За антиобщественное поведение можно выселить, если ранее принятые меры предупреждения, которые применяются судами, прокуратурами, органами внутренних дел, не дали положительных результатов
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
2 листопада 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Жайворонок Т.Є., Онопенка В.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7, Особи 8, третя особа — Херсонський виноробний завод, про виселення без надання іншого житлового приміщення, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Особи 6 на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 20.11.2009 та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16.03.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2009 року Особа 6 звернулася до суду з позовом до Особи 7, Особи 8 про виселення без надання іншого житлового приміщення, відшкодування моральної шкоди.
Зазначала, що є наймачем квартири за Адресою 1 м.Херсона. У 2003 році за її дозволом на тимчасове проживання до квартири вселилась її дочка, Особа 7, та її співмешканець, Особа 8, однак дозволу на вселення останнього вона не давала. Відповідачі витрат на утримання житлового приміщення та надані комунальні послуги не здійснюють і систематично порушують правила співжиття, створюють їй неможливі умови для проживання, влаштовують гучні скандали і висловлюються на її адресу нецензурною лайкою, ображають і принижують її, слухають голосно музику у вечірній час, не дають користуватися світлом та кухнею, що робить неможливим проживання з відповідачами. У зв’язку з зазначеним вона неодноразово була змушена звертатися до органів внутрішніх справ, проте своєї поведінки відповідачі не змінили.
Відповідачі забезпечені житлом, однак спірну квартиру залишати не бажають.
Посилаючись на зазначене, Особа 6 просила позов задовольнити, виселити відповідачів із квартири за Адресою 1 без надання іншого житлового приміщення та стягнути з Особи 7, Особи 8 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди і судові витрати у справі.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 20.11.2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 16.03.2010, у задоволенні позову Особи 6 відмовлено.
У касаційній скарзі Особа 6 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до ВС до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом в порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки позивачкою до суду не надано ордера на право заняття виділеної їй кімнати за Адресою 1, вона не є ні власником, ні користувачем вищевказаного житлового приміщення. Крім того, позивачка не надала належних доказів про систематичність порушення правил співжиття з боку відповідачів, які роблять неможливим для позивачки проживання з ними в одній квартирі, відповідно до вимог ч.1 ст.116 ЖК. Об’єктивно встановлених фактів неправомірності дій відповідачів належними доказами підтверджено не було.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх без повного та всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін в даних правовідносинах та належної правової оцінки зібраних у справі доказів.
Судом установлено, що кімната №6 площею 13 м2 в будинку за Адресою 1 була надана Особі 6 на сім’ю у складі двох осіб в період її роботи на Херсонському виноробному заводі на підставі ордера №105 від 14.08.81. Ордер був виданий на підставі рішення профспілкового комітету Херсонського виноробного заводу, протокол №24 від 14.08.81. Відповідно до виписки з протоколу засідання профспілкового комітету Херсонського виноробного заводу №4 від 22.02.89 у зв’язку із звільненням квартири №7 позивачці виділено кімнату №7 житловою площею 20 м2 у будинку за Адресою 1 на сім’ю у складі трьох осіб, а кімнату №6 передано Особі 9.
Як встановлено судом і підтверджується наявним у матеріалах справи ордером від 14.08.81, Особа 6 працювала на Херсонському виноробному заводі на посаді робітниці цеху розливу.
З часу вселення до квартири позивачка постійно понад 20 років у ній проживала з дочками Особою 7 та Особою 10. 5.05.2001 Особа 7 була знята з реєстраційного обліку та зареєстрована за іншою адресою. З 28.04.2004 до 4.11.2009 Особа 7 була зареєстрована в будинку за Адресою 2. У 2003 році за її дозволом на тимчасове проживання до квартири вселилась Особа 7 та її співмешканець, Особа 8, однак дозволу на вселення останнього вона не давала.
Звертаючись до суду з позовом про виселення, позивачка свої вимоги обгрунтувала ст.116 ЖК.
Згідно зі ст.116 ЖК, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі систематично порушують правила співжиття, створюють позивачці неможливі умови для проживання. У зв’язку з зазначеним вона неодноразово була змушена звертатися до органів внутрішніх справ. Як вбачається із постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 8.12.2008, Особа 6 звернулася із заявою до Дніпровського ВМ ХМВ УМВС у Херсонській області з приводу неправомірних дій відповідачів. З Особою 7 та її співмешканцем, Особою 8, було проведено профілактичну роботу та винесено офіційне попередження про недопущення насильства в сім’ї. Згідно з повідомленням ВВС від 20.12.2008 про розгляд заяви позивачки від 17.12.2008 вбачається, що з Особою 7 та Особою 8 було проведено профілактичну роботу та винесено офіційне попередження про недопущення насильства в сім’ї. Відповідно до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 9.06.2009 з відповідачами була проведена профілактична робота про недопущення в подальшому подібних дій та винесено офіційне попередження про недопущення насильства в сім’ї. Згідно з постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 28.08.2009 з відповідачами було проведено профілактичну роботу про недопущення в подальшому порушень громадського порядку та винесено офіційне попередження. Проте своєї поведінки відповідачі не змінили.
Відповідно до п.17 постанови Пленуму ВС від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» під час вирішення справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Вищезазначені докази свідчать про передчасність висновку суду про відсутність передбачених ст.116 ЖК підстав для виселення відповідачів, проте належної правової оцінки суд цим доказам всупереч вимогам ст.212 ЦПК не дав.
Суд апеляційної інстанції на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Отже, судами неповно з’ясовані обставини справи та не дана їм оцінка.
З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
З огляду на викладене ухвалені судами рішення не можна визнати законними та обгрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 20.11.2009 та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16.03.2010 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 4.21 МБ)
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!