Прощение в кредит

Кто может рассчитывать на реструктуризацию валютных долгов, а кому придется платить самостоятельно

Как известно, последние 3 месяца парламент активно работает над принятием специальных мер по минимизации негативных последствий обесценения гривны для граждан, которые взяли валютные кредиты. Теперь за основу для последующей работы принят проект представителя Президента в Верховной Раде Руслана Князевича. Что же предлагает «компромиссный» вариант как заемщикам, которые имеют обязательства по договорам потребительского кредита в иностранной валюте, так и самим банковским учреждениям?

Вужче коло — менше збитків

На відміну від попередніх варіантів проведення реструктуризації зобов’язань за валютними кредитами, проект закону «Про реструктуризацію кредитних зобов’язань з іноземної валюти в гривню» №4185а-2 більшість експертів називають дійсно компромісним варіантом. Утім, така «золота середина» залишить поза межами допомоги чимало позичальників, які розраховували на поблажку з боку держави. Водночас банківські установи зазнають менших втрат від необхідності переводити розрахунки в гривню за наявним сьогодні валютним курсом.

Право домовитися з банком про реструктуризацію зобов’язання за кредитом в іноземній валюті матимуть лише ті позичальники, які:

• є споживачами в розумінні закону «Про захист прав споживачів»;

• отримали кредит виключно на придбання житлової нерухомості або майнових прав на неї для власного проживання, причому така нерухомість є єдиним житлом фізичної особи та/або її сім’ї, а сам кредит забезпечений цією нерухомістю або майновими правами;

• мають загальну суму несплачених зобов’язань за кредитом не більш ніж на 1 млн грн. за офіційним курсом національної грошової одиниці до іноземних станом на 1.01.2014;

• не мали заборгованості за кредитом станом на 1.01.2014 або погасили її до моменту реструктуризації.

Істотним недоліком проекту є те, що ним не враховуються кредити, отримані на придбання майнових прав на житлову нерухомість. Тобто на ту, яка будується та не введена в експлуатацію. Відповідно, позичальник та/або члени його сім’ї ніяк не могли зареєструвати її як своє постійне місце проживання. Адже під єдиним житлом у проекті розуміється житлове приміщення, в якому позичальник та/або члени його сім’ї зареєстрували своє постійне місце проживання й не мають більше у власності приміщень, придатних для мешкання.

Втім, у проекті не визначено, як саме банк може перевірити, що придбана в кредит нерухомість дійсно є єдиним житлом фізичної особи чи її сім’ї. Не врегульоване не менш важливе питання щодо впливу на процес реструктуризації заборгованості, яка виникла вже після 1.01.2014. Бо сьогодні таке прострочення платежів може сягати вже 6 місяців.

До того ж реструктуризації підлягає тільки один валютний кредит. Проте поза увагою автора ініціативи залишилося питання відповідальності за дотримання такої вимоги. З одного боку, банк, до якого позичальник звернувся з проханням про реструктуризацію, далеко не завжди може точно встановити кількість кредитів особи, які вона отримала в інших фінустановах. Навіть Українське бюро кредитних історій не допоможе, бо там можна відшукати нові кредити, а інформацію щодо позик, узятих понад 5 років тому, більшість банків до спільної бази даних так і не внесли.

Разом з тим, навіть якщо пощастить дізнатися про наявність у тієї чи іншої особи непогашених позик в інших фінансових установах, немає гарантії, що банку на відповідний запит інший суб’єкт грошово-кредитного ринку надасть інформацію про те, чи має він домовленість із боржником про реструктуризацію.

Порядок реструктуризації

Якщо дотримано попередніх умов, позичальник має право звернутися до банку із заявою про проведення реструктуризації лише протягом 3 місяців з дня набрання чинності законом. Банк у строк до одного місяця з дня отримання письмової заяви зобов’язаний провести реструктуризацію шляхом унесення змін до договору, які передбачають:

• перерахування несплачених зобов’язань у гривні за офіційним курсом до іноземних валют, установленим на дату проведення реструктуризації. Плата за користування кредитом після перерахування встановлюється до кінця дії договору зі змінами в розмірі фіксованої процентної ставки, яка діяла за кредитом до моменту реструктуризації;

• частина зобов’язань позичальника, що визначається як різниця між сумою зобов’язань за кредитом на дату реструктуризації, перерахованою в гривні за офіційним курсом на дату проведення реструктуризації, та сумою цих зобов’язань, перерахованою в гривні за курсом на 1.01.2014, сплачуватиметься в останню чергу.

У цьому порядку також чимало прогалин, які можуть ускладнити його практичне застосування. Наприклад, незрозуміло, чи несе банк якусь відповідальність, якщо термін проведення реструктуризації перевищить місяць? Тим більше що це залежить не тільки від волі банку, а й від того, наскільки сумлінно та вчасно позичальник виконає свою частину обов’язків щодо зміни договору.

Запропонований механізм не враховує ситуації, коли на дату проведення реструктуризації за кредитом тимчасово була встановлена пільгова процентна ставка. Що робити в такому випадку? Доцільним уважається, щоб розмір фіксованої процентної ставки після реструктуризації дорівнював розміру процентної ставки, передбаченому договором після закінчення пільгового періоду. Проте в проекті цього уточнення немає.

Не розв’язується й проблема збитків банків від різниці між вартістю ресурсів та доходністю за кредитними договорами після реструктуризації. Адже процентна ставка за реструктуризованими позиками в гривнях буде нижчою за собівартість строкових вкладів для покриття збитків від таких кредитів. Наразі українські банки змушені залучати кошти від фізичних осіб у середньому під 23% річних. Тож доцільним убачається встановлювати відсоткові ставки на рівні нинішніх умов для гривневих кредитів на придбання нерухомості на момент проведення реструктуризації.

За проектом, невід’ємною частиною договору зі змінами має бути графік платежів за кредитом, в якому визначається розмір щомісячного платежу на період дії договору. Розмір щомісячного платежу не може перевищувати розмір місячного платежу за таким кредитом до його реструктуризації, перерахованим у гривні за офіційним курсом іноземних грошових одиниць станом на 1.01.2014. Однак у разі виконання цієї вимоги щомісячний платіж може бути меншим, ніж щомісячна нарахована плата за користування кредитом, що призведе до неможливості встановлення графіка.

Декларативним, швидше за все, залишиться й положення, яке дозволяє банку простити частину зобов’язання. Проте між «може» й «зобов’язаний» — велика різниця.

На користь гаманця позичальника буде хіба що заборона для фінустанови вимагати від нього сплати будь-яких зборів, комісійних тощо за проведення та оформлення реструктуризації.

Щоправда, після реструктуризації заборгованості забороняється нарахування неустойки за кредитом, розмір якої перевищує подвійну облікову ставку Національного банку. Неустойка, розрахована за період з 1.01.2014 до дати проведення реструктуризації, підлягає прощенню банком. На перший погляд, це виглядає як добрий жест стосовно позичальника. Проте більшість фінустанов пропонували та продовжують пропонувати позичальникам різні програми реструктуризації кредитної заборгованості, зокрема й переведення заборгованості з іноземної валюти в національну, що уможливлює уникнення штрафних санкцій, пені тощо. Проте більшість позичальників із власних міркувань не зверталися до банків з питанням про проведення такої операції. Останні ж продовжували виконувати взяті на себе зобов’язання перед вкладниками. Тому будь-яке прощення частини боргу має бути правом, а не обов’язком банку.

Без права на відмову й відчуження

Далі проект передбачає, що з дати набрання чинності законом уводиться 3-місячний мораторій на примусове відчуження нерухомого майна позичальника. Тобто на той період, що відводиться боржникові на роздуми та вибір: проводити реструктуризацію чи ні, а якщо так, то якого з кредитів.

Здавалося б, навіщо потрібен такий тривалий час на роздуми й, відповідно, дії мораторію, якщо, за словами окремих нардепів, ошукані нестабільністю гривні позичальники чекають не дочекаються рятівного закону? Річ у тім, що проектом передбачений ще один шлях узагалі позбутися кредиту — передати банку в рахунок виконання зобов’язань право власності на предмет іпотеки, яким є житло. Причому передбачено застереження, що від такої пропозиції кредитор не може відмовитися. Таке передання буде підставою для припинення зобов’язань за кредитом, а сума зобов’язань, яка залишиться непогашеною внаслідок недостатності вартості предмета іпотеки, знову підлягатиме прощенню.

Втім, доволі дивно, що такий порядок планується протягнути виключно для вузького кола позичальників. Адже в аналогічних законодавчих ініціативах, зареєстрованих у ВР, пропонувалося застерегти таке право для всіх іпотекодавців. Можливо, включення відповідних положень до цього проекту стане пробною кулею, яка допоможе «вибити страйк» не одному валютному позичальникові, позаяк ціна на нерухомість останнім часом має тенденцію до падіння.

Експерти ринку стверджують: якби такі пропозиції розглядалися як окремий документ для всіх позичальників, він був би приречений на провал. Адже його реалізація не тільки створювала б ризики для банківської сфери, а й загрожувала б обвалом ринку нерухомості та будівництва.

Насамперед такий механізм, усупе­реч основоположним принципам свободи договору та рівності прав його сторін, стає примусом для банку. Створюється необгрунтований дисбаланс інтересів на користь позичальника за рахунок банку та унеможливлюється захист останнього від недобросовісних дій позичальника. Значні обсяги взятого на баланс заставного майна призведуть до непрофільної діяльності фінустанови — утримання/продажу заставного майна, що також матиме негативний вплив на капітал банку. При цьому значна частина заставного майна, що потенційно може бути передана суб’єкту грошово-кредитного ринку, буде низьколіквідним активом, особливо застава за негативно класифікованими позиками.

Проект не враховує й неможливості набуття банком права власності на предмет іпотеки в разі наявності арештів і обтяжень останнього. Потрібно брати до уваги питання щодо дотримання прав дітей, обтяження податковою та іншою заставою та/або відсутність необхідної документації на предмет іпотеки (недоліки в паперах у разі самочинного будівництва), наявність заборгованості за комунальними та іншими платежами тощо.

До того ж створюються умови для зловживання іпотекодавцем своїм правом у разі наявності кількох договорів іпотеки, що забезпечують один кредит. Наприклад, за наявності кількох забезпечень (квартира + авто) клієнт передасть банку квартиру, залишок за кредитом має бути прощеним, а автомобіль виявиться виведеним із застави та стане подарунком для позичальника.

Рикошетом по… нотаріусах

Як не дивно, але від благих намірів постраждають… нотаріуси. Закон зобов’яже їх посвідчувати зміни до іпотечного договору, угоди про задоволення вимог іпотекодержателя та вчиняти інші нотаріальні дії, пов’язані з його укладенням, не більш ніж за 500 грн. Чому зупинилися саме на цій цифрі — важко сказати. Чи то з тих міркувань, що 500 грн. — не гроші для того, хто заборгував мільйон, чи то з власних оцінок вартості послуг нотаріуса.

Та в сьогоднішніх реаліях за такі гроші працюватимуть хіба що нотаріуси, які отримали посаду та/чи клієнтів завдяки близькій до них фінансовій установі. Або юристи, яким будь-який дохід буде в радість. Натомість проект не враховує того, що кожна операція з об’єктом нерухомості пов’язана з відкриттям нового розділу в реєстрі речових прав. Більшість об’єктів нерухомості взагалі в реєстрі відсутні, тобто необхідно буде їх спочатку до нього внести. На ринку така послуга коштує в середньому 3000 грн. з усіма зборами та обов’язковими платежами.

Для посвідчення змін до іпотечного договору нотаріусу знадобляться відомості з реєстру, аби з’ясувати: хто є іпотекодержателем, який валютний курс діяв на певний момент тощо. Відповідний витяг сам по собі коштує 120 грн. Також нотаріусу потрібно зняти в реєстрі заборони, змінити процентну ставку тощо. І все це — за 500 грн., які простіше заробити, засвідчивши дві довіреності.

Додамо для повноти картини й окрему норму, яка передбачає, що всі необхідні дії, пов’язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно у зв’язку з укладенням та реєстрацією договору про задоволення вимог іпотекодержателя, виконуються безплатно. А, як відомо, нічого безплатного в цьому світі немає: якщо один звільняється від обов’язку оплатити чиїсь послуги, то їх оплатить — збитками або власним часом — хтось інший.