так, за словами Я.Романюка, дехто вважає, що оскільки ВРЮ і ВККС є колегіальними органами й рішення приймаються колегіально в нарадчій кімнаті, то індивідуалізувати роль кожного члена навряд чи можливо: не вдасться з’ясувати, як він голосував, яку вносив пропозицію, обстоював точку зору.

«Критики конституційного подання переконують нас у тому, що люстрація сама по собі не є відповідальністю, це не кримінальна, не адміністративна, не цивільно-правова відповідальність. Це процедура відсторонення осіб, які працювали певний час в органах державної влади. І саме ці органи своєю діяльністю скомпрометували себе в суспільстві, втратили суспільну довіру, тому особи, які в них працювали, мають бути відсторонені, позбавлені участі в управлінні держсправами в майбутньому. Тобто перевіряти конкретних осіб немає потреби. Суспільна вимога переважає права конкретної особи», — розповів Я.Романюк.

Тож КС має роз’яснити: кожен сам відповідає за свої вчинки чи це колективна відповідальність.

Правова визначеність

Також неконституційним видається суддівській спільноті положення «очисного» закону щодо люстраційної перевірки та звільнення володарів мантій, які розглядали «справи майдану», ухвалювали рішення щодо осіб, яких у подальшому держава звільнила від відповідальності чи покарання тощо (п.13 ч.2 та ч.3 ст.3).

Однак метою такої ревізії не є з’ясування того, чи були законними ухвалені рішення, а якщо ні, то з якої причини.

«Норма закону, яка передбачає необхідність люстрації, тобто відсторонення, позбавлення можливості займати будь-які посади в органах держвлади, суперечить положенню Конституції, яке встановлює гарантії незалежності суддів, зокрема спеціальний порядок і підстави звільнення судді з посади», — зауважив керманич ВС.

Так, відповідно до ст.83 закону «Про судоустрій і статус суддів» служителя Феміди можна притягнути до відповідальності в разі скасування або зміни рішення, лише коли порушення допущено внаслідок умисного недотримання норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Крім того, на думку ВС, є підстави вважати, що норми «очисного» закону суперечать ст.8 Конституції, в якій ідеться про те, що в Україні визнається й діє принцип верховенства права.

«Відповідно до нього закони, які приймаються в державі, повин­ні бути чіткими, зрозумілими, щоб особа, яка застосовує закон, змогла спрогнозувати наслідки своєї поведінки. Принцип правової визначеності вимагає ясності й недвозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Водночас судді, які ухвалювали рішення щодо осіб відповідно до п.13 ч.2 та ч.3 ст.3 закону «Про очищення влади», підпадають під дію ще одного закону — «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Це суперечить принципу правової визначеності як одному з елементів верховенства права», — наголосив Я.Романюк.

Отже, це суперечить ч.1 ст.61 Конституції, яка передбачає неприпустимість подвійної юридичної відповідальності однієї й тієї ж особи за одні й ті самі дії.

«ВС не заперечує необхідності проведення люстрації, він підтримує цю процедуру. Разом з тим ми вважаємо, що люстраційну процедуру потрібно проводити справедливо, аби забезпечити відсторонення від участі в управлінні держсправами тих осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю скомпрометували себе, поставили пляму на діяльності органів держвлади і тим самим унеможливили свою подальшу участь у роботі цих органів. Процедура не повинна зачепити людей, які своєю чесною працею на користь Української держави, народу нічим себе не скомпрометували і не припускалися помилок», — резюмував очільник ВС.

Є і «проти»

Ідея звернутися до КС припала до душі не всім законникам. Відкрито проти необхідності внесення подання виступили: Іван Шицький, Богдан Пошва та Валентин Косарєв. Не підтримували такий крок Пленуму ВС і представники громадської ради з питань люстрації при Мін’юсті та інші палкі прихильники очищення Феміди, які поставили ультиматум: або люстрація проходить відповідно до закону, або люди вдаватимуться до суду Лінча.

«Мені здавалося, що питання зрозуміле ще до початку проведення Пленуму і що воно не дійде до розгляду в залі. Але сталося так, що ВС купився на «ростовську провокацію», — і питання вже в залі Пленуму. Якби мова йшла про гарантії незалежності суддів та особливий порядок проходження ними державної служби та її припинення, то логічно було б ставити питання не про визнання неконституційними окремих положень закону, а про тлумачення в системному зв’язку з нормами Конституції та закону «Про судоустрій і статус суддів», які стосуються гарантій незалежності суддів. Тоді було б зрозуміло, що це подання обмежується суддівським питанням», — висловив свою думку І.Шицький.

Він повідомив усім присутнім, що не підтримує пропозиції щодо необхідності внесення подання до КС, і навів ще один аргумент: «Нікому не заборонено звертатися до суду по захист своїх прав. Ніхто не скасовував положення ч.3 ст.8 Основного Закону: звернення до суду по захист конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується. Тобто відповідь на індивідуалізацію міститься в Основному Законі. Є питання — звертайтеся до суду, нехай він вирішує. Якщо вже тоді виникне питання про необхідність тлумачення закону чи Конституції, то за клопотанням суду ми його розглянемо. Нині ж, як я розумію, таких справ немає. У нас є купка «втікачів», зацікавлених у «знерухомленні» як закону, так і держави загалом. ВС включився до цього процесу».

Він запропонував обговорити питання, перевести його в русло тлумачення порядку застосування законодавства з урахуванням особливого статусу суддів, створити робочу групу, доопрацювати документ і вже тоді говорити про доцільність такого звернення.

«Постановка питання в поданні в широкому суспільно-політичному сенсі означає не що інше, як утягнення ВС у політичну діяльність», — підсумував «верховник».

Його підтримав В.Косарєв, на думку якого автори подання втратили почуття реалій часу. «Коли йде революція, грань між злочином та героїзмом стирається… Підконтрольні суди — сильна зброя тих, хто їх кон­тролює. До кого хочемо апелювати? До тих суддів КС, які, мабуть, найперше мають бути люстровані? Я пропоную не вносити подання», — наголосив В.Косарєв.

«Ті, хто закликає не підтримувати звернення до КС, мотивували свою позицію ідеологічними й політичними підходами. Напевно, вони нечітко знають текст подання», — зауважила суддя ВС Марина Клименко й запропонувала припинити дискусію та перейти до голосування.

Словесні війни

Однак і під час голосування не вдалось уникнути дискусій. Спочатку Я.Романюк поставив на голосування пропозицію І.Шицького «не вносити подання, а обмежитись обговоренням ситуації щодо рішення з’їзду суддів і звернень колективів судів, створити робочу групу, якій доручити опрацювати зміни до закону». 19 «верховників» проголосували «за», а 24 «проти».

Тоді І.Шицький звернув увагу на те, що троє володарів мантій (В.Косарєв, Микола Патрюк та Леонід Фесенко), які беруть участь у засіданні Пленуму, досягли 65-річного віку. Тому потрібно вирішити, чи мають вони право голосувати.

«Вони втратили можливість здійснювати правосуддя, тобто брати участь у прийнятті процесуальних рішень, але не втратили статусу судді. Вони — судді ВС, їх ніхто не звільняв. А відповідно до закону в роботі Пленуму беруть участь усі судді ВС», — наголосив Я.Романюк і запропонував направити роботу в конструктивне русло.

«У законне русло потрібно направляти», — зауважив І.Шицький.

Коли словесні пристрасті стихли, Я.Романюк поставив на голосування постанову Пленуму ВС про звернення до КС. Її підтримало 26 володарів мантій (із 43 присутніх), «проти» — 6.

Згодом на рішення «верховників» відреагував очільник Міністерства юстиції, яке контролює процес люстрації. «Хочу наголосити: якщо не використати цей шанс на очищення, то вже незабаром може виникнути ситуація, коли народ власноруч проведе люстрацію судової системи. Ми не маємо права цього допустити. Тому я маю надію, що судова гілка влади не втручатиметься в ці процеси та не намагатиметься скасувати чи переглянути цей закон» — такий запис з’явився на сторінці міністра юстиції Павла Петренка у Фейсбуку.

Тож тепер люстраційна гра відбуватиметься на конституційному полі. Від того, як КС складе іспит з очищення, залежатиме подальший розвиток подій у державі. Можливо, КС знайде компромісний варіант, щоб нікого не образити? Поживемо — побачимо.

ПРЯМА МОВА

Віргілюс Валанчюс,
європейський експерт:

— Події цього року засвідчили, що судова система не може існувати за старими порядками. Відновлення довіри суспільства до Феміди має стати першочерговим завданням для судової влади. Суди повинні демонструвати відкритість і готовність до змін. В основу люстрації мають лягти об’єктивні та прозорі критерії. Як євроексперт не підтримую колективну відповідальність суддів. До кожного випадку люстрації потрібно підходити індивідуально та проводити повноцінне розслідування. Судді повинні знати суть обвинувачень проти них, мати можливість дати пояснення, навести аргументи та скористатися правом на оскарження.

Іван Шицький,
суддя ВС України:

— У поданні порушується питання про визнання неконституційними засадничих положень. Це означає, що в разі прийняття КС до розгляду цього звернення весь закон «знерухомиться», перестане діяти. Це очевидно. Кому це на руку? Думаю, коментарі не потрібні. У цьому поданні ставляться не вузькопрофесійні, а суспільно-політичні цілі. Тому я не підтримую пропозиції щодо необхідності внесення цього подання до КС.

Олег Бачун,
заступник Генерального прокурора України:

— Як пам’ятаєте, одним з перших, хто виступив з критикою неконституційності закону, був Генпрокурор. Безперечно, ми повинні виконувати закон. Яким би він не був, але це — закон. Закон, мета якого — відновлення справедливості в державі, не може бути побудований з порушенням принципу законності. А деякі норми документа викликають сумніви. Тому я переконуюся в правильності позиції ВС — звернутися до КС. Звісно, судді, які виносили завідомо неправосудні рішення, не мають права здійснювати правосуддя. Як пояснити тим, хто вже потрапив під люстрацію, наприклад працівникам, які здійснювали технічне забезпечення Генпрокуратури чи прокуратур на місцях, бухгалтерські функції, за що їх звільнили, адже вони жодним чином не сприяли узурпації влади Президентом. Це все через те, що в законі відсутній принцип індивідуальної відповідальності. Дії ВС щодо внесення подання є правильними. Там, де закон направлений на відновлення справедливості, на очищення влади, я обома руками «за». Якщо він породжує несправедливість, КС має роз’яснити ситуацію.

Павло Петренко,
міністр юстиції України:

— Звернення Верховного Суду до Конституційного щодо нібито неконституційності закону «Про очищення влади» — дуже прикрий крок. Цей закон, який повинен виконуватися в тому числі й судовою систе-
мою, — реальний шанс провести очищення всіх гілок влади, зокрема й третьої. Натомість подібні дії ВС, на жаль, можуть призвести до втрати судовою гілкою влади другого шансу на очищення. Першим шансом був закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Мені як міністру юстиції, як людині, яка готувала перший документ і мала стосунок до закону «Про очищення влади», дуже прикро що в тій ситуації, коли виконавча влада реальними діями проводить люстрацію, судова система, навпаки, всіляко опирається цьому.

Валентина Сімоненко,
суддя ВС України, голова Ради суддів України:

— Що стосується індивідуальної відповідальності, то суддя повинен сам відповідати за рішення, при ухваленні якого він навмисно нехтував законом. У законі є суперечності між цілями та методами, якими ця мета досягається. Ми повинні розуміти: будь-яке очищення не може проводитися за допомогою незаконних методів. Сьогодні є ознаки таких ризиків. Тому ми повинні зробити все можливе, аби документ мінімізував такі ризики. Необхідно зробити все, аби при очищенні влади не виникало інших питань: розправи, звільнення лише на підставі факту зайняття тієї чи іншої посади. У будь-якому законі має бути дотриманий баланс інтересів суспільства та кожної окремої особи.