Председатель Хозяйственного суда Одесской области В. Петров:

«Настоящего судопроизводства не будет, пока мы будем оглядываться и думать: можно отменить решение органа власти или нет»

До недавнего времени руководителей значительной части хозяйственных судов назначали сверху, не интересуясь мнением коллектива. В Хозяйственном суде Одесской области таким образом должность занял не только председатель, но и его заместитель. Однако коллектив мгновенно сменил руководство, только законодатель дал ему такую возможность. О ходе выборов, задачах на должности и перспективах развития судебной системы в целом мы пообщались с новым главой учреждения Владимиром ПЕТРОВЫМ.

«Ми змінили спеціалізацію, і поки мені ніхто не говорив, що справи розподіляються несправедливо»

— Можливість обрання очільників судів самими колективами установ стала свого роду експериментом нової влади. На вашу думку, які зміни мають відбутись у системі правосуддя, щоб визнати цей експеримент удалим?

— Якщо говорити про результат цього експерименту, то не так уже й багато очільників судів змінилося. Тому важко сказати, чи досяг законодавець своєї мети. Я ж можу говорити лише з приводу нашого суду.

У нас відбулись абсолютно вільні вибори, і я вважаю, що це правильно: колишнє ж керівництво було призначено з Києва, нас ніхто не запитував, чи достойна ця людина.

— Скільки під час виборів було кандидатів на посаду голови? Вибори завершилися після першого туру?

— Кандидатів було двоє. У зборах взяли участь 29 суддів. З них 26 проголосували за мою кандидатуру й два голоси набрав інший кандидат. За якого і я віддав свій голос (посміхається). Один голосуючий не підтримав жодного кандидата.

Колектив був готовий до змін. Тим більше що в нас було деяке непорозуміння з колишнім керівництвом. Ми бажали змінити правила спеціалізації при розподілі справ, яка, на нашу думку, була абсолютно несправедливою та допускала можливість ручного розподілу.

 — Як саме була прописана спеціалізація?

— Двоє суддів могли мати майже однакову спеціалізацію. Тобто один спеціалізувався на праві власності, а інший — на праві власності та справах, пов’язаних із правом власності. Тому працівник, який займався визначенням категорії позову, міг установити, що певна справа пов’язана з правом власності. Як наслідок, вона гарантовано потрапила б до другого судді. Якщо ж усе одно, до кого потрапить справа, можна було написати, що справа просто стосується права власності. У такому випадку розподіл відбувався б випадково між обома суддями.

— Зараз у суді вже змінили правила спеціалізації? Які це принесло результати?

Так, змінили, і поки що мені ніхто не казав, що справи розподіляються несправедливо чи поза автоматизованою системою розподілу. Можливо, це й не зовсім правильно, адже судді, який пропрацював один рік, може потрапити надто складна справа, яку варто було б довірити досвідченішому судді. Але, на жаль, програма цього не враховує. Тому, якщо в судді є бажання порадитися з колегами, ми збираємо суддів, які розглядали аналогічні спори, і намагаємося розібратись у питанні. Якщо треба, залучаємо суддів з апеляційної інстанції, адже практика неоднозначна, а отримувати скасування не хочеться.

До останнього часу в нас було 2 види спеціалізації: справи щодо банкрутства та всі інші. Недавно відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду вивели в окрему спеціалізацію справи щодо інтелектуальної власності. Щоправда, таких справ мало, тому судді, які розглядають цю категорію справ, слухають й інші спори.

— Колектив не був проти зменшення кількості видів спеціалізації? Адже існує думка, що їх має бути більше, щоб виокремлювати деякі вузькопрофільні питання. Наприклад, спори, пов’язані із залізничними перевезеннями. Мовляв, дуже специфічна сфера, в якій мало хто розуміється.

— Відповідно до законодавства в судах є господарська спеціалізація, адміністративна, цивільна та кримінальна. Тому розбивати спеціалізацію на дрібні частки недоцільно. Ви уявляєте, що буде, якщо людина займатиметься виключно «залізницею»? Яким вона не була б гарним фахівцем, все одно забуватиме все інше. Адже професіоналізм можна шліфувати, лише розглядаючи складні справи в різних сферах.

Однак, якщо колектив матиме інший погляд на спеціалізацію, ми завжди можемо переглянути це питання на зборах.

«На фоні загального емоційного підйому в суді тиснути на колектив було б безглуздо»

— Колишній керівник суду Роман Волков участі у виборах голови не брав?

— Ні, не брав. Спершу він відмовлявся проводити збори, на яких ми вимагали змінити спеціалізацію, або просто йшов з них, заявляв, що закриває засідання.

Тому, коли парламент ухвалив закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», колектив уже був готовий до зміни керівництва.

— Р.Волков усе ще залишається в суді?

— Поки що залишається, хоча вже подав документи на переведення до Одеського апеляційного господарського суду.

— Перед виборами не було ніяких спроб тиску з боку апеляційної чи касаційної інстанцій, якогось судового органу?

— Особисто на мене тиснути навіть не намагалися. Можливо, на когось із колективу й намагалися вплинути, але мені про це невідомо. До того ж на фоні загального емоційного підйому в суді це було б безглуздо. Водночас ми не надто розголошували інформацію про намічені збори, щоб уникнути якихось спроб завадити їх проведенню.

На щастя, й у ВГСУ змінилося керівництво. Адже, коли за минулої влади ми почали боротьбу за зміну спеціалізації, наскільки мені відомо, вже готувалася перевірка нашого суду Радою суддів господарських судів. Хоча офіційних паперів із цього приводу я не бачив.

— На виборах голів вищих судів були присутні представники громадськості, зокрема Люстраційного комітету та «Правого сектору». При цьому вони вимагали зняти деяких кандидатів. У вашій установі під час зборів щось подібне відбувалося?

— Ні. Ми громадських активістів не запрошували, та й закон цього не вимагає. Після цього були деякі розмови, мовляв, «чому ви нас не запросили?». Я відповідав: якщо закон зобов’яже запрошувати, ми це будемо робити. До того ж незрозуміло, чому треба запрошувати представників якихось конкретних громадських організацій. Водночас ми й не ховалися: якби прийшли — всіх охочих пропустили б.

«Основна робота — це робота суддею, а адміністративні обов’язки — додаткове навантаження»

— Якщо підбити підсумки перших 5 місяців роботи на посаді голови суду, які найбільші досягнення можете назвати за цей час?

— Найбільше досягнення — те, про що я вже казав, — ніхто більше не втручається в автоматизовану систему розподілу справ.

Крім цього, як мені здається, вдалося забезпечити здорову атмосферу в колективі. Коли почали формуватися певні «фракції», я відразу сказав, якщо є якісь зауваження — обговоріть їх зі мною чи винесемо на збори суду.

Відчувається, що спокійніше працювати стало й працівникам апарату. Люди знають: якщо на них і накладуть якесь стягнення, воно буде справедливим. Дещо змінився й підбір кадрів. Перед тим як потрапити на конкурс, кожен охочий має пройти в нас стажування. Адже згодом може виявитися несумісність характерів, і навіть хороший спеціаліст не спрацюється з колегами. Тому, якщо просто взяти на роботу людину через конкурс, це може мати негативні наслідки.

Зараз же працюємо над якістю вирішення справ. Хоча, якщо вивчити статистику, то перші місяці року дуже суттєво тягнуть нас униз і І півріччя ми не витягнули на належний рівень. Однак сподіваюся, що в другому вже вирівняємося.

— Нині точаться дискусії щодо того, яким має бути навантаження в голови суду. Яке навантаження встановлено для вас?

Коли я тільки зайняв посаду голови, навантаження для мене не зменшували й воно залишалось на рівні 100%. Проте, як виявилося, працювати в таких умовах неможливо, оскільки мені не вдавалося поговорити із суддями, розв’язати їхні проблеми — весь час був на засіданнях. Тому за рішенням зборів суддів моє навантаження було зменшено до 50%.

Я знаю, що в деяких голів навантаження 30, 20, а то й 10%, але для мене це неприпустимо. Якщо я не розглядатиму справ, то втрачу кваліфікацію. Лише суддя, який розглядає справи, може бути висококваліфікованим. Те, що я перечитую скасовані апеляційною чи касаційною інстанцією рішення, все одно не може замінити розгляд справ.

Та й в законі прописано, що основна робота — це робота суддею, а адміністративні обов’язки — додаткове навантаження. Водночас інколи доводиться затримуватися й до 9-ї години вечора.

Крім роботи в суді, я займаюсь і викладацькою діяльністю. Це теж важливо і для мого професійного зростання, і студентам, напевно, цікаво. Адже так, як розповість практик, теоретик навряд чи зможе. Я запрошую студентів на процеси, щоб вони бачили, як поводять себе сторони, прокурори, адвокати, представники державних органів саме при розгляді конкретних справ у судовому засідання.

Треба приділити увагу й сім’ї, вже є онуки. Та й відпочити інколи хочеться. Але часу просто немає.

— З ваших слів можна зробити висновок, що ви ще добре подумаєте, перш ніж висувати свою кандидатуру на наступних виборах голови суду.

— Не можна сказати, що я сильно хотів очолити суд й цього разу. Наразі колеги довірили мені посаду. Але я відразу заявив, що це не тільки моя відповідальність, а спільна, відповідно, всіх, хто взяв участь у голосуванні. Зараз голова суду далеко не той, який був раніше, він лише спрямовує організацію роботи та трохи більше працює, ніж інші.

Голова нині не може сказати: робимо так і не інакше. Та й не повинно такого бути. Суд — це абсолютно унікальний колектив, усі судді освічені, обтяжені певною владою. Керувати ними не так і просто. Тому я радий, що колеги не провокують конфліктів, а навпаки, намагаються покращувати роботу.

«Не можуть виникати господарські спори, якщо люди не працюють, не виготовляють товарів, не торгують»

— У І півріччі цього року навантаження на суддів Господарського суду Одеської області, як і в багатьох інших установах, зменшувалось. І це відбувається кілька років поспіль. У чому причина такої ситуації?

— У будь-якого наслідку не може бути одна причина. Їх завжди кілька. Так само й тут.

Зменшення надходження справ пов’язане з багатьма факторами. Насамперед — з падінням економічної активності. Не можуть виникати господарські спори, якщо люди не працюють, не виготовляють товарів, не торгують. Їм просто немає з ким судитися. Для прикладу: 2008 року автосалони продавали до 100 машин на місяць, а сьогодні — одну. Це лакмусовий папірець нинішньої економічної ситуації.

Інша причина — судовий збір. Там, де можна перейти до адміністративної юрисдикції, сторони так і робитимуть. Підприємцю «боляче» платити 73 тис. грн. судового збору, особливо якщо в адміністративному суді він заплатить копійки. Так, там довше слухатимуть справу, але, якщо скаржник не впевнений у своїй правоті, він не ризикуватиме грошима.

— Зараз багато говорять про можливу ліквідацію господарських судів. Як ви оцінюєте таку ініціативу?

— Дійсно, можна почути, що в інших країнах господарських судів немає, але це не відповідає дійсності. Вони працюють у низці європейських країн. В Україні господарська система вже усталена та працює оперативно. Зруйнувати щось дуже легко, але спробуйте побудувати.

— Генеральна прокуратура порушила справу щодо одного із суддів вашого суду, який, за даними правоохоронних органів, вимагав від учасника спору хабар у розмірі понад півмільйона гривень. Чи відомо вам, як просувається це розслідування?

— Наскільки мені відомо, він перебуває в розшуку, слідство триває. До Вищої кваліфікаційної комісії суддів направлено подання про його відсторонення від посади, є подання і про звільнення.

Але це не заважає йому судитися зі мною. Поштою надійшла заява, щоб йому надали відпустку по догляду за дитиною. Я в цьому відмовив, адже в законі встановлено, що відпустка по догляду за дитиною дається тому, хто фактично доглядає за нею. Якщо ж він перебуває в розшуку, то не може доглядати дитину.

Вони подають уже другий позов. Перший в адміністративному суді залишили без розгляду, оскільки він не з’явився в суд, а ми наполягали на його особистій участі. Який буде результат цього разу — сказати важко. Якщо ж якийсь суддя візьме на себе таку відповідальність і рішенням суду  мене зобов’яжуть надати йому відпустку по догляду за дитиною, мені це доведеться зробити. Звичайно, якщо таке рішення підтримає й апеляційна інстанція.

— Які поради ви могли б дати представникам влади для підвищення довіри до судової системи?

— Найперше, що треба зробити, — повернутись обличчям до судової системи. У мене таке враження, що, на думку влади, суди винні в усіх смертних гріхах. І в корупції, і в падінні виробництва, і в зростанні злочинності.

Навпаки, авторитет судді має зростати, і в розвинених країнах так і відбувається. Натомість у нас, якщо почитати пресу, здається, що більшість рішень завідомо неправосудні, хоча насправді таких одиниці.

Сьогодні Президент сказав, що буде ратувати за відновлення довіри до судової системи. Якщо зміни відбуватимуться на рівні держави, можливо, щось дійсно покращиться. Неправильно вважати всіх суддів хабарниками й неуками, які виносять неправосудні рішення. Якщо ми поглянемо на статистику, то побачимо: скасовуються одиничні рішення, решта залишаються в силі.

До того ж наступного дня після ухвалення рішення вже розміщується в Інтернеті. Кожен може його прочитати. Ви можете вільно перевіряти, хто й коли слухає справи, та прийти на засідання. У нас не було жодного випадку, коли когось не пустили б на відкрите судове засідання. А спробуйте так само зайти в прокуратуру чи міліцію. Ви навіть не зможете дізнатися, чи відкрито проти вас провадження. У суді ж усе прозоро. Бувають, звичайно, і винятки, є недобросовісні судді, але таких мізерна частка.

Держава не може існувати без судів. Вони повинні працювати в тому числі і як противага владі. Однак справжнього судочинства не буде, доки ми озиратимемось і думатимемо: можна скасувати рішення органу влади чи ні. Адже якщо є сильний мер чи голова облдержадміністрації, то на місці він цар і бог, який може вирішити потрібне питання, у тому числі і на рівні Вищої ради юстиції. Тому сподіваюся, що ті люди, яких обрали на з’їзді суддів України до ВРЮ, будуть справді незалежними.

Якщо незалежність судової системи буде знищена, то із судами відбудеться те саме, що вже відбулося з міліцією, якої практично немає. Хтось скоює злочин, а правоохоронці стоять осторонь і не втручаються. Тому що не знають, хто їх завтра буде бити.

Відповідно до даних опитувань серед людей, які ніколи не ходили в суд, недовіра до суду — понад 90%. А згідно з нашим опитуванням серед тих, хто буває в господарських судах, — 90% довіряють правосуддю. Адже до нас ходять переважно представники сторін — юристи. Більшість із них адекватні люди, й коли вони не праві, то самі це розуміють. Якщо ж перша інстанція навіть винесла помилкове рішення, такий фахівець піде в апеляційний суд і вже там виграє. У крайньому разі досягне перемоги в касаційній інстанції. Тому справжні фахівці судам довіряють, але деякі намагаються перекласти на них свої помилки.